Загравання із терористами та Кремлем – як і нерозумне провокування їх – матимуть непрогнозовані наслідки не лише для України, а й для Європи
20 травня у Києві відбулася велелюдна акція під гаслом: «Вимоги нації – ні капітуляції!», ініційована Цивільним корпусом «Азов». Організатори акції вимагають відмови від проведення виборів на окупованих територіях Донбасу: «За нав’язаним нам Росією планом Україна має провести вибори на Донбасі – ще й цьогоріч!.. Це означає вибори під дулами автоматів сепаратистів. Це означає недопущення українських партій, журналістів та вимушених переселенців. Це означає дозвіл на голосування для приїжджих росіян… Фактично ми визнаємо перед всім світом сепаратистські утворення і їх легітимність… При цьому ми не отримуємо жодних гарантій, термінів і механізмів роззброєння терористів, виведення російських військ, відновлення українського контролю над кордоном… Якщо Рада і Президент вирішать проводити вибори на Донбасі, це означатиме остаточну втрату суверенітету над цими територіями, це початок розповзання сепаратистської гангрени по всій Україні».
Того ж дня Петро Порошенко на засіданні РНБО різко відповів учасникам акції: «Не можу не сказати декілька слів щодо сьогоднішнього маршу в Києві. Першими з’явилися ці картинки на російському телебаченні – шини, петарди, повідомлення щодо поранених поліцейських, поранених громадян. Ці картинки розповсюджуються і навмисно підіграються картинки про те, що сьогодні нібито намагаються дестабілізувати ситуацію в державі… Зірвати мирні процеси, прикриваючись будь-чим, – є абсолютно безвідповідально по відношенню до держави і це призведе лише до того, що частина Донеччини і Луганщини, внаслідок цих процесів, залишиться під окупацією… Це не є мій сценарій», – наголосив глава держави і додав, що більшість українців підтримує мир і мирне повернення українського суверенітету на окупованих територіях.
Отже, крапки над «і» сторонами новітнього політичного протистояння в Україні розставлені (хоча й не всі, що залишає шанси на конструктив). При цьому деякі вимоги «Азову» фактично підтримані низкою політиків, зокрема, головою Верховної Ради Андрієм Парубієм, який заявив, що проведення виборів за присутності російських військових на Донбасі неприпустиме. «Вибори – це вищий інструмент демократії, який може бути використаний лише за умови повної безпеки наших громадян, свободи зібрань і свободи слова. Якщо п’яні бойовики сидітимуть в якихось кімнатках і заповнюватимуть якісь бюлетені… Якщо базові демократичні принципи не будуть забезпечені, то це означатиме, що ми зрадили наших громадян, які сьогодні є заручниками російських окупантів, вони будуть позбавлені свого виборчого права».
Так чи інакше, засадничими моментами протистояння є питання реалізації Мінських угод у тій формі, яку ця реалізація набула внаслідок зовнішнього тиску на Україну. При цьому обидві сторони апелюють до народу, до його інтересів і його позиції. Тож подивимося, як усе це оцінюють українці.
Соціологія: «ні» капітуляції
Пов’язані з реалізацією Мінських угод питання стали предметом проведеного наприкінці березня Центром Разумкова соціологічного дослідження. Отже:
– переважна більшість українських громадян (56,4%) не підтримує ідею «надання Донбасу особливого статусу» (так стояло питання в анкеті), натомість підтримує таку ідею менше чверті респондентів (23,8%), інші не змогли визначитися;
– «проведення виборів на окупованих територіях Донбасу до взяття їх під контроль українською владою» не підтримує абсолютна більшість українців – 52,5%, підтримують таку ідею 31,2% опитаних;
– 42,3% опитаних не підтримує як таку «амністію для всіх учасників сепаратистських рухів, які не вчинили тяжких злочинів», підтримує таку ідею 31,2% респондентів;
– ідею, що «громадян України, які підтримали російську агресію проти України, анексію Криму, сепаратистські рухи на Сході і Півдні, треба позбавляти українського громадянства», підтримує 45,5% громадян, не підтримує – 34,0%;
– нарешті, відносна більшість опитаних (35,9%) негативно оцінює поточні результати Мінських домовленостей щодо ситуації на Донбасі, позитивно оцінюють ці результати 16,6% респондентів, а нейтрально – 24,3% (що цікаво, негативно оцінює поточні результати Мінських домовленостей відносна більшість опитаних у всіх регіонах України).
Додам, що понад 40% опитаних на вільній частині Донбасу не підтримує «надання Донбасу особливого статусу» і «проведення виборів на окупованих територіях Донбасу до взяття їх під контроль українською владою».
Громадянська війна чи узгоджені дії?
Ідеологи «Азову» слушно поставили питання про неприпустимість «особливих» виборів в окупованих районах Донбасу на основі нав’язаного ззовні алгоритму виконання Мінських угод. Бо якщо набуде силу закон про статус «особливих районів» Донбасу, якщо положення про ці райони з’являться в Конституції України та відбудеться легалізація терористичних ватажків і їхніх пахолків шляхом визнаних Києвом виборів, якщо навчене Росією 40-тисячне збройне угруповання та місцеві «чекісти» після тотальної амністії перетворяться на «народну міліцію», то на сході України постане нова держава «Новоросія». Адже що таке держава? Це самостійне політичне утворення з певною територією, своїми законодавством, економікою та фінансами, владними органами та силовими структурами.
Водночас «Азов» обрав для акції протесту неадекватну форму, яка справді дала змогу російській телепропаганді використати «картинку», поєднану з відвертою дезінформацією. Й узагалі – в ідеології «Азову» як політичної сили чимало такого, що суперечить українським традиціям, у тому числі й традиціям Дієвої армії УНР, ОУН та УПА. А це немало мірою дискредитує окреслені вище закиди на адресу влади.
Зі свого боку, президент Порошенко, критикуючи радикалів, намагається керувати Україною за допомогою методів корпорації Roshen й інших своїх бізнес-структур та відповідних кадрів. В тому числі і в питаннях щодо Донбасу. Це вкрай небезпечно для нього і для держави. Як зазначає соціолог Віктор Небоженко, в разі масових акцій протесту ситуація стане непередбачуваною: «У країні чотири мільйони одиниць зброї на руках. Близько 150 тисяч чоловіків, що билися на війні. Ви не змусите їх смирно стояти на Хрещатику і мирно слухати порожні промови демагогів-політиків. Вони пам’ятають, чим це вже один раз закінчилося».
Чи є можливість переведення протистояння у конструктивне річище? Є. Для цього найперше потрібно ухвалити такий закон про вибори в «особливих районах», який відповідав би Конституції України та позиції суспільства. Це означає: в ньому мають міститися положення, що проведення таких виборів відбудеться лише під контролем ЦВК і міжнародних місій після виведення російських військ, роззброєння незаконних формувань (а законних там немає), передачі кордону під контроль України та створення механізмів залучення до голосування біженців із Донбасу з українським громадянством. Загравання ж із терористами та Кремлем – як і нерозумне провокування їх – матимуть непрогнозовані наслідки не лише для України, а й для Європи.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
peredplata
