Влада його вперто не помічає.
2018 рік знаменний для України, бо на нього припадає кілька знакових подій сторічної давності, які визначили історико-генетичний код новітньої української державності. Жертовна боротьба проти більшовицької навали київських студентів під Крутами, створення Української Народної Республіки, перша Конституція, постання із попелу Західноукраїнської Народної Республіки, об’єднавчі процеси українських земель, що протягом півтораста років були роз’єднані зниклими імперіями.
Нинішні українські політики, державні діячі воліють урочисто відзначати досягнення, але при цьому не хочуть пам’ятати про тогочасні численні помилки та втрати. Потупивши очі, не звертають уваги на дуже небезпечні процеси, які сусідні держави, зокрема Румунія, вперто намагаються зробити головними в порядку денному підтримуваних ними національних меншин. Адже буремний 1918 рік має вагоме символічне, а часом навіть і священне значення не тільки для української нації. Приводів для святкування вистачає і в державах-сусідах.
ФАНТОМНІ БОЛІ РУМУНСЬКОГО УНІОНІЗМУ
На відміну від Другої світової війни, коли Румунія із самого початку перебувала в таборі нацистської Німеччини, під час Першої світової війни вона у 1916 році вдало обрала сторону держав Антанти – майбутніх її переможців і використала це сповна. За результатами війни тогочасні румунські державці спромоглися реалізувати давню мрію румунських націоналістичних кіл – за чужий рахунок утворили «Велику Румунію». Остання проіснувала кілька десятиліть, а історична пам’ять про неї навіть сьогодні визначає спрямованість багатьох процесів зовнішньої політики Румунії щодо України.
Велика Румунія. 1918 — 1940
Трансністрія в складі Королівства Румунія часів Другої світової війни
Масове і неприховане «ощасливлення» мешканців Чернівецької, Одеської та Закарпатської областей румунськими паспортами. Спроби через залежних від голосів румуномовних виборців народних депутатів впливати на внутрішню політику України. Вперті заперечення румунського уряду проти впровадження закону «Про освіту» та нібито «стихійні» протести лідерів румунських товариств проти будь-яких змін в освітній сфері. Пропаганда проти права молдавської національної меншини в Україні на власне самовизначення. Публічні заяви впливових в Румунії політиків, письменників, журналістів про необхідність переглянути існуючі державні кордони та повернути «вкрадені Україною території».
Все це далеко не повний перелік тих, м’яко кажучи, недобросусідських дій Румунії, коріння яких підживлюється сприятливим грунтом уніоністської ідеології та туги за втраченою «Великою Румунією». Оскільки реваншистські настрої сповідує певна частина румунського суспільства, а концепція «Великої Румунії» сильно впливає на сучасну національну міфологію, то румунські політичні та урядові кола ефективно експлуатують ностальгію за «золотими часами». Наприклад, робота Міністерства румунів звідусіль офіційно націлена на підтримку закордонного румунства, а її методи насправді мало чим відрізняються від інструментарію сумно відомого в Україні «Россотрудничества», яке інфікувало населення Криму і Донбасу бацилою «Русского мира».
ГІБРИДНА «КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ» ПО-РУМУНСЬКИ
З одного боку, офіційні органи влади Румунії постійно заявляють про непорушний характер існуючих кордонів, про дотримання положень підписаного в 1997 році «Договору про про відносини добросусідства і співробітництва» між нашими державами. З іншого – дії румунських дипломатичних представництв в Україні, часто спрямовані на те, щоб переконати українських румунів в тому, що вони мають орієнтуватися не на Київ, а на Бухарест. Серед румунського населення України по-тихенькому, але системно сіють зерна, що за десяток-другий років можуть зійти вимогами про національно-територіальну автономію, референдум чи, навіть, плебісцит.
В планах відзначення Румунією 100-річчя т.зв. «Уніря», пік якого припаде на листопад-грудень, сучасній території України відводиться чільне місце. Наприклад, із початку року в Чернівцях місцеве Генеральне консульство Румунії різко збільшило кількість різноманітних заходів, які прямо або опосередковано подаються під соусом «в рамках святкування «Великого об’єднання». Генеральний консул Елеонора Молдаван, яка здобувала історичну освіту у місцевому університеті, активно переконує освітянське керівництво області та навчального закладу, провести кілька наукових конференцій і симпозіумів, присвячених українсько-румунській проблематиці. Румуни переконують, що профінансують усі витрати, але просять додавати в програми «невинну» згадку про приурочення таких заходів «до національного свята Румунії».
Чернівецькі національно-культурні товариства румунів за підтримки Генконсульства запланували на цей рік багато культурних, просвітницьких заходів, що мають підтримувати зв’язок із матірною батьківщиною, дбати про розвиток румунської мови, розвивати традиції та звичаї. Щоправда і такі нейтральні приводи використовуються сусідами не для офіційно заявленої культурної дипломатії, а для її, так би мовити, гібридного типу.
Наприклад, 21 квітня Чернівецьке обласне товариство румунської культури Міхая Емінеску та румунська неурядова асоціація «Глобал Фільм» провели у Чернівецькому обласному музично-драматичному театрі концерт «Пісня, яка об’єднує народ». Надзвичайно талановитий виступ дитячого фольклорного колективу «Ізвораш» із села Ропча Сторожинецького району, ліричні композиції популярних в Румунії виконавців Ніколає Фурду Янку та Маріанна Діак почалися із неоднозначного виступу Елеонори Молдаван та чергувалися із, – увага! – запальними піснями-одами «Великій Румунії».
«Дозвольте від імені Румунської держави подякувати за хороші думки, які звучать в рік Великого Об’єднання, адже в 2018 році кожен день є важливим для румунів, кожен день є важливим для румунів звідусіль, адже і в країні, і за її межами, інституції та організації Міністерства румунів звідусіль відзначають підписання вагомого акту 100-річної давнини. Немає різниці, де ви знаходитесь, кожен румун у цей рік Великого Об’єднання повинен знати історію, знати культурні цінності румунського народу.
Елеонора Молдаван,
Генеральний консул Румунії в Україні,
21 квітня 2018»
Звісно, дивно було очікувати від такого досвідченого дипломата якихось прямих сумнівів у територіальній цілісності України чи закликів до її порушення. Проте, диявол, як відомо, ховається в деталях, а тому кожне мовлене Елеонорою Молдаван слово просякнуте прихованим змістом. Цей зміст може бути невловимим для, наприклад, жителів центральних, північних чи східних регіонів України, але його розпізнають мешканці Чернівецької чи Одеської областей. Адже населенню саме цих територій впродовж 1918-1940 та 1941-1944 років «пощастило» випробувати на собі усі принади і переваги «Великої Румунії».
СУСІДИ СВЯТКУЮТЬ, МИ МОВЧКИ РАДІЄМО?
Сучасні румунські історики, політики, державні діячі та дипломати намагаються загорнути «Унірю» в привабливу обгортку і подати її якомога презентабельніше. Проте вибудувані схеми про «демократичний характер «Великого об’єднання» Румунії» вмить руйнуються, коли згадати як саме території Північної Буковини та Бессарабії увійшли до її складу.
Шлях цього входження майже ідентично був повторений режимом Путіна у 2014 році щодо Криму – військова анексія та подальша окупація. Одна з відмінностей в тому, що Росія спочатку ввела до Криму війська, а потім провела фальшивий референдум. Румунський уряд у 1918 році спочатку ввів війська, знехтувавши вираженою під час листопадового Буковинського віча волею української частини населення увійти до складу УНР, а вже потім провів зрежисований з’їзд в місті Алба-Юлія, де проінструктовані «представники Буковини і Бессарабії» узаконили результати військового захоплення.
Інша відмінність – Росія і досі не визнає факту військової анексії та здирала нашивки із форменного одягу своїх військових, називаючи їх «невідомими зеленими чоловічками». Королівська ж Румунія не маскувала своє військове вторгнення, її вояки окупували територію в одностроях зі всіма знаками розрізнення.
Цікава деталь, кілька років поспіль діячі румунських товариств Чернівецької області настійливо бомбардують університети, міністерство освіти та розробників шкільних підручників з історії вимогами, щоб із них був виключений термін «румунська окупація». Бо він, бачте, не відповідає історичним реаліям та сприяє поширенню у толерантному українському суспільстві т.зв. «мови ворожнечі».
Поки що, авторам таких ініціатив не вдається досягти бажаного, але, як відомо, вода камінь точить. Тим паче, що українська влада із року в рік дивно підігрує прихильникам «Великої Румунії», закриває очі на їхні «художества» або й навіть радісно долучається до відзначення чергової річниці «Уніря». Так, щороку на початку грудня Генеральне консульство організовує у вишуканих чернівецьких ресторанах офіційні урочистості з нагоди «Дня Румунії», які радісно відвідують перші особи області. Схоже, що впродовж багатьох років жодному керівнику облдержадміністрації чи обласної ради навіть не спадало на гадку, що своєю присутністю на святі, що засноване на окупації території області, вони цю окупацію непрямо освячують. Ані нинішній голова облдержадміністрації Олександр Фищук, ані голова облради Іван Мунтян (етнічний румун, до речі) підіймаючи келих і виголошуючи Елеонорі Молдаван слова вдячності за запрошення схоже не розуміють, як це виглядає з точки зору національної гідності.
Звісно, Румунія має суверенне право відзначати будь-які свята і в тому числі 100-річчя «Великого Об’єднання». Оспорювати його було б верхом невігластва. Проте це твердження стосується виключно відзначень на території власне Румунії, а не на територіях, що були нею окуповані 100 років тому.
Помпезні святкування з формулюваннями «з нагоди 100-річчя підписання вагомого акту 100-річної давнини» в Чернівецькій чи Одеській областях виглядають щонайменше дивно. А тими громадянами України, чиї діди-прадіди піддавалися у «Великій Румунії» примусовій румунізації, такі урочистості сприймаються як свідома провокація, на яку українська влада не може дати гідної відповіді.
Михайло Попеску, політолог.
peredplata
