Хто нам друг, а хто «товарищ»

Нещодавні події у Керченській протоці мають один позитивний результат: під час акту відкритої агресії з боку Росії відкрилися справжні та умовні друзі України. В першу чергу, це стосується наших сусідів. Румунія, Молдова, Польща миттєво висловили засудження ворожих дій.

Від наших джерел, наближених до вищого керівництва Молдови, стало відомо, що політикум країни дуже уважно відслідковує ситуацію в Україні. Питання мирного співіснування завжди домінувало у молдовсько-українських відносинах.  Особливо гостро воно повстало після оголошення воєнного стану у прикордонних областях України, в т.ч. на українсько-молдовському кордоні. І все це на тлі суттєвого загострення ситуації у російсько-українських відносинах. Молдова на даному етапі історичного розвитку балансує між Заходом і Сходом. Вона повинна знаходити компроміс між апетитами геополітиків і власними національними інтересами. Наразі реальною владою в країні володіють представники прозахідної орієнтації, які керують Урядом Молдови в особі прем’єр-міністра Павла Філіпа та Парламентом РМ на чолі зі спікером Андріаном Канду. Дані посадовці критично ставляться до економіко-політичних зв’язків з Росією, втілюють у життя європейські цінності і намагаються наблизити вступ Молдови до Євросоюзу. Навпаки, Президент Молдови Ігор Додон, якого більшість експертів вважають проросійським, висловлюється про необхідність дотримуватися золотої середини у відносинах між країнами Заходу та Російською Федерацією. У лютому 2019 року у Молдові відбудуться парламентські вибори. Партії-переможці сформують уряд і у взаємодії з новообраним Парламентом будуть вибудовувати внутрішню та зовнішню політику країни. За оцінками багатьох експертів, перемогу на виборах отримають представники пропрезидентської Партії соціалістів Республіки Молдова, котрі і сформують уряд. Отже, можна очікувати корегування зовнішнього курсу сусідньої держави в плані суттєвого зближення країни з Росією.

Не зважаючи на складність майбутніх виборів, гостру боротьбу за місця у Парламенті, впродовж 26-27 листопада 2018 року Павел Філіп та Андріан Канду публічно засудили акт агресії РФ і висловилися про беззаперечну підтримку України. Особи з числа їх помічників запевнили, що дані офіційні заяви були зроблені ними цілком свідомо, а не тільки як прояв формальної солідарності із сучасними геополітичними європейськими та американськими лідерами в рамках протидії агресивній зовнішній політиці РФ. Такі виступи прем’єр і спікер зробили досить сміливо, не зважаючи на ймовірні внутрішньополітичні ризики для себе і політичних сил, які вони представляють. Вони готові до шквалу критики на їх адресу з боку лідерів проросійських молдовських партій напередодні та під час агітаційної кампанії.

Враховуючи ймовірну зміну політичного курсу Молдови на проросійську після майбутніх виборів, видається, що засудження Павлом Філіпом та Андріаном Канду даного акту  агресії є принциповим. Вони готові відповідати, навіть із втратами власних політичних дивідендів, на можливі напади проросійських сил після їх вірогідної перемоги на виборах. Вочевидь, застосування зброї проти своїх сусідів недопустиме за будь-яких обставин.

На відміну від Уряду та Парламенту, реакція з боку Президента Республіки Молдова з’явилася лише за два дні після події. За наявною інформацією, відомо, що в той час, коли розгорталися баталії у Керченській затоці, Ігор Додон перебував у Росії. Тобто, він просто був «не в курсі», а тому виявився не готовим одразу офіційно озвучити свою позицію на території країни конфлікту. Цікаво, хто йому нашептав таку лінію поведінки. А якою була б його поведінка, якби українці обстріляли росіян? В тональність з Президентом неофіційно висловлювалися й лідери фракції Соціалістів: «Не володіємо інформацією». А може просто боялися коментувати, або чекали вказівок, як реагувати, на чий бік ставати – друзів України чи «товарищей»?

 

 

 

 

Володимир Лісовський

peredplata