Сім років кривосуддя

Сім років кривосуддяЦя кримінальна справа тягнеться ось уже сім років і, схоже, не скоро зможе випустити фігурантів зі своїх крутих поворотів. А все почалося ще в січні 2005-го. Тоді в одному з сіл Верховинського району на Івано-Франківщині було вчинено розбійницький напад на пенсіонерку та відібрано нажиті нею 4 тисячі гривень. Призвідці цього злочину – троє нападників – уже встигли відбути покарання, призначене їм Верховинським районним судом. Однак доля четвертого – мешканця Сторожинеччини Г. – й досі коливається між волею та лавою підсудних.

Мати підозрюваного Сільва Г. дотепер не може забути того дня, коли з її сином сталася біда, яка зруйнувала життя сім’ї (від пережитого нещодавно помер батько родини, син опинився за ґратами). Молодий 26-річний чоловік підробляв, таксуючи у Чернівцях. Тоді – 23 січня – до нього підійшов чоловік з дитиною і попросив відвезти у с. Яблуниця Івано-Франківської області. Добралися уже надвечір, сніжило і дорогу перемітало, отож таксисту запропонували заночувати і повернутися вже зранку. Та того вечора пасажир довідався, що у його родички у с. Гринява є значна сума грошей. Це змінило його плани. Уранці він попросив водія заїхати по двох своїх знайомих (до речі, як з’ясувалося згодом, усі троє пасажирів були раніше судимі).

Клієнт пообіцяв добре заплатити, якщо той нібито у комерційних справах відвезе їх до Гриняви. Коли доїхали, було вже по другій годині ночі. Таксиста попросили недовго почекати біля однієї з хат на краю села, а самі зловмисники рушили до центру. Вони планували скоїти крадіжку, максимум грабіж, та в кінцевому результаті все переросло у розбійний напад на престарілу жінку. Погрожуючи ножем, нападники відібрали у неї гроші, а потім, повернувшись до водія, наказали їхати. Проте, проїхавши певну відстань, не знаючи шляху, він збився з дороги і машина загрузла колесами у річці. Пасажири, занервували та покинули авто, і таксист звернувся по допомогу до господарів найближчої хати – вони й допомогли вибратись. По дорозі підібрав своїх пасажирів і довіз до Сторожинця, де з ним розрахувалися за дві поїздки. І аж згодом, коли нападників затримали, дізнався про всі обставини тієї ночі та про те, що підозра падає й на нього. Боячись зловмисників, які пригрозили йому, чоловік вчасно не пішов до міліції й не заявив про злочин. Та згодом, коли почалося слідство, як сказано у вироку, «відкрито співпрацював з правоохоронцями і давав покази».

Пані Сільва, розповідаючи цю історію, не може повірити у причетність сина до злочину. Адвокат чернівецького «Правозахисту» Віктор Ільніцький теж уже не перший рік доводить його невинність. Але, звичайно, останнє слово в таких справах залишається за судом. Вперше крапку в цій історії поставив Верховинський районний суд. 05.05.2005 р. він виніс вирок, за яким троє нападників були засуджені на різні терміни позбавлення волі. Самого ж Г., який перебував на заробітках у Росії і де жила його дружина, теж вирішили допитати у цій справі. Після екстрадиції, яка проходила з 25.03.2007 р. по 06.11.2007 р., підозрюваного доправили до Верховинського РВ УМВС України. Певний час він перебував у СІЗО, а потім, коли у слідства з’явилися сумніви у його причетності до злочину, був відпущений під заставу у 17 тис. грн. На суді підсудний своєї причетності до розбою не визнав. Крім того, й нападники, як зазначається у винесеному вироку, підтвердили, що він «виконував тільки роль таксиста і не був усвідомлений про розбійний напад». Постраждала теж посвідчила, що у її домі він не був. Пом’якшуючими обставинами для нього стали двоє дітей на утриманні та, як сказано у вироку, «щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину». Отож 14.05.2008 р. суд виніс вирок, за яким визнав підсудного Г. винним за ст. 187 ч. 3 КК України і призначив покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, та на підставі ст. 75 КК України звільнив від відбування покарання з іспитовим строком на два роки.

Здавалося б, справа вирішена. Потерпіла теж претензій не мала. Та 26.05.2008 р. державний обвинувачувач прокурор Верховинського району Медведчук Д.П. не погодився з вироком і оскаржив його, вважаючи покарання «невідповідним ступеню тяжкості злочину». Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської обл. від 17.07.2008 р. вирок залишено без змін. Та 10.01.2009 р. була подана касаційна скарга – на вирок та саму ухвалу. В результаті 18.06.2009 р. Верховним Судом України вирок та ухвалу було скасовано, а справу передали на новий судовий розгляд до іншого – Косівського районного суду, де її почали розглядати практично заново. Поки тяглося судове слідство, минув час, і Сторожинецьким районним судом у Чернівецькій обл. умовно засудженого Г. звільнили у зв’язку із завершенням іспитового терміну покарання. Та, не зважаючи на це, він як підозрюваний уже вдруге постав перед судом. Допитані свідки підтвердили попередні покази. Вони знову посвідчили, що наймали Г. як таксиста і що участі у розбійному нападі він не брав. Свої покази дали під присягою.

Тож суд, який відбувся 23.03.2011 р., виніс вирок, де вказав: вина Г. за ст. 187 ч. 3 ККУ (розбій, поєднаний з проникненням у житло) не доведена, у його діях є «заздалегідь необіцяне приховування тяжкого злочину», і зарахував підсудному покарання в межах уже відбутого терміну. Та 07.04.2011 р. прокурор Д.П.Медведчук уже вдруге подав апеляцію, вимагаючи вирок скасувати та розглянути справу заново. Основою оскарження стали свідчення затриманих, дані ще 2005 р. на досудовому слідстві. Це викликало заперечення з боку адвоката підозрюваного В.А.Ільніцького, який зауважив, що прокурор не мав би посилатися на покази, отримані у досудовому слідстві, оскільки вони «є не конкретні, розпливчасті відносно освідомлення та участі Г. у скоєнні злочину». Захисник підкреслив, що усі троє засуджених під присягою в суді ствердили: Г. не готувався з ними до злочину, його найняли як водія. Він вважає, що правову цінність мають саме покази, добуті у суді. Правозахисник зазначив, що прокурор «нав’язує свою думку суду», тож просить залишити апеляцію без задоволення, а вирок – без змін.

Та 22.07.2011 р. Апеляційний суд Івано-Франківської області апеляцію прокурора задовольнив і справу направив на новий судовий розгляд, а з вересня 2011 р. знову почалося судове слідство. Знову були допитані в якості свідків особи, які вже відбули покарання. І знову в судовому засіданні вони під присягою дали покази, що Г. не причетний до розбійного нападу, що він був найнятий як таксист. Та, попри це, суд взяв до уваги досудові покази, а не покази, дані під присягою у двох судах. 16 лютого цього року Косівський районний суд (головуюча суддя Крилюк М.І.) визнав Г. винним у вчиненні розбою, поєднаного з проникненням у житло, і виніс вирок – 7 років позбавлення волі.

Така ось історія судочинності. Наразі вирок у законну силу не вступив, оскільки захист знову скористався правом на апеляцію – тепер 29 травня відбудеться ще одне слухання у справі. Мабуть, не останнє… Адже засуджений і захист просять вирок від 16.02.2012 р. скасувати, а справу скерувати на новий судовий розгляд.

Звернімо увагу, що за останній час відкрилися й деякі інші – приховані – моменти цієї справи. А з ними постала й низка питань. Спробуємо окреслити їх, щоб зрозуміти й невидимий бік всієї цієї історії. Бо він, як видається, суттєво впливає на слідчий процес.

По-перше, засуджені, які вже відбули покарання і тепер висловлюються значно відкритіше, зізналися, що на досудовому слідстві ще в 2005-му їхні покази «давались під фізичним і психічним тиском з боку працівників карного розшуку. Їх били, возили по інших районах, «приміряючи» аналогічні або схожі злочини до них. Також змусили давати покази, що Г. був у зговорі з ними». Думається, ці свідчення мали б суттєво змінити хід слідства. Оскільки такі заяви кидають тінь і на самих працівників карного розшуку, їх повинні взяти до уваги й відреагувати (спростувати чи підтвердити). Наголосимо, що ст. 22 КПК України гарантує підозрюваному повне, всебічне і об’єктивне розслідування справи. То чи можна вважати всебічним і об’єктивним слідство, яке за наявності розбіжних свідчень одні (досудові) бере до уваги, а інші (дані під присягою у суді) відкидає?

По-друге, помічаємо ще один незрозумілий момент. Дивимося вирок Косівського районного суду від 16.02.2012 р., де вказано: Г. діяв «за попередньою змовою з метою викрадення майна». Надалі суддя описує в мотиваційній частині вироку, що нападники «відкрито заволоділи грошима у сумі 4 000 грн. Підсудний Г. в цей час знаходився в автомобілі на проїжджій частині дороги, чекаючи своїх співучасників». Наочно видно, що це диспозиція (зміст протизаконних дій) за ст. 186 КК України (грабіж), а в кінцевому результаті підсудному винесли вирок за ст. 187 ч. 3. (розбій, поєднаний з проникненням у житло), який крається «позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна». Яке проникнення, коли суд сам визнав: Г. «знаходився в автомобілі»?

По-третє, як видається, суд не намагався з’ясувати таке питання, як ексцес виконавця. Якщо теоретично припустити, що Г. був у змові з метою викрадення майна, а в будинку потерпілої стався розбій, то чому Г. повинен нести відповідальність за цією статтею? Якщо б, не дай Бог, трапилося вбивство, невже його дії кваліфікували б як вбивство за попередньою змовою групи осіб з корисливим наміром?

По-четверте, ст. 27 КК України (види співучасників) не є порожньою формальністю. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності», пункт 24 акцентує на тому, що дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла його вчиненню іншим співучасникам, або іншим чином сприяла приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у злочині у формі пособництва з посиланням на ч. 5 ст. 27 КК України. Якщо звернути увагу, що ще суд першої інстанції чітко вказав, що під час злочину Г. перебував в автомобілі, то викликає сумнів кваліфікація дій підсудного за ст. 187 без звернення до ч. 5 ст. 27 КК України.

По-п’яте, за звичайною логікою, правосуддя щодо учасників цієї справи виглядає доволі дивним: організатор нападу, неодноразово судимий В., рішенням Верховинського суду отримав 8 років позбавлення волі й навіть відбув покарання, співучасники З. та Ц. – відповідно по 6 та 5 років (нині теж на волі), а підсудному Г., який був таксистом і перебував далеко від дому потерпілої, не беручи участі у нападі, винесли вирок – 7 років позбавлення волі.

Напередодні апеляційного суду нам вдалося зустрітися з матір’ю засудженого п. Сільвою. Жінка оприлюднила резонансні факти, що стосуються справи і дозволяють побачити всю цю історію в дещо іншому ракурсі, ніж просто за матеріалами слідства і суду. Вона зізнається:

— Сталося так, що оперативні працівники СБУ зацікавилися корупцією в середовищі Верховинського суду, зокрема діями судді Т., який вів судове слідство і в справі мого сина. Його підозрювали у хабарництві в значних розмірах. Я добровільно звернулася з письмовою заявою до СБУ в Івано-Франківській області.
Ми звернулися за коментарем до СБУ. Олександр Богданович – оперативний працівник – говорить:

— Справді, зараз йде судовий процес з приводу одержання головою Верховинського районного суду Т. хабара. Він притягається до корупційної (????? Кримін.????)відповідальності, а також Вищою радою юстиції розглядається питання про його відсторонення від юридичної практики.
Він не посвідчив, що розгляд ведеться за справою жінки, проте ствердив, що вона контактувала з оперативними працівниками та вони вивчали її свідчення. Він відмовився надалі коментувати справу та зауважив, що всі сигнали, які надходять до їхнього відомства, ретельно перевіряються. Можливо, обережні висловлювання працівника СБУ викликані незавершеністю справи. Ми могли б і не зачіпати цього епізода, поки немає остаточного рішення суду, але сам резонанс оприлюдненого не дозволяє знехтувати подібним.

Пані Сільва додає:
— Я розумію, чому справа тягнеться сім років. Між іншим, мене навіть звинувачують, що пішла на співпрацю з СБУ. Кажуть, тим нічого не добилася: нікого з цих суддів не покарають, а син постраждає. Але мені вже нічого втрачати: чоловіка поховала, син у тюрмі. Я готова дійти до Європейського суду з прав людини.

Подумаймо, який ефект має ця семилітня справа – люди, замість повірити у правосуддя, розчаровуються у найменшій справедливості в державі, а матір, яка чесно хотіла викрити корупцію, засуджують. Наслідки такої правової невизначеності трагічні для суспільства, яке мириться з хабарництвом та навіть виправдовує його, бо «таке життя». А попри те, рядова людина стає заручницею правового хаосу. Видається, що цей семирічний процес – відплата за позицію матері, яка вчинила чесно і прямо. Чомусь же вистачило кількох місяців, щоб «розібратися» зі справою нападників, проте для того, щоб з’ясувати, очевидно, найбільший кримінал у цій історії – участь таксиста, потрібні роки.

Наразі засуджений написав апеляцію з проханням зважити на трьох дітей, які потребують його підтримки (остання донька народилась не так давно), та на те, що він раніше ніколи не був судимий та характеризується позитивно. Мати звернулася за допомогою до Адміністрації Президента України, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, ЗМІ з проханням «взяти цю справу від особистий контроль і допомогти врятувати сина від несправедливості та неправди». Як з’ясувалося, зараз листа надіслано до редакції програми журналістських розслідувань «Агенти впливу» щодо зйомки сюжету.

Чи рахував хтось відстань між Чернівцями та Верховиною, між Чернівцями та Косовом та стільки часу і коштів витрачено за ці сім років на виїзди у суди? Один виїзд обходиться у 500-600 грн., а їх було 18 до Верховини та ще понад 30 до Косова та Івано-Франківська. Впродовж цих років мати підсудного перенесла два інсульти, та попри те, жінка працює, бо треба за щось жити. Що чекає цю справу попереду? 16 лютого цього року її син був узятий під варту в залі суду і нині перебуває за ґратами. Хоча такої необхідності не було. Він не зірвав жодного судового засідання із понад 50 слухань.
…Лабіринти Феміди, з’ясовується, досить своєрідні – хтось в Україні може уникнути покарання, відкрито побивши людину, як, наприклад, Роман Ландик, і невдовзі опинитись на волі, відбувшись засудженням умовно, чи як глава Заставнівської райдержадміністрації Михайло Бойчук, а для декого її примхи обертаються зруйнованим родинним щастям, втратою батька, сирітством трьох дітей. Тож чи не вибірково діє українське правосуддя? Не звинувачуючи і не роблячи тиску на суд, водночас хочеться наголосити на потребі справедливого розгляду цієї справи – занадто резонансні викладені у ній факти, і без відповіді залишається низка поставлених запитань. Зрештою, в центрі – доля людини, чиє життя – найвища і ще ніким не оскаржена цінність.

Люба ВАСИЛИК

Від редакції: З огляду на важливість правозахисних проблем, резонансних для суспільства, триматимемо цю справу на контролі та інформуватимемо про її розгляд. Отож чекаємо 29 травня…

Світлина

peredplata