Наприкінці минулого тижня Україна стояла на порозі знищення. Вороги черговий раз намагалися використати «мовне питання», щоб розділити, а згодом знищити Україну. Поки що не вдалося, але вони не полишають своїх зусиль та сподіваються на перемогу на тижні наступному.
24 травня Верховна Рада України розглядала законопроект \”Про основи державної мовної політики\”, який розробили народні депутати України від Партії Регіонів В.Колесніченко та С.Ківалов. Проект повинен замінити Закон \”Про мови в Українській РСР\” від 1989 р., з котрого власне починалася боротьба за незалежність України наприкінці 90-х років минулого століття. Справжньою метою його розробки є виконання обіцянок Партії Регіонів перед Володимиром Путіним стосовно запровадження в Україні російської мови як другої державної, обійшовши необхідність зміни Конституції України та вигадавши для її статусу термін «регіональна». Поки що на території половини України – у тих 13-ти областях, де чисельність росіян сягає більше 10%. На щастя, на Буковині їх стільки немає.
Що ж передбачає таке нововведення, як «регіональний» статус? Він передбачає право (читай – повний перехід) офіційного діловодства у зазначених областях на «регіональну» мову, а рішення київської влади для зазначених регіонів передбачено перекладати регіональними мовами, а в паспортах мешканців 13 областей України пропонується дублювати записи «регіональною» мовою, передбачається перекладати на регіональні мови передвиборну, судову і нотаріальну документацію, назви населених пунктів дублювати регіональними мовами, Громадяни можуть використовувати своє прізвище та ім’я рідною мовою за традиціями цієї мови. Українська мова повністю витісняється із інформаційного простору: мову мовлення і друкованих видань визначають самі власники мас-медіа, дублювання та переклад іноземних кінофільмів пропонується здійснювати будь-якою мовою на замовлення дистриб\’юторів (читай – виключно російською), вибір мови реклами надається самим рекламодавцям. Забезпечується право на освіту рідною мовою у т.зв. малокомплектних класах шляхом вивчення повного циклу навчальних предметів регіональними (російською) мовами.
Для того, щоб приховати свої реальні наміри надання російській мові фактично статусу державної мови на території половини України, Партія Регіонів вирішила приховати їх за тезами про необхідність захисту мов національних меншин та нібито втілення в життя Європейської Хартії про регіональні мови та мови меншин. А тому дописали в Закон не лише російську мову, а і будь-яку іншу мову меншин, котрі мають регіональний статус. Нібито, піклуються про усі мови меншин, а не лише про російську. Проте забули, що із національних меншин, мови яких реально потребують захисту, далеко не в кожному не те що області – у селі чи районі не набереться.
Що відбудеться в результаті прийняття такого закону добре відомо – тотальна русифікація усіх національних меншин, поділ України на дві частини – україно- та російськомовну, щоб згодом вимагати офіційного «двуязичія», та фактичне розчленування України, знищення в Україні усього українського, відсування його на маргінальний та містечковий рівень, у село, щоб стати справжнім генерал-губернаторством Російської держави.
Проте уважно читаючи положення законопроекту бачиш, що не лише «російськомовні» прагнуть примножити свій статус. Згідно положення про десятивідсоткову чисельність населення області розумієш, що на Закарпатті на статус «регіональної» мови з тими ж повноваженнями претендує угорська мова, а на Буковині – румунська.
Тут стає цікавіше. Глибше зацікавившись даним законопроектом, виявився цікавий факт – серед його розробників зустрічаємо добре відому на Буковині особу – відповідального секретаря так званої Румунської спільноти України (РСУ) п.Ауріку Божеску, депутата обласної ради від Партії Регіонів, котра входила в п’ятірку виборчого списку партії на виборах до обласної ради у жовтні 2010 року. Припускаємо, що її активно консультував і Народний депутат України, відомий «захисник прав національних меншин» (точніше, лише однієї з них), Іван Попеску.
Тоді стає зрозумілим, чого це пані Божеску останнім часом у різних селах Глибоцького району говорила, що вже скоро румунську мову на Буковині буде чути повсюдно і її сфера використання значно зросте. Уже Попеску із Божеску потирали руки, очікуючи, як румунська мова отримає на території Чернівецької області статус «регіональної», як нам усім в паспортах напишуть ще й по-румунськи, із Василів та Іванів зроблять Іонів та Васіле, як вони зможуть засідання сільських та районних, а може й обласної рад вести румунською мовою, вимагати перекладів законів, що приймаються в Києві, на «регіональний язик», чи скоріше на «лімба регіонала», бо нібито тут на Буковині їх не розуміють, по всій області понакладають табличок із назвами сіл румунською мовою, ще й такими, як вони були при Великій Румунії, до 1940 року. То був солодкий сон Божеску із Попеску. Останній вже заявляв, що зазначений законопроект є лише першим етапом розробленої ними стратегії по повній зміні етнополітичної ситуації в Україні та її областях. Наступним кроком стане прийняття подібного Закону про основи державної вже етнополітики, в котрому на заміну нині діючим Законам «Про національні меншини в Україні», Декларації прав національностей пропонуватиметься нова їх редакція, знову ж таки нібито для \”врахування вимог Європейської хартії про захист національних меншин\”. І там вони вже пропишуть юридичні основи запровадження в Україні національно-культурної та навіть територіальних автономій, міститимуться політичні вимоги делегування представників румунської меншини до національного парламенту поза виборами, повернення етнічним товариствам майна, формування національних представницьких органів, утворення окремих румунських релігійних центрів та інших питань політичного характеру, які лише підкаже його бурхлива фантазія. Лише принципова позиція депутатів від опозиції та громадськості призупинили їх реалізацію. Хоча регіонали планують вже з наступного вівторка знову спробувати прийняти такий закон.
Але де ж був пан Попеску, коли в парламенті тягали за сорочку Колісниченка? Сховався. Нібито він тут і ні при чому. Сидить собі тихенько, бо знає кіт, чиє сало з’їв. Та й Божеску щось в області не піднімає голосу на захист закону та не критикує опозиціонерів. Ніби не вона його писала і схвалювала.
Хто ж іще окрім регіоналів та Божеску-Попеску долучилися до його написання? Бачимо серед них А.Монастирського, лідера Всеукраїнської громадської організації «Єврейський форум України» та В.Товта, Почесного голову Демократичної спілки угорців України. Усе «друзі» України.
А де ж представники інших етносів? Де голос кримських татар, караїмів, греків, ромів та інших етносів? Чи не знаково, що у розробці цього закону не приймали участі представники польської меншини, а Єврейська громада представлена не головними їх представниками, а активістами третього-четвертого ешелону.
Черговий раз вороги України накинулися на неї як на здобич, рвуть її на шматки, намагаючись кожен ухопити свій шмат пирога та заграбати української земельки. Дивіться, щоб не стало в горлі.
Василь Мудрий
peredplata
