Ніяк не вибереться наша нещасна Україна з тіні своєї великої північно-східної сусідки. Крізь надто прозорі кордони до нас приходять найгірші російські біди і проблеми. Зокрема, лізуть звідти терористи. Зовсім недавно наші правоохоронці передали російським колегам одного з них, схопленого в Україні, який готував замах на Путіна. Терор у РФ – вже повсякденність, від нього гинуть люди в різних регіонах країни.
Коли підривають бомби у людних місцях, їхніми жертвами нерідко стають випадкові перехожі, серед яких можуть бути діти, вагітні жінки, інваліди. А в Росії «бомбістів» було чимало. Ми свідомо використовуємо застаріле слово, щоби показати – явище російського політичного тероризму має чималу власну історію.
Зародилося воно після селянської реформи 1861 року, результатами якої значна частина російського суспільства була вкрай невдоволена. Народовольці розпочали полювання на царя та його сановників, у якому все частіше використовували саморобні бомби. Звідти й пішла назва «бомбісти». Від народовольців естафету перейняли есери, анархісти та інші революціонери. З терористами боролися царські жандарми, але своє-рідно. Давно відомо, що їхній агент Азеф був організатором більшості есерівських терактів, і жандармерія знала про їхню підготовку. Та й потім в СССР чекісти вміло використовували терористичні акції у своїх інтересах – досить згадати, як убивство Кірова «навісили» на політичних конкурентів Сталіна і знищили їх разом з великою масою зовсім невинного народу. Навіть після Сталіна без випадків тероризму не обходилося, але це явище стало дуже рідкісним. А після розпаду СССР джин знову вирвався із пляшки.
У сучасній Росії теракти з використанням вибухівки найчастіше вчиняють вихідці з Кавказу, невдоволені політикою Кремля щодо своїх народів. Підкладають бомби й політичні екстремісти з крайніх правого та лівого флангів. Окремо виділяються підриви житлових будинків у Москві та деяких інших російських містах двотисячного року, використані Путіним для початку другої чеченської війни. Чимало фахівців висловлює сумнів у справедливості офіційної версії, за якою вибухи вважалися справою рук чеченців. Адже суд над групою звинувачених у тероризмі був закритим, що насторожило громадськість. Чимало людей звинувачує владу в організації цієї кривавої провокації, хоча незаперечних доказів такої версії ніхто навести не зміг. Все обмежилося здогадками, що завдяки такій політичній технології новому президентові Росії Володимиру Путіну було створено образ дієвого борця з тероризмом і захисника російського народу від кавказьких екстремістів. А вже на цій основі його згодом оголошено «національним лідером».
Єдиним справжнім союзником Росії нині є Білорусь. Минулого року в період білоруської виборчої кампанії пролунав вибух у мінському метро. Загинули невинні люди. Досить швидко було знайдено винних – двох молодих робітників, які невдовзі зізналися у скоєнні не лише цього, але й інших по-дібних злочинів за межами столиці. Суд відбувся без присутності «зайвої» публіки, звинувачених швидко засудили до смертної кари, вирок невдовзі виконали. Але громадськість дотепер висловлює сумнів у тому, що то були справжні винуватці. У будь-якому випадку, владі вдалося відволікти увагу простих білорусів і від суттєвого падіння їхнього життєвого рівня, і від грубих порушень демократії в країні.
На жаль, завелися «бомбісти» вже й в Україні. Слідство над підозрюваними у підриві бомб у Дніпропетровську ще триває, але правоохоронці повідомляють: ті визнали свою провину й зізналися також в інших вибухах, зокрема у Запоріжжі. Серед підозрюваних є професійний політолог, тому журналісти говорять про «справу політологів». Висновки робити ще рано, але чомусь ця справа виникла напередодні чергових виборів в Україні. І підозрюваних зображують у ЗМІ як переконаних противників нинішньої влади, а також цинічних вимагачів – мовляв, вони прагнули отримати велику суму грошей за допомогою терористичної загрози.
Бомби вибухають у різних країнах, іноді – дуже успішних. Навіть у заможній Норвегії «борець з небажаними мігрантами» Брейвік влаштував масштабний терористичний акт, жертвами якого стали десятки людей. Він навіть не ховався від поліції й використав суд над собою для пропаганди власних поглядів, близьких до неонацизму. Серед політичних діячів, яких вважає прикладом для себе, назвав і нинішнього російського президента. Отже, «бомбісти» можуть з’явитися де завгодно. Проте найчастіше там, де існують серйозні соціально-економічні й політичні проблеми, які не вдається подолати властям. Або ж влада навіть не береться за їхнє вирішення.
У той же час, бувають ситуації, коли самій владі вигідні подібні акти: для залякування суспільства, обмеження демократії, зміцнення позицій тих чи інших правителів. Історія Росії, у тому числі й новітня, дає чимало подібних прикладів. А це може спокусити й можновладців у інших країнах застосувати подібні небезпечні технології. Тактичний успіх такі акції можуть забезпечити, але у стратегічному плані вони лише наближають цілковите фіаско правителів, котрі їх застосовують. Суспільство ж повинне створювати атмосферу абсолютного неприйняття тероризму, незважаючи на будь-який його словесний камуфляж. Адже гідні цілі ніколи не досягаються негідними засобами.
Ігор Буркут
peredplata
