Хтось може сказати, що говорити про це передчасно. Дивіться, мовляв, який сильний режим Віктора Януковича, хіба можна припустити, що він скоро впаде? Можна. І треба. Бо падали ще й не такі. І дуже несподівано.
Тому, хоча до наступних президентських виборiв ще два роки, чимало закордонних та українських аналiтикiв уже сьогоднi намагаються спрогнозувати, яким шляхом пiде Україна, коли до влади прийдуть новi лiдери та полiтичнi сили. Причому багато хто з них упевнений, що за нинiшнiх обставин змiна влади можлива значно скорiше, задовго до 2015 року.
Дехто впевнений, що пiсля краху режиму Януковича i Партiї регiонiв події розгортатимуться за сценарiями, схожим на тi, якi розiгрувалися у країнах Пiвденної та Схiдної Європи пiсля розвалу радянського блоку. Але є люди, які ставлять це під сумнів і висловлюють побоювання, що події в країні після відходу Януковича можуть розвиватись драматичнiше.
Який сценарій iмовiрнiший? Про це \”Експрес\” розмовляв iз американським полiтологом українського походження, викладачем Ратгерского унiверситету, директором програми вивчення Центральної i Схiдної Європи Олександром Мотилем, а також вiдомими українськими полiтологами Iгорем Золотаренком та Ярославом Макiтрою.
— Наскiльки ймовiрна змiна влади в Українi ще до президентських виборiв 2015 року?
О. Мотиль: — Ймовiрнiсть дуже висока. I спровокувати змiну влади може позицiя Заходу та невдоволення мас, яке переросте в жорсткий бунт. Водночас те, чи залишиться Вiктор Янукович Президентом України до 2015 року, вже майже не має нiякого значення. Сьогоднi він вже досяг своєї мети: встановлено полiтичний режим, що нагадує султанат, а це – глухий кут. I що довше Янукович перебуватиме при владi, то драматичнішим буде фінал. У його інтересах спробувати відійти скорiше і спокійніше.
I. Золотаренко: — Сьогоднi представники влади усвiдомлюють, що загроза санкцiй Заходу стає дедалi реальнiшою. Як свiдчать певнi джерела, останнiм часом регiонали активно переказують свої кошти з рахункiв захiдних банкiв в азiйськi. Так вони хочуть застрахувати капiтали вiд повторення долi активiв Каддафi. Цi дiї, звичайно, видаються трохи наївними, бо азiйськi банки перебувають у зонi впливу захiдних.
Безперечно, на тлi економiчних та соцiальних проблем суспiльнi настрої радикалiзуватимуться. Iмовiрно, збурення будуть вже навеснi або ж восени цього року. Одна iз протестних манiфестацiй може швидко перерости у масовий бунт, i це призведе до великих заворушень. Люди вийдуть рятувати себе самi, можливо, навiть iгноруючи нинiшню опозицiю. Усе це може радикально змiнити ситуацiю в країнi вже цього року.
— Нема сумніву, що так чи так Янукович владу втратить. I якими шляхами після того може пiти Україна?
О. Мотиль: — Їх щонайменше три. Першим я б назвав так званий чехословацький сценарiй, який означатиме роздiлення України за мовно-культурним принципом. Якщо консенсусу мiж українськими елiтами не буде знайдено, то пiсля Януковича Україна може пiти шляхом Чехословаччини. Свого часу вiд такого роздiлення виграли i Чехiя, i Словаччина. У нашому випадку центрально-захiдна \”українська\” Україна загалом безперешкодно могла б приєднатися до Заходу i виграти економiчно, а пiвденно-схiдна \”росiйська\” Україна, найiмовiрнiше, увiйшла б в орбiту Росiйської Федерацiї i, попри певну економiчну стагнацiю, змогла б сповна натiшитися росiйською мовою i радянськими традицiями.
I. Золотаренко: — Думаю, що до такого варiанта не дiйде – хоча б з однiєї причини. Сьогоднi нашi найбiльшi багатiї мають власнiсть в усiх регiонах України, у тому числi й захiдних. I власне з цiєї причини роздiлити Україну для них буде доволi непросто. Не забуваймо, що вся так звана донецька елiта перемiстилась у Київ. На сходi України їй вже робити нема що, вона використовує його лише як своєрiдне електоральне гето та резервуар для неквалiфiкованої робочої сили.
Від жодного політика-регіонала я не чув, що вiн прагне повернутися на свою батькiвщину.
Я. Макiтра: — Треба зважити, що у разi глибокої федералiзацiї Україна стане неймовiрно вразливою для зовнiшнiх
чинникiв, особливо Росiї. Адже ми сьогоднi не такi сильнi та незалежнi, як, скажiмо, Нiмеччина, аби встояти перед загрозою територiального розчленування. Бо спершу нас дiлитимуть по Днiпру, потiм — по Збручу, i врештi усе закiнчиться тим, чим закiнчилося для України на початку XX столiття.
–– Що ви маєте на увазі?
О. Мотиль: — Я б назвав це \”югославським\” сценарiєм. Вiн може постати, якщо пiсля Януковича новi елiти не зможуть впоратися з ситуацiєю. Адже величезною загрозою для України пiсля краху режиму Януковича буде путiнська Росiя. Iмовiрнiсть того, що така квазi-диктаторська нафтова держава, як Росiя, залишиться сильною i стабiльною, не дуже висока. Загнаний в кут Путiн напевно не вибере демократiю як iнструмент порятунку себе i
свого режиму. Навпаки, вiн затягне гайки, посилить неоiмперiалiстичну риторику. Цiлком можливо, що вiн навiть
вирiшить, що \”маленька звитяжна вiйна\” продовжить агонiю його режиму. I об\’єктом може стати Україна.
Тут матиме значення, чи пiсля вiдходу Януковича українськi олiгархи i демократи зможуть на хвилi народного патрiотизму органiзувати масову мобiлiзацiю для захисту Батькiвщини.
I. Золотаренко: — Такий варiант, звiсно, можливий. Треба враховувати, що скоро розпочнеться третя кавказька
вiйна. I тодi у гарячих головах у Кремлi може визрiти план дестабiлiзувати ситуацiю в Криму та об\’єднати кримський фронт iз кавказьким. Про такий сценарiй нинi дедалi частiше говорять армiйськi аналiтики США. Звiсно, такий розвиток подiй не буде на сто вiдсоткiв нагадувати югославський, але, оскiльки його ретельно студiюють свiтовi розвiдки, вiн може бути цiлком реальним.
Я. Макiтра: — Хай якi некомпетентнi нинiшнi лiдери, перед такою загрозою, думаю, навiть вони змогли б мобiлiзувати i себе, i країну. Точнiше, країна мобiлiзувалась би сама. Свого часу \”схiдняки\” дiстали своєрiдне щеплення вiд \”помаранчевих\”, пересвiдчившись, що Ющенко не такий вже й страшний, як його їм дехто малював. У разi ж нової кавказької вiйни, про яку згадував мiй колега, Росiї навряд чи буде до Криму i до України. Тому я не дуже вiрю у можливiсть такого розвитку подiй.
— Сценарї, якi ви змалювали, досить драматичні. А чи ймовiрний спокійнiший розвиток подій після зміни влади
в Україні?
О. Мотиль: — Як на мене, найiмовiрнiший для нас так званий польський сценарiй. Україна пiсля вiдходу Януковича залишиться унiтарною державою, як Польща. Якщо українськi демократичнi сили пiсля кiнця правлiння Януковича не сповзуть у лiнгвiстичний максималiзм, то є усi шанси, що Україна збереже свою цiлiснiсть. Тобто, мiж Сходом i Заходом може бути укладений своєрідний громадянський гуманітарний договiр. Україна знайде спільну мову з Євросоюзом і за три-сім років стане його повноправним членом.
I. Золотаренко: — Успiх польського вiдродження полягав у двох складових. По-перше, це єдина Католицька Церква та iнтелiгенцiя, якi були представленi у \”Солiдарностi\”. По-друге, це брак хоча б натяку на олiгархати. На жаль, в Українi цi фактори не дiють. У нас немає такого впливу єдиної Церкви, у нас не згуртована iнтелiгенцiя, i у нас олiгархи — неформальний iнститут влади. Тому польський варiант у чистому виглядi тут навряд чи можливий. Мабуть, можна говорити про перехiдний варiант, коли у гру вступатимуть регiональнi елiти. Ймовiрнiсть того, що ми раптом вiзьмемо розбiг, станемо на шлях реформ i невдовзi потрапимо у Європу є, але тут потрібні великі зусилля. I все-таки такий сценарій — цілком реальний.
Я. Макiтра: — Звiсно, такий варiант найбiльше вiдповiдав би потребам України: продумана децентралiзацiя влади, враховування iнтересiв регiонiв, надання широких повноважень органам мiсцевого самоврядування, швидке зростання добробуту людей.
Сходу України це дасть додатковi важелi для вирiшення соцiальних та економiчних проблем, а заходу — ще й гуманiтарних. Хоча, як на мене, у нас може бути i свiй, четвертий сценарiй, як це вже сталося у 2004 роцi та передбачити який не змiг нiхто.
Юрiй ГРИЦИК
peredplata
