В ці перші години розгубленого смутку згадується багато чого. Думки плутаються і розбігаються. Свіжі спогади перемежувалися з давніми, які накопичилися за більш ніж 45-річне наше знайомство й дружбу.
Він декілька разів прощався в наших, як виявилося, останніх телефонних бесідах. Мені не вірилося в ці прощання, але це сталося.
А він знав, що прощання скоро буде і не намагався уникнути чи втекти від неминучого. Він йшов до кінця із відчуттям власної гідності, так, як і жив.
Він точно не заслуговував на муки останніх років життя. Але є невблаганні речі.
На його похорон прийде чимало людей. Він і за життя дивним чином притягував до себе інших.
Скажіть, хто в Чернівцях 70-х – перших 2000-х його не знав?
Василь – не видумана, а справжня легенда Чернівців. Людина-посмішка, людина – жарт. Доброзичливий, відкритий, щирий. Він ввібрав у себе все найкраще, що існувало в тодішніх Чернівцях. А це було не просто, бо тоді жило не лише найкраще, а й багато зайвого та відверто поганого – їжа, ідеологія, якість.
Але його життєва вдача старанно оминала прикрощі тодішнього буття. Він був ніби з особисто розвіданного майбутнього і власним прикладом буцім казав нам всім – не переймайтеся, все скоро буде добре, посміхайтеся і живіть зараз!
А от коли це добре настало, всі насолоджувалися ним, а сам він не зміг цього зробити, бо всього себе віддав іншим – рідним, роботі, місту.
Він був непомітним і дуже помітним одночасно. Він був кругом і часом здавалося, що Василь і ночував десь ось тут, недалечко, в центрі міста, а не ходив на ніч додому.
Таким він і залишиться в моїй пам’яті, не берусь вирішувати за інших. Поруч і готовий прийти на допомогу будь-якої миті.
Колись він дуже сумнівно жартував про те, що хотів би бути похованим на Центральній площі, щоб бути в гущі подій та людей.
Так і буде, Василю!
Тебе завжди будуть згадувати люди, яким ти допоміг, порадив, був поруч чи просто вислухав.
Спасибі тобі за те, що ти так яскраво жив серед нас.
Володимир Килинич,
11 грудня 2022 року
peredplata
