“Перше публічне опитування суспільної думки ми робили вже на третій день війни у лютому 2022 року, – згадує засновник Соціологічної групи “Рейтинг” Ігор Тищенко – Чому наша команда це почала робити? Ми отримували фідбеки від військових: тим, хто на полі бою, було дуже важливо знати, що велика частина українців (90%) довіряють ЗСУ і вірять, що ми переможемо”.
“Ми переживали унікальний історичний момент, і зміну настроїв українців потрібно було фіксувати: і для нащадків, і для влади, і для наших міжнародних партнерів. Тож ми інвестували: одночасно і в бізнес, і в науку, і, головне – в підтримку держави. Адже з 21 хвилі наших публічних опитувань 16 – профінансовано групою “Рейтинг””, – додає інший засновник Соціологічної групи “Рейтинг” Олексій Антипович.
“Пам’ятаю, як під час третьої хвилі опитувань в Макарові під час ракетного обстрілу перебило кабель і ліг зв’язок. Допомогли військові. Тоді всі всім допомагали – питання грошей взагалі не стояло, всі працювали на одну мету. Ми інвестували в нашу перемогу і на рівні соціології, і на рівні забезпечення ЗСУ – купували тепловізори, приціли, а далі автівки”, – ділиться спогадами Ігор Тищенко.
Олексій Антипович наголошує що “для нашої команди початок роботи над опитуваннями був поверненням у ресурсний стан, і багато хвиль опитувань було саме в березні-квітні 2022 року. Для мене особисто важливо було зберегти і “Рейтинг”, і його команду і згодом повернутись всім в офіс. До речі, за війну не звільнили жодного працівника. Результатом роботи команди стало комплексне дослідження “Як війна змінила мене та країну. Підсумки року”.
Зміни дійсно вражають. Тож які зараз ми, українці 2023 року?
Попри погіршення матеріального стану, неможливості планувати життя і дохід, українці відчувають гордість за свою країну, стали більш згуртованими, вірять в перемогу, краще майбутнє і мають високий індекс життєстійкості. Довіряють ЗСУ (97%) і президенту (90%) і менше вірять в бога.
А євроатлантичний вектор настроїв досяг рекордних показників за всю історію країни! Стали більш визначеними цінності: переважна більшість респондентів ідентифікує себе як громадян України. Як наслідок, показники деморалізованості суспільства знизились – з 72 до 48%.
Політичні зміни
Спогади людей про 24 лютого 2022 року говорять про шок, розгубленість, невизначеність, неготовність. Незважаючи на це сьогодні, через рік повномасштабного вторгнення, віра в перемогу становить 95%, тоді як ще в січні 2022 року становила 56%. Більшість (63%) вважають, що для перемоги потрібно не менше півроку, або ж і більше часу.
Фіксується значне зростання суспільної самооцінки. Більшість опитаних оцінили положення України вище середнього – 4,6 балів, що в 1,5 рази вище показника 2021 року. Дві третини опитаних оцінили майбутні перспективи України на найвищому рівні.
Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну – гордість. Внаслідок повномасштабного вторгнення і героїчного спротиву українського народу цей показник виріс більш ніж вдвічі – з 34 до 75%.
Відбулися зміни і в національній самоідентифікації: абсолютна більшість опитаних ідентифікує себе як громадян України (порівняно з 2021 роком показник зріс з 76 до 94%). Половина ідентифікують себе європейцями (подвійний ріст).
“Перестали ділити на східняків, західняків, або на інші категорії. Стали одним народом… зараз зовсім інша держава. І поняття національності нашої зовсім інше”, – Сергій, Білгород-Дністровський, 59 років, учасник фокус-групової дискусії
22% українців за рік війни перейшли на частіше використання української мови.
Оцінюючи фінансову ситуацію у підсумках 2022 року, дві третини опитаних фіксують погіршення свого матеріального становища, третина – відсутність змін. Одночасно, у майже 40% (проти 14% наприкінці 2021 року) відбулося зростання впевненості у майбутньому.
Пріоритетами для відновлення країни респонденти вбачають відновлення підприємств й робочих місць та відбудову пошкоджень, адже більшість українців хочуть роботи, а не соціальної допомоги.
Україна переживає складний період свого розвитку, переосмислюючи свою роль в історії. Загалом війна сприяла підвищенню довіри громадян до державних інституцій. Довіра до Збройних сил України зросла з 65 до 97%, до Президента – з 36 до 90%.
“Порівняно з початком війни збільшилася впевненість у перемозі завдяки перемогам наших збройних сил. Спасибі нашим хлопцям, які на фронті”, – Леонід, Решетилівка, 65 років, учасник фокус-групової дискусії
І якщо більшість (65%) хотіли аби Зеленського переобрали на наступний термін, то роботою Верховної Ради більше не задоволені (54%), ніж задоволені (37%). І якщо б найближчим часом відбувалися вибори, то майже половина шукали б альтернативу серед нових партій.
Відбувся ріст довіри до ЗМІ, проте основною особливістю воєнного часу є різка зміна каналів комунікацій і отримання інформації громадянами. І якщо довіра до національних та місцевих медіа виросла, то частота споживання їх новинного контенту – навпаки зменшилась. Натомість спостерігається значний ріст у груп і каналів в месенджерах (з 11 до 41%), а також в YouTube (з 21 до 29%). Зберегли вплив соціальні мережі (35%).
Одним з прямих наслідків російського вторгнення стало зростання євроатлантичних настроїв українців, де фіксуються рекордні показники за всю історію країни. На сьогодні 87% підтримують вступ України в Європейський союз, 86% – в НАТО.
Якщо у 2021 році більша частина громадян схилялись до негативного образу держави, то зараз більше половини говорять про виразно або помірно позитивний образ.
Ілюстративним в цьому плані є показник правильного напряму країни, який є рекордним за всю історію замірів (коливається на рівні 70-80%), що базується на високій довірі до військово-політичного керівництва країни, вірі в нашу перемогу, значному рості самооцінки та гордості за країну, а також реалізації прагнення народу до євроатлантичної інтеграції.
Психоемоційні зміни та адаптація до війни
З початку повномасштабного вторгнення суспільство демонструє високий рівень життєстійкості, значення Індексу зменшилося мінімально (з 3.9 до 3.7).
Близько 8% вважають, що мають серйозні розлади, які сильно впливають на їхнє життя. Ще третина – мають помірні розлади.
“Горизонт планування” є важливим показником адаптації і він не зазнав суттєвих змін: 45% наразі не планують своє життя взагалі. Кількість тих, хто має плани на кілька років уперед знизилася з 23% до 19%.
Наразі негативні емоції більш виражені, ніж позитивні: сум і злість переважають радість і натхнення (індекси 4.8 та 4.6 проти 4.1 та 4.3). Найбільш виражена емоція – хвилювання (5.0).
За рік відчуття любові до себе знизилося, а ось любов до інших – зросла, спрацювала тенденція афіліації (бажання бути разом з іншими), індивідуальне тут поступається колективному.
Українці майже так само схильні до самообмежень, як і півроку тому – більше половини (58%) вважає, що потрібно суттєво себе обмежувати у розвагах і покупках, а 37% схильні думати, що потрібно намагатися жити повноцінним життям.
На початку повномасштабного вторгнення 44% українців довелося тимчасово розділитися зі своєю сім’єю. Через рік таких лише 21%. Більшість тих, кому довелося розділитися з родиною, пройшли це випробуванням, а у 20% їх стосунки навіть покращилися.
83% вважають, що треба бути обережними з людьми, натомість у 2020 році таких було лише 54%. Тут йдеться про довіру як базову цінність, як довіру до світу, яка підірвана або зруйнована війною. Особливо це стосується “чужих”, або тих, хто такими став, а здавався близьким.
Неоднозначним є ставлення до людей, які виїхали: найбільше толерують жінок з дітьми, водночас, до чоловіків призивного віку ставлення найбільш негативне.
Суспільно-економічні зміни
Незважаючи на повномасштабне вторгнення, українці залишаються гуманним і толерантним суспільством, підтримка смертної карти зменшилась з 52 до 42%.
Одночасно з цим рівень толерантності у суспільстві під час війни підвищився: до ЛГБТ спільноти зросло позитивно-нейтральне ставлення з 53 до 64%, а до людей, які не хочуть мати дітей (чайлдфрі), воно зросло з 57 до 67%.
За рік війни дещо знизилась віра в Бога: відсоток тих, хто не сумнівається у його існуванні змінився з 60% на 55%.
Загальноприйняті норми та цінності стали більш визначеними, тому аномійні настрої перестали домінувати: кількість тих, у кого переважає аномійний стан (стан деморалізованості) зменшилась з 72 до 48%. Найбільша зміна відбулась відносно покращення розуміння того, яким правилам слідувати та у що потрібно вірити сьогодні.
“Война – это тоже жизнь, надо себя брать в руки”, – Лариса, Одеса, 55 років, учасник фокус-групової дискусії
Війна призвела до втрати роботи не менш як для третини працездатного населення, особливо складна ситуація для переселенців й мешканців зон бойових дій: половина з них втратили свою роботу. Навіть з тих, хто зміг продовжити працювати під час війни, все одно половина зазнали зменшення заробітної плати.
Найскладніша ситуація з роботою була у перші місяці війни, надалі люди почали повертатись до роботи. Також після різкого падіння кількості охочих зайнятися власною справою на початку війни, вона поступово відновлюється.
Основною стратегією дій у випадку скорочення доходу залишається пошук додаткового джерела (зменшився з 62 до 54%): багато хто почав шукати другу роботу під час війни або почав більше працювати. Однак можливість контролювати свій дохід (60%) є не у всіх, це особливо складно для старших.
Більшість громадян зазнали прямих чи непрямих наслідків повномасштабного вторгнення, не понесли втрат лише 14%. Найбільше втрат понесли мешканці східних регіонів, більше половини з яких покинули свій дім.
Попри позитивні зміни у суспільстві, оптимізм й абсолютну віру в перемогу, війна продовжує завдавати українцям непоправної школи й забирати найцінніше.
peredplata
