9 квітня 1943 року народився новатор-музикант, педагог, композитор, почесний громадянин Чернівців, народний артист України – ЛЕВКО ДУТКОВСЬКИЙ
ФРАГМЕНТИ З РОЗМОВ З ЮВІЛЯРОМ
Так склалося життя, що з Левком Тарасовичем ми знайомі з перших виступів його дітища, тоді ще самодіяльного ВІА «Смерічка», у передачах чернівецької студії телебачення. Колектив саме записував свої пісні до новорічної програми. Що відразу кинулося в очі – це його вимогливість, в першу чергу, до себе і до виконання твору, чистоти звучання мелодії. Не все відразу вдавалося. Багато часу ми тоді потратили на запис пісні «Сніжинки падають» і це було природно. Адже Левко зі своїм колективом у маленькому гірському буковинському містечку Вижниця вперше на терені СРСР презентував новий музичний стиль біґ-біт («біт» з англійської — удар). Це пізніше, з плином часу він розповів про свої захоплення, які сприяли створенню нового стилю.
– В тодішньому радянському музичному просторі існували різноманітні джазові квінтети, тріо, біґ-бенди, діяли академічні естрадні колективи та співаки, вокальні жіночі ансамблі, що виконували пісні в стилі міського романсу. Тоді як на Заході використання електроінструментів, мікрофонно-підсилювальної апаратури зумовило і зміни в стилях музичних напрямків. Ми ж у тодішньому Союзі були закриті залізною завісою, лише інколи (через страшне приглушення) ловили фрагменти музики із транзисторних радіоприймачів, налаштованих на коротку хвилю. Тим часом, у світі змінилась мелодика, ритміка, гармонія, манера виконання та кількісний склад учасників гуртів. Виник новий музичний стиль біґ-біт («біт» з англійської — удар). Оскільки я цікавився західною музикою, то вирішив створити у нас щось подібне на «Бітлз» і «Роллінґ Стоунз». І в 1966 році створював «Смерічку» як групу, яка грала в стилі біґ-біт. Такий стиль був справді новим для Радянського Союзу, хоча у світі — вже досить популярним. Наш оркестр навіть чимось зовні нагадував «Бітлз». Тепер, переглядаючи фільми про історію і розвиток світової рок-музики, бачу аналогію тодішньої «Смерічки», ми навіть в дечому були кращими. За порадою керівника ансамблю «Пісняри» В. Мулявіна 1 квітня 1973 року я вирішив перейти з ансамблем на професійну сцену.
Від першого знайомства на телебаченні під час запису «Сніжинок… », «Смерічка» та її керівник мали великий вплив на Володю Івасюка. Пізніше, в 1977 році на шпальтах Всесоюзного журналу «Кругозор» він про це написав: «… Своєрідний стиль виконання і трактовка фольклору полонили мене, коли я вперше почув ансамбль на сцені. В «Смерічку» я приніс свої перші пісні…» Тими піснями були: «Мила моя», «Відлуння твоїх кроків», «Червона рута», «Водограй» та інші.
– Володя був талановитий музикант, співак, композитор і поет, доброю і щирою, позбавленою заздрощів людиною, вірним другом. Він з повагою прислухався і до моїх порад, показуючи свої пісні мені першому.
РЕНЕСАНС УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ , АПОГЕЙ «СМЕРІЧКИ»
– Шалена популярність …Пам’ятаєте, як пройшла її «Смерічка»?
– Надто важко було в ті часи пройти щаблі слави, особливо коли це все заважало державі.
Національний колорит ансамблю, його український дух лякали тодішніх ідеологів. І вони повсякчас шукали зручної нагоди, аби розправитися з нею. Інколи це робилося через засоби масової інформації. В газетах або журналах на замовлення готувалися тенденційні публікації, в яких музикантам і співакам гурту приписувалася відсутність професіоналізму, чіплявся ярлик аматорства. На щастя, в Україні знаходилися люди, які знали справжню ціну «Смерічки» і підтримували нас. Однак, на щастя, в Україні знаходилися люди, які знали справжню ціну «Смерічки» і підтримували нас.
Пригадую статтю відомого співака й композитора Сергія Козака, в якій він назвав наш ансамбль «духовним надбанням українського народу, речником і носієм його музичної культури», розвінчав недолугі спроби недоброзичливців. Добре відгукувався про «Смерічку» й відомий російський поет, редактор журналу «Юность», шанувальник творчості Володимира Івасюка Дементьєв… Коли перед ансамблем відкрилися гастрольні дороги, ніхто уже відверто не втручався в репертуарну політику.
Учасники ансамблю розумно скористалися цим сприятливим моментом і подарували світові яскраві взірці національної естради. То був ренесанс української пісні, апогей «Смерічки» Левка Дутківського, творчий злет юного Назарія Яремчука.
— Але згодом їхні дороги розійшлися. Я пам’ятаю той час, а про причини завше при зустрічах у місті Левко Тарасович говорить з болем, як про недоспівану пісню…
— Завдяки «друзям» наші дороги розійшлися. 1982-го я покинув свій колектив назавжди. «Смерічкою», вступивши до лав КПРС, почав керувати Назарій Яремчук. Якби нас не розбили поодинці: мене, Назара, Василя — ми зробили би набагато більше! Василь з Назарієм у дуеті були неперевершені, доповнювали один одного! Знаєте, після загибелі Івасюка Яремчук був серед чотирьох товаришів, які, незважаючи на заборони влади, поїхали на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар’єри, спокою, навіть репутації. Траурна колона розпочиналася з великого вінка із білих квітів, що його ніс Назарій разом зі мною… Володимир був нашим другом, і ми мали провести його в останню путь, а що нам могло бути за це, нас у ту страшну годину не цікавило.
— «Смерічанський період» закінчився, проте ви сцену не покинули…
— Проводив лекторії та концерти, на яких популяризував творчість Володимира Івасюка, Михайла Ткача, Степана Сабадаша, Василя Михайлюка та інших митців Буковини. До мене часто звертаються за порадами молоді виконавці. Ділюся з ними досвідом.
Сьогодні Левко Дутківський — лауреат Всеукраїнських фестивалів як композитор (1988, 1997—1998, 2001), переможець фестивалю «Шлягери ХХ століття» за народне визнання пісні «Якщо любиш — кохай» на вірші Михайла Ткача (2000) у Києві, володар Гран-прі за вірші й музику величальної рок-кантати «Діва Марія» (1997). Як засновник ВІА «Смерічка» за встановлення рекорду України в номінації за дві перемоги поспіль на Всесоюзному конкурсі «Песня года» («Червона рута», 1971 і «Водограй», 1972) Левко Дутківський отримав диплом Національного проекту «Книга рекордів України».
Як режисер та сценарист заснував і провів Всеукраїнський фестиваль естрадної пісні імені Назарія Яремчука у Вижниці (1996). Брав участь у підготовці низки заходів із нагоди 60-річчя від дня народження Назарія Яремчука в Чернівцях (2011).
– Щиро вітаю, Маестро з ЮВІЛЕЄМ! Наснаги і творчих успіхів!
МАРІЯ ВИШНЕВСЬКА
peredplata
