Василеві Кожелянку сьогодні виповнилось би… 68. Вже у 1997 році український критичний цех пильно почав придивлятися до його літературних витворів. І не тільки констатувати вихід книги схематично, але давати незвичні і сміливі оцінки. Рецензент К. Каверзнєв назвав його “майстром Гільйотинних справ”, С. Матвієнко наголосив, що для нього “історія як ареал гри”, М. Лазарук у журналі “Політика і культура” виніс у заголовок слова, які можна по різному сприйняти, – “грався письменник з історією”, І. Буркут про книгу “Дефіляда у Москві” сказав, що це – “парад комплексів”…
Все це про Василя Кожелянка, який раптово і різко вийшов на письменницьку ниву. Народився він 1 січня 1957 року в селі Кам’яна Сторожинецького району. Закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету ім. Юрія Федьковича. Працював заступником головного редактора чернівецької газети “Час”, згодом – на творчій роботі і співпрацював з редакціями газети “Молодий буковинець” і літературних журналів. Член Спілок журналістів і письменників України. Виступав як поет, прозаїк, літературний критик, публіцист і драматург. У 1992 році став переможцем міжнарожного літературного конкурсу “Гранослов-92”, у 1994-му видав збірки віршів “Терновий іній” та “Білий і рудий”, а відтак – “Семибарвний кінь”, “Як учив Кожелянко – цза”. Потім заявив про себе романами “Конотоп”, Лжеnostradamus”, “Дефіляда в Москві”, “Людинець”, “Котигорошко”. Він автор ряду п’єс у співаторстві з Володимиром Сердюком – “Пластиліновий метал”, “Гільйотина” та інших. ”Василеві Кожелянку, як підкреслила бібліограф Леся Щербанюк, підвладні найрізноманітніші жанри і форми вірша – від простого римованого катрена до канонічного сонета, рідкісного в нашій поезії хоку і найвишуканішого верлібру”. Він лауреат поетичного фестивалю “ЛіР”…Помер Василь Дмитрович 22 серпня 2008 р.
peredplata
