Проти рожна перти,
Проти хвиль плисти,
Сміло, аж до смерти,
Хрест важкий нести.
Іван Франко
Щороку 25 березня сотні українців відвідують місце загибелі В. Чорновола і його могилу для участі в поминальних заходах з нагоди чергової роковини великої трагедії. Більшість людей приїжджають і приходять туди за покликом серця, щоб вшанувати великого сина України, пригадати, ким він був, як і чим жив. Зосередитися на тому, за що він боровся проти окупаційного московсько-комуністичного режиму, задля чого багато років мучився і страждав у кремлівських катівнях.
На жаль, для невеликої кількості осіб покладання вінків до кам’яного хреста на 5-му кілометрі автошляху Бориспіль – Переяслав-Хмельницький, до київських пам’ятників В. Чорноволу на вулиці Грушевського і на Байковому кладовищі, участь у мітингах—це нудний ритуал, якого вони змушені дотримуватися в силу посідання владних крісел. Позбувшись посад, більшість із цих людей – уже як приватні особи – ніколи жодним чином Чорновола не вшанують. Адже малоймовірно, щоб ті, хто ненавидів Чорновола, коли той був ще живий і багато років відчайдушно боровся за правду, за народну Українську державу, раптом полюбили його після відходу в засвіти. Підставою для такого висновку є той факт, що більшість нинішніх посадовців не живуть і не діють по-чорноволівськи, не мають у душах навіть іскорки животворного вогню любові до українського народу, до наших національних цінностей. Навпаки, вони підло обманюють, обкрадають, грабують і зневажають наш народ.
До Чорновола, який став наприкінці 1980-х–початку 1990-х років яскравим символом безкомпромісної боротьби мільйонів українців за незалежність Батьківщини, і назавжди таким залишиться, треба йти, як на прощу: з чистим сумлінням, ясними помислами, з просвітленою душею. Так само, як ми приходимо до Тараса Шевченка.
Ушістнадцяте вшановуючи В. Чорновола на землі, скропленій його кровю, усвідомлюємо: сумуємо не тільки за цим яскравим діячем просвітницького руху шістдесятників, видатним учасником національно-визвольної боротьби за незалежну демократичну Україну. Цього дня ми також подумки згадуємо тисячі Чорноволових побратимів, усіх українських героїв, які в різний час, за різних обставин кинули виклик Московській імперії зла. Й у протистоянні з нею свідомо поклали свої життя на вівтар боротьби за волю Батьківщини. До них ми нині справедливо зараховуємо також загиблих у лютому 2014 року Героїв Небесної Сотні і всіх українців, полеглих у нинішній війні, розв’язаній проти нашої держави московськими загарбниками.
Цього дня ми жалкуємо також за тим, що навіть через 23 роки після відновлення державної незалежності не збулися наші та їхні мрії про побудову омріяної України — соборної, демократичної, справедливої, могутньої, квітучої.
Постання такої держави в міжнародновизнаних кордонах є завданням нашого покоління. Саме вона буде найкращим пам’ятником Вячеславу Чорноволу і всім, хто життям, діяльністю і боротьбою засвідчив свою велику синівську любов до України. Вічна слава Героям!
Анатолій Ковальчук
peredplata
