Відремонтуйте міст у Звенячині, бо я не вмію плавати!

Відремонтуйте міст у Звенячині, бо я не вмію плавати!Ніколи не могла подумати, що їздити на навчання буду з таким страхом. Ось уже другий рік навчаюся у Чернівцях, але на шляху до тієї науки маю одну велику перешкоду — міст через річку Дністер у Заліщиках (Звенячинський), який нині перебуває в аварійному стані. Двічі на тиждень, їдучи додому та звідти до Чернівців, подумки проходжу тунелем жаху, сповненим небезпеки для життя.
При цьому обмірковую, як діятиму в критичній ситуації, якщо міст таки обвалиться у той момент, коли автобус проїжджатиме ним. Питаю у батька, як відчинити двері машини, коли та опиниться у воді, як вибити вікно. Та найстрашнішим залишається для мене те, що я не вмію плавати.
Особливо страшно бачити, як вантажівки перехиляються на бік, відчувати, як міст від руху транспорту хитається й дрижить. Ями настільки великі, що легкові автівки у них поміщаються цілком.
Отож я дуже зраділа, коли дізналася, що 1 травня цього року міст закривають на ремонт. Мене навіть не засмутила обставина, що тепер дорога додому буде значно довшою, бо доведеться об\’їжджати аж через Коломию.
Але настав травень, а моста ніхто не перекрив і будь-якого ремонту там не проглядається досі. І тепер усі, хто їде дорогою до Заліщиків, у селі Звенячка спостерігають \”веселу\” картину: узбіччя шляху завалене горами щебеню, машини довгою вервечкою стоять у заторі, ніби вирішили помилуватися красою каньйону Дністра і подивитися, як обсипається у воду з опор моста каміння.
Навіть не знаю: чи то нашим високопосадовцям так до душі лоскотати людям нерви, наражаючи їх на ризик для життя, чи вони мають намір пізніше будувати новий міст, а тому вирішили не витрачати кошти на ремонт цього… Зрозуміти це наразі досить складно.
Так що, люди добрі, кому дуже хочеться екстриму по-буковинськи — гайда усі на міст!
А мені зараз добре. І спокійно: розпочались літні канікули, отож приводу нервувати поки що немає. Принаймні, на ближчі кілька літніх місяців.
Але як бути тим людям, у котрих є потреба щодня через переходити через аварійний міст? Звісно, потихеньку, затамувавши подих та тримаючись за поручні, якось можна й перебратись. Хоча насправді там такі поручні, що швидше вони за вас триматимуться.
Отож як не крути, а міст ремонтувати треба. У такому стані він довго не протримається, а, зважаючи на безперервний потік машин, які ним постійно проїжджають, нема жодної гарантії, що невдовзі не трапиться непоправне і не з’являться людські жертви.
Схаменіться, чиновники, автошляховики! Не я одна не вмію плавати!

Ольга ХОМИК,студентка ІІ курсу ЧНУ