Прощаючись з Прагою, місто яке я безмежно обожнюю, в мені борються кілька почуттів. Чи маю я право зробити публічною інформацію про те, що відбувалося останньої доби?
Чи маю я висловлювати публічно свої емоції, які не сподобаються нікому з української громади Чехії? Чи мушу я висловлювати той відчай та розпач, коли дивлюся на розриту могилу Олександра Олеся та його дружини? Й символічна могила його сина Олега Ольжича, який був замордований у концтаборі Заксенгаузен?
Чи маю я право давати людям оцінки? Очевидно, не маю такого права. Але я побачив справжнє обличчя української громади. Без прикрас. Воно жахливе. Воно дуже боягузливе. Воно не має нічого спільного з гідністю. Вибачте, друзі, але це так. Мені соромно за вас.
peredplata
