Через півтора року після гучної історії з катуванням рибалок на Буковині «k:» вирішили перевірити, чи стали ці події для когось уроком
У квітні 2011 року в місті Заставна на Буковині були жорстоко побиті й катовані четверо рибалок. Звістка про це облетіла всю країну: українська громадськість уже пройшла випробування Лозинським, а в новому інциденті фігурував голова районної адміністрації. Відтоді змінився голова Заставнівської РДА й суд виніс вирок звинуваченим. Але для Заставни цих півтора року нібито й не було.
Звуки, схожі на постріли
Якби в третьому акті цієї драми не вистрілила рушниця, повертатися до неї було б не настільки цікаво. Про акт першй «k:» розповідали в одному з торішніх квітневих номерів. Чотирьох рибалок, що ловили рибу в ставку в Заставнівському районі Чернівецької області, побили й катували. Кривдники: голова Заставнівської РДА Михайло Бойчук, його брат і зять, а також двоє охоронців ставка. «Ударами ноги, гумовими кийками, дерев`яними битками й прикладом рушниці по всьому тілу, при цьому приковували потерпілих наручниками до бетонної електричної опори», — описували ці знущання в Генпрокуратурі. Після скандалу президент звільнив Бойчука від займаної посади.
Акт другий був відіграний напередодні нового року. Першотравневий районний суд засудив Бойчука до п`яти років позбавлення волі умовно. Такий же вирок суд виніс брату й зятю екс-голови РДА. Охоронці ж отримали 5,5 і 6,5 років без усяких умовно. Здавалося, після цього Заставна мала б нагадувати про себе зі стрічок усеукраїнських інформаційних агентств хіба що байк-фестивалем, який тут відбувається. Але тиша тривала всього півроку — її розірвали постріли. Або «звуки, схожі на стрілянину» — як акуратно описує їх міліція.
– Коли я почув перший постріл, я був удома, клопотався по господарству. Вибіг відразу на балкон подивитися, що це. Потім другий постріл. Я своїми очима бачив, як він стріляв з рушниці убік бетонних плит. Коли я зателефонував черговому міліції, пролунав третій постріл. Я сказав черговому: «Чуєте, як стріляє?» — згадує депутат сільради Хрещатика Ілля Чухрій.
Кажучи «він», Чухрій має на увазі Михайла Бойчука. Чухрій припускає, той лякав ворон, хоча на місці інциденту (а це територія поблизу бойчуківського підприємства «Фортуна») деякі селяни випасають худобу. Спочатку мій співрозмовник намагається зайвий раз не називати Бойчука на прізвище, воліючи використовувати займенники. Я немов опинився в казці про Гаррі Поттера, у якій головного лиходія боялися настільки, що навіть ім`я його не вимовляли. Один з китів, на яких тримається цей страх, — умовний термін людині, замішаній в скандалі з катуванням людей. А втім, Чухрій запевняє: він не боїться, на відміну від своїх односельців. Проте ми спілкуємося з ним на краю села, тут гуляє вітер, сухо шумить кукурудза й зрідка проїжджають ґрунтовою дорогою вантажівки.
Але чи стріляв Бойчук? У міліції не знайшли доказів цього. «Для з`ясування усіх обставин повідомлення були опитані жителі, які проживають у районі заводу, працівники заводу й діти, які випасають худобу в селі, а також їхні батьки. У результаті опитування деякі жителі села Хрещатик чули звуки, схожі на стрільбу, але факт здійснення пострілів Михайлом Бойчуком або іншими особами ніхто не підтвердив», — проінформували в УМВС України в Чернівецькій області. Заяву Чухрія поширила «Батьківщина», а сам заявник давно перебував в недобрих стосунках з Бойчуком. Реакція правоохоронців залишила тверде переконання, що ці дві обставини стали хорошим приводом умити руки, посилаючись на небажання брати участь у політичному протистоянні.
– Чухрій мене постійно звинувачує і постійно хоче знищити мене й родину, — розповів Бойчук журналістам. Екс-голова РДА запевнив, що стрілянини не було, і звернув увагу на такі моменти: за підозріло короткий час Чухрій зумів обзвонити відразу кількох представників правоохоронних структур, від будинку Чухрія до місця, де нібито стріляли, майже чверть кілометра.
Ми звернули увагу на історію з пострілами, бо здається, вона вже містить чималу частину відповіді на питання: чи змінилося щось у Заставнівському районі після історії з побиттям рибалок.
Ставки на замку
Заставна починається там, де закінчується більш-менш хороша дорога. На зупинці автостанції одинадцять осіб, семеро з них — бабусі, у хустках усі. Площа в центрі — єдине міце, де можна відчути, що ти в місті. Тут низка адміністративних будівель, пам`ятник Шевченку, «мертві» фонтани й два ресторани, в одному з яких за 13 грн. можна замовити комплексний обід. На стенді з написом «Гордість району» вицвілі фотографії, очевидно, пишаються вже давно. Але крок убік — і ти потрапляєш у типове село, у якому із цікавого: занедбаний корпус колишнього банку (причому, судячи з розміру, Ощадбанку СРСР, не менше) і завмерлий годинник на дзвіниці. Раз у раз погляд зупиняється на якомусь недобудованому фрагменті функціонуючого будинку, немов у місті хазяює нетерплячий будівельник, що кидається від одного свого творіння до іншого.
– Вільних ставків немає, вони всі розподілені, — описує ситуацію в Заставні редактор газети «Час» Петро Кобевко.
Він згадує, що раніше в районі не практикувалися платні водойми, а тепер вони всі в оренді, з`явилися паркани і собаки для охорони.
У Заставні 53 водойми, де вирощують рибу. Значна частина ставків є гідротехнічними спорудами: при загрозі повені з них мають спустити воду. Та хіба хазяїн зливатиме воду з рибою? Тому й спускові механізми на деяких ставках заварили. А розривати договори оренди з передачею ставків на баланс місту — непід`ємно для бюджету.
Одна з найбільших водойм за кілька кроків від центру міста. Частина озера огороджена сіткою-рабицею, за якою ловлять рибу троє літніх чоловіків. Над водою кружляють чайки, у судку вже кілограмів з десять коропів і толстолобиків, а на столику коньяк і закуска. Один з рибалок пояснює мені механізм оплати: вхід вільний, при виході платиш по 25 грн. за кілограм пійманої риби. Спробуєш ловити за парканом, оштрафують.
– Подивіться статистику Чернівецької області, і ви побачите, що обсяг виробленої рибної продукції неадекватний кількості ставків. Усе, що вирощується, усе йде ліваком, — стверджує депутат Чернівецької облради Максим Бурбак.
Офіційно найпоширеніша галузь занять жителів Заставни — сільське господарство, неофіційно місто підтримує штани завдяки великій кількості заробітчан.
Відсутність безкоштовних ставків з рибою — благодатний ґрунт для крадіжок. За півтора року нічого не змінилося: вільних водойм немає, а рибу і далі крадуть.
– Стільки народу ходить красти рибу! Ходять із сітями. Якщо бригада узялася за ставок, то за дві-три ночі можуть його спустошити, — обурюється заставнівський таксист Віталій. Однак інших історій про насилля над рибалками, крім загальновідомої, він не чув.
Значну частину ставків пов`язують із ім`ям Михайла Бойчука. Втративши посаду голови РДА, він анітрошки не втратив свого впливу. А умовний термін став символом безкарності. Сам Бойчук від коментарів «k:» утримався.
– Система залишилася такою ж, як і була. Ніхто не може стверджувати, навіть губернатор області, що подібне (катування рибалок – Ред.) може повторитися не тільки в Заставні, а в будь-якому районі. Заставна вже стала притчею во язицех, тому що Бойчук фактично залишається хазяїном у районі, — переконаний Сергій Зарайський, керівник порталу «Букінфо», що зіграв роль першої скрипки в історії з рибалками. – Я навіть не здивуюся, якщо завтра на якомусь n-нім ставку знову станеться те ж саме.
Для ілюстрації слів про те, що вплив екс-голови райадміністрації зберігся, попри втрату посади й умовний термін, Зарайський наводить простий приклад: в останній прес-конференції Бойчука взяли участь перший заступник голови Заставнівської РДА й сільський голова Хрещатика.
– Отже, нічого не змінилося, — резюмує Зарайський.
Герб Заставни наштовхує на думку, що й не повинно нічого змінитися. Золота сова, три срібні коропи й шлагбаум. Немов, 2001 року затверджуючи герб, депутати міськради Заставни вирішили натякнути майбутнім поколінням, як жилося в місті на початку ХХІ століття.
РУСТЕМ ХАЛІЛОВ
Фото: «Коментарі»
«Коментарі»
peredplata
