Четверту золоту медаль європейського ґатунку новоселицька чернівчанка Наталія Лупу виборола у Гетеборзі (Швеція). Зовні все виглядало «легко і невимушено»: пробігши у фінальному забігу на 800 м більшу частину дистанції останньою, на передостанній прямій Наталка переключилась на таку швидкість, що суперниць обганяла, як кажуть, «як стоячих», а вже на початку фінішної прямої сумнівів не було – «золото» Чемпіонату Європи 2013 р. дістанеться Україні!
Пророцтво тренера
Взагалі інтерв’ю з буковинською чемпіонкою, яке розпочалось вночі після тріумфу на Євро-2013 і продовжилось вже у Чернівцях, мало свою передісторію, про яку буде просто некоректно не згадати.
Минулого року, як відомо, Наталія Лупу (04.11.1987, СК «Гешко», ШВСМ, «Динамо», «Колос», Анатолій Якимчук, Володимир Степанов, офіційний партнер – готель «Буковина») на Чемпіонаті світу в приміщенні в Туреччині неймовірним фінішним спуртом «вирвала» срібну нагороду, пропустивши вперед лише чинну олімпійську чемпіонку Джелімо.
На той час, нагадаємо, сусідка Софії Ротару з Маршинців Новоселицького району мала в активі три найвищі нагороди європейського ґатунку: «золото» Європейського Олімпійського фестивалю 2003 р. (1500 м), юніорського Чемпіонату Європи 2005 р. (800 м) та дорослого Командного Чемпіонату Європи (колишній Кубок Європи) 2010 р. (800 м). Крім цього, буковинка була срібною призеркою на 800-метрівці на молодіжному Чемпіонаті Європи 2009 р. Чудовий «букет» досягнень, правда!
Поки статистики підраховували медалі, а спортивні функціонери – очки, перший тренер Наталки Володимир Степанов і теперішній наставник Анатолій Якимчук цікавилися одним – чи допоможе місцева влада їхній вихованці вирішити житлову проблему. Тоді, у березні 2012 р., після приїзду з Туреччини авторку «срібної» сенсації «уважив» в.о. Чернівецького міського голови Віталій Михайлішин. Слово за слово і дійшли й до «квартирного питання». Віталій Михайлович пообіцяв допомогти, але у разі потрапляння на Олімпіаду (власне, у Чернівцях ця традиція існує з середини ХХ століття – забезпечувати житлом учасників головних змагань чотириріччя).
В умовах жорсткої конкуренції Наталка виграла Чемпіонат України і здобула омріяну олімпійську путівку, а в Лондоні пробилась до півфіналу. А далі… Після Олімпіади місцевих керманичів немов підмінили. Буковинських олімпійців-2012 просто «не помічали», разом з їхніми проблемами… У жовтні 2012 р., після того, як в дні іменин Чернівців дивним чином знову «зірвалась» очікувана розмова Лупу і Михайлішина на «квартирну тему», Анатолій Якимчук якось в телефонній бесіді запитав: «А якщо взимку Наталка виграє Чемпіонат Європи, їй дадуть квартиру?» І це було швидше не запитання, а впевнений прогноз фахівця, який поставив собі за мету взяти чергову висоту! Хоча тоді, аби не наврочити, не хотілось більше розвивати цю тему.
Наставника чемпіонки поки що «загальмували» із заслуженним званням
Паралельно розвивалась (точніше – не розвивалась) ситуація з присвоєнням Анатолію Якимчуку звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України». Документи від Державної школи вищої спортивної майстерності мали бути підкріплені відповідним клопотанням від обласної влади. ДШВСМ знаходиться у Києві, але ця школа не прив’язана до якоїсь території. А ось Якимчук через своїх вихованок пов’язаний якраз з Буковиною, тому саме наша область і мала клопотати про присвоєння названого звання. Перший віце-губернатор Георгій Галиць запропонував зачекати до Олімпіади – мовляв, раптом з’являться додаткові «приводи». А після Лондону-2012 клопотати про відзначення Якимчука буковинська влада передумала. Хоча це звання мають чимало фахівців з набагато скромнішими досягненнями. «Знаючі люди» стверджують, що в столиці це питання «вирішується» за кругленьку суму. Але до столиці то справа поки що не дійшла… Цікаво, як воно буковинським керманичам усвідомлювати, що вони відмовили у такій простій «послузі» фахівцю, який тепер знову привів нашу бігунку до чергового успіху – однієї з двох на всю країну золотих медалей Чемпіонату Європи…
На останніх 100 м сили дав Бог
А ось тепер можна повертатися до самого континентального легкоатлетичного форуму і до нашої розмови з Наталкою.
Те, як вона виграла європейське «золото», ми всі мали можливість побачити в телетрансляції. А вже десь о півночі чемпіонка «засвітилась» у соціальній мережі:
Я вже на зв’язку!
А хіба герої Євро не мають бути ще на підсумковому бенкеті?..
Так воно і є – всі на бенкеті. У тому числі чоловік Сергій (Копанайко, виступав на дистанції 60 м з/б – авт.). А я втомилась і «втекла» звідти швидше. Хоча вже встигла сповна натанцюватися і «ікроножки» відвалюються (сміється – авт.).
Не дивно, що втомилась – фініш був просто фантастичним! Буковина вітає і пишається! Неймовірно – як можна так фінішувати?!
Сама точно не знаю (сміється – авт.). Але у фіналі для мене був найлегший біг. Я ще з вечора собі і тренеру сказала, що буду бігти позаду, і мені однаково, що буде попереду. А на фініші частіше у мене сили знаходяться (сміється – авт.). Але по ногах «дало» добряче. Правда, після фінішу. На останні 100 м сили мені дав Господь Бог.
«Переможна посмішка» з’явилась на обличчі не одразу…
Спершу усвідомила, що сталось. А потім вже і посміхнулась. Але перед тренером треба було показати, що я виклалась до останнього і повністю знесилена. Бо ж інакше потім ще важчі тренування буде давати (сміється – авт.). У Гетеборзі я хоч посміхалась після фінішу, а на Чемпіонаті світу зовсім серйозна була.
Встигла побачити свій фініш з боку?
Ні. Якраз чекаю, сподіваюсь побачити на своїй сторінці на SportBuk, як після Чемпіонату світу. Цікаво буде подивитися, як я таке «учудила» (сміється – авт.)… О, я пішла засунути ноги в льодяну воду, бо трохи болять. «Перебігала», видно, трішки. Все-таки три дні поспіль не змагалась так з 2006 року. Пропоную продовжити спілкування вже у Чернівцях – я після Чемпіонату Європи одразу додому!
Які враження від зустрічі на рідній землі? – продовжуємо спілкування вже у Чернівцях.
Директор ШВСМ Сергій Задорожняк сказав, що бачив десь в новинах, як Олю Саладуху (чемпіонка Європи з потрійного стрибку – авт.) в Донецьку зустрічали перші особи. Але мені приємно, що нас з Тарасом (Бибик – фіналіст Чемпіонату Європи на 800 м – авт.) зустріли прямо на вокзалі з квітами голова обласної федерації легкої атлетики Олексій Коломієць і близькі люди.
Чим «провинились» олімпійці?..
Наставники постійно цікавляться «квартирним питанням»…
Я теж цікавлюсь (сміється – авт.). Ще в дитинстві, коли робила перші кроки в спорті, знала, що в Чернівцях дають квартири учасникам Олімпіади. Для мене це тоді був «космос». Але страшенно мріяла потрапити на Олімпіаду і стати чернівчанкою. Тепер ось прописку маю чернівецьку. А з квартирою якось не складається. Важко сказати, що сталось, чому минулого року нас, олімпійців, якось обійшли увагою взагалі. Але сподіваюсь, що це випадковість і надалі все буде добре. А взагалі мене засмучують і журналісти…
Тобто?..
Ось коли є якийсь успіх, преса тут як тут – повідомляє про приємні новини. Але коли спортсмени важко йдуть до цих успіхів, коли десь і оступаються, то сподіватися на медіа-підтримку складно. Мало хто і рідко коли хоче розказувати про «трудові будні», про тих людей, які разом зі спортсменами «кують» ті медалі. Це і тренери, і спортивні працівники, і меценати. Та що там говорити про будні, якщо навіть після успішних виступів мало де в пресі поруч з прізвищем спортсмена можна зустріти навіть тренера, не кажучи вже про спонсорів. Не можу зрозуміти – це таке «жлобство» у людей? Чи їм насправді байдуже, що сьогодні вони не назвуть поруч зі спортсменом тренера, партнера, помічників, а завтра цих успіхів просто не буде. І не буде про що писати чи розказувати… Журналісти, зазвичай, пояснюють, що керівництво не дозволяє нікого рекламувати. Я розумію, що все від керівництва залежить. Але невже все впирається в тих пару сантиметрів чи пару слів так званої реклами?! Нехай тоді беруть зі спортсменів по 10-15 гривень чи скільки там коштує 2 квадратних сантиметри або пару секунд реклами, але не «рубають сук, на якому ми разом сидимо». Чи спортсменам теж треба переводити все на комерційну основу і просити гроші за інтерв’ю?.. Чесно, це дуже неприємно – коли нас використовують лише як «інформаційні приводи», але не хочуть елементарно допомогти навіть на тих 10-15 гривень «інформаційної підтримки» для наших спонсорів… Це стосується не всіх, звісно. Прошу не ображатися тих, хто, навпаки, завжди з розумінням ставиться до таких моментів.
Насправді медаль не індивідуальна, а… «колективна»
То зараз якраз той момент, коли варто ще раз згадати бодай головних «співавторів» чемпіонства…
Так все почалося з того, що Володимир Васильович Степанов знайшов мене в Маршинцях і запропонував займатися легкою атлетикою. Це тренер від Бога! Як і Анатолій Олексійович Якимчук, до якого я потрапила вже в столичному спортінтернаті. Ці люди для мене не просто наставники – вони й як батьки. У 2005 році я познайомилась з Іваном Васильовичем Семенюком, якого тодішній віце-губернатор Борис Михайлович Баглей попросив допомагати нам з Ольгою Михайличенко (рекордсменка України серед дівчат на 400 м – авт.). І він рік надавав нам фінансову підтримку, просто витягуючи гроші з власної кишені. А з 2006 року я постійно відчуваю підтримку від спортклубу «Гешко», особисто Івана Тарасовича та Валерія Миколайовича Чинуша. От деякі починають розказувати, мовляв, Семенюк з такої-то партії, Чинуш – з такої-то. Мені яка різниця хто з якої партії. Я ж не агітатор на виборах. А просто кажу, що, наприклад, Валерій Миколайович за час нашої співпраці дуже багато допоміг. Іноді я сама не розумію, для чого він дає гроші на спорт, адже ж ніяких пільг за це держава не дає йому в бізнесі. Лиш би він не прочитав, а то ще передумає допомагати (сміється – авт.). Або візьміть ті ж державні організації. Якби з 2005 року я не відчувала практично «батьківську» увагу до себе в тому ж обласному спортуправлінні, можливо, давно закінчила би зі спортом. Буває, зайдеш в те управління – Богдан Іванович Вітовський (заступник начальника спортуправління) сидить «весь с паперах», але все відкладає і пропонує допомогти всім, чим може. Або візьміть нашого новоселицького «колосівського» керівника Георгія Васильовича Кіріла. Золота людина! Допомагає вирішувати практично всі проблеми в рідних Маршинцях. І мед смачний постійно постачає мені (сміється – авт.). А минулого літа за свої гроші поїхав в Ялту на Чемпіонат України дивитися відбір на Олімпіаду. Я ж бачила, що він ковтав заспокійливі і сердечні пігулки. Але вболівав, підтримував! Я про вас теж хочу сказати, але знаю, що ви скромна людина і викинете це з інтерв’ю (сміється – авт.). Наш відомий лікар-кардіолог Віктор Корнійович Тащук зі своїм помічником Мохамедом теж мені допомагають. Це все разом, в купі з важкими тренуваннями, має дати результат. А може й не дати, бо в спорті ніхто не може гарантувати успіх. Якщо я когось забула, вибачте, але я все одно всім-всім вдячна, хто так чи інакше допомагав, підтримував. І ця золота європейська медаль – одна на нас всіх! Але зберігати її буду я, все-таки там моє прізвище вигравійоване (сміється – авт.).
З росіянкою ми «квіти»
Бачу, медаль дуже сподобалась?
Всі медалі подобаються! Але ця, вважаю, поки що найгарніша серед всіх, які вдавалося виборювати. І важка, і форма цікава. І приємно, що ви гравійоване ім’я і прізвище, дистанцію і результат. Тобто не треба мучитися згадувати – все одразу видно і ясно.
Взагалі-то за цим «золотом» до Гетеборгу їхала росіянка Єлена Котульськая! Вона ж про це чітко заявляла!
Це, напевно, була моральна атака на суперниць (сміється – авт.). Перед фіналом ми з Лєною і білорускою Мариною Арзамасовою згадували, на яких змаганнях перетиналися раніше. З Мариною ми зустрічалися на матчевих зустрічах. А ось Лєна (тоді вона була Кафанова) у 2009 році виграла у мене на молодіжному Чемпіонаті Європи в Каунасі. Я їй казала: «Знаєш, я тоді пропустила твій ривок, тому так багато програла. Звичайно, я не готова була тоді бігти так швидко, як ти, але ближче могла бути». Так після фінішу, вже перед нагородженням, Лєна підійшла і каже: «Наташа, ти попустила мій ривок у 2009-му, а я пропустила твій ривок сьогодні»… Тобто ми тепер, як кажуть, «квіти» (сміється – авт.).
Попереду – літній сезон. З часом на передишку можуть бути проблеми…
(Сміється – авт.). Так завжди. Чемпіонат Європи вже відійшов в історію, а нам треба готуватися до літніх стартів. Воно ніби психологічно легше трохи – бігти 800 м не 4, а 2 кола. Але «пахати» все одно треба по повній. Зараз вирушаємо на збір до Ялти. І працювати, працювати і ще раз працювати. А поки мене не буде вдома, дуже сподіваюсь, що рідна область таки відправить до столиці клопотання на Анатолія Олексійовича, щоби йому, нарешті, присвоїли заслужене звання.
Георгій Мазурашу,
член Спілки журналістів України,
у 2005-08 рр. керівник обласного спорту
peredplata
