Візит буковинських волонтерів до Айдару

Хлопці з Айдару уже не перший день на війні. Ще донедавна вони були на лінії вогню. Зараз мають трошки відпочинку, але й далі стоять на блокпостах території, де перепочивають. Звичайно, їм спокійніше без атак ворожої артилерії, але кажуть, що це на довго, адже скоро знов їм на першу лінію фронту. Усі хлопці веселі та сповнені сил. Зустріли нас по-рідному, хоча знали ми там лише одного Сергія. Нам одразу показали новорічну ялинку, була прикрашена вона гільзми, набоями та горішками з напалму, і трошки кольорових стрічок та кульок. Далі посадили нас за стіл і вже всі разом ми пообідали \”бойовим\” супом та десертом зі згущеного молока. Ви ніколи не їли згущене молоко ложкою прямо з банки? Спробуйте. хоча не треба. Бо вдома воно не таке смачне, як на війні.

Візит буковинських волонтерів до Айдару

Візит буковинських волонтерів до Айдару

Візит буковинських волонтерів до Айдару

Розмова за столом була теплою та веселою. Хлопці ще вміють жартувати, а це дуже радує, значить є сили до боротьби. Відпускати вони нас не хотіли, бо гості тут бувають не часто, а місцеве населення насторожено сприймає наших військових.

Далі наш маршрут пролягав через місцеву лікарню, хоч раніше це був цивільний медичний центр. Він знаходиться дуже близько до першої лінії фронту, тут першочергово приймають поранених військових. Навіть довелось бачити машину \”швидкої\”, де біля водія були два автомати Калашникова. Це трошки шокує тих, хто не бачив війни. Але мені не звикати…

В дану лікарню ми заїхали не з пустими руками: завдяки активістці Надії Бабинській та її німецьким друзям, а також великій кількості українських лікарів, ми доправили сюди медичні халати для медперсоналу, велику кількість медикаментів та інструментарію.

Візит буковинських волонтерів до Айдару

Нажаль, затриматись в госпіталі ми не мали змоги, адже переїзд у Донецьку область пролягав через велику кількість блокпостів, а нас чекали ще інші військові і ми повинні були встигнути до них до настання темряви. Тоді дороги нерекривають і рух зупиняється. Дозволяється їхати тільки тим, хто знає пароль на ту пору. Щодоби паролі міняються. Ми знали пароль, але зайвий раз вирішили не ризикувати. Тим паче зі збоями працював навігатор. Будь-якої миті міг завести нас на територію терористів чи навіть у Росію.

Дорога пролягала через ті населені пункти, де я була ще влітку. Зараз це звільнені території . Я пам\’ятаю їх інакшими, тут було багато військових, а міацеві жителі боялись виходити на вулиці.

Візит буковинських волонтерів до Айдару

Візит буковинських волонтерів до Айдару

І ось уже вечір військові зустріли нас на останньому перед лінією фронту блокпосту.в супроводі провели нас до місця їх розташування.
Це маленьке село. Люди його покинули. Бо ворожа артилерія уже кілька місяців підряд б\”є по цьому населеному пункті. Наперед прошу вибачення у читачів за те, що не буду називати населені пункти, блок-пости і військові з\”єднання. Аби не надавати ворогові зайву інформацію про розташування наших військ. Одне можу сказати: село, де ми були, знаходиться в інтенсивній зоні ведення бойових дій у районі Дебальцівського напрямку.

При в\”їзді нас попросили вимкнути фари, адже навіть найменші промінчики світла можуть спровокувати терористів та російських фашистів, які від нас знаходились всього лиш в 2х кілометрах. Усі бійці живуть в покинутих будинках, свій побут облаштовують лише завдяки волонтерам. Нас теж поселили в будиночок з розвідниками. Розвантаживши бус і роздавши усі подарунки, нас запросили на вечерю. Їдальня у військових – це окремо розташована будівля з пічкою на дровах та шпаргатом. Кухар Віктор дозволив мені допомогти йому з приготуванням їжі. Прості продукти, але дуже смачні в такій рідній компанії. За столом, ми ніби велика родина довго говорили. Хоч з де-ким знайомі були не більше години, але спілкувались так, ніби дружимо все життя. Справді біда об\’єднує. Війна об\’єднала слюсарів і вчителів, художників і водіїв, військових і волонтерів, бо мета в нас одна, і життя тепер ми віддаєм один одному з однією метою – зберегти Україну.

Візит буковинських волонтерів до Айдару

Візит буковинських волонтерів до Айдару

Дали нам спальні мішки, хлопці поступились мені ліжком, а самі розмістились на підлозі. Перед сном гріючись біля пічки бійці розказували нам про пережите на фронті. А бачили вони багато, багато страшного щодня і щогодини. І лише часточку добра – яке їм доставляють волонтери, у вигляді посилок з дому, дитячих листів чи різних смаколиків.

Ніч, хоча й зимова здалася нам короткою і тривожною. Ми постійно чули звуки пострілів, і зі страхом спостерігали, як звично і спокійно на це реагують солдати. Страшно усвідомлювати, що молоді хлопці, вже пізнали зброю та смерть. Немаючи жодної допомоги від керівництва держави, підтримуючи бойовий дух один одного, сподіваючись лише на небайдужих людей та волонтерів, вони готові стояти до кінці, навіть ціною свого життя.
Ще до світанку ми змушені були покинути бійців, щоб встигнути повернутись додому до півночі. Це ж була передноворічна ніч.

Це була найважча для мене поїздка на Схід, але я добре зрозуміла, що незважаючи на те ,скільки часу пройшло від початку війни, байдужість можновладців та скептицизм Європи, у нас є справжні герої.
Ольга Кобевко, лікар-волонтер
P.S.А в свою чергу, знаходячись тут де тихо, де не потрібно забивати вікна, затуляти світло і спати одягнутим – нам потрібно об\’єднуватись, і всім, чим можемо, допомагати армії.
Окремо хочу подякувати усім, хто долучається допомагати волонтерам, адже і без вас ми не зможем допомогти військовим.