Воюють три солдати

На Великодні свята моя донька поїхала на Схід на війну. Вона повезла солдатам необхідні речі, медикаменти, паски і писанки. А до мене в гості завітав воїн з передової. Це був Іван. Про нього і двох його побратимів наша газета пише ще з минулого року.

Ярослав, Остап та Іван воюють на Донбасі. Вони — з різних регіонів України. Ровесники, котрі виховувалися вже при незалежності. Мають різні професії, освіту, військові спеціальності. Воюють добре. Бо знають: якщо ворога не зупинять на Донбасі, він буде у них на подвір’ї у Києві, Івано-Франківську, Чернівцях. Хлопці тримали фронт від Маріуполя через Донецький аеропорт до Дебальцевого. Саме під Дебальцевим Іван зі своєю 128-ю гірсько-піхотною бригадою потрапив у оточення. Ярослав зі своєю 95-ю десантною бригадою пробивав це оточення і визволяв Івана.

Але на війні вони не зустрілися.
Коли йшли бої під Дебальцевим, Остап зі своїм батальйоном спецпризначення зайшов у Новоазовськ. Звідти могли б погнати російських фашистів до їхнього кордону. Але якась незрозуміла «гнида у лампасах» віддала наказ зупинитися і повернутися на позиції під Маріуполем. Воїни наказ виконали. Але «гниду у лампасах» чекає велика кара.

Після Дебальцевого Івана відправили на базу до Мукачевого. Там його бригада доукомплектовується. За якийсь час піде на фронт. Швидше всього, до Маріуполя. Туди, де воює Остап.

А Ярослав після Дебальцевого демобілізований. Тепер він вдома відпочиває. Цілий рік Ярослав тримав оборону України. Він був у найгарячіших точках на війні. Має почесне звання «кіборга» і грамоту від влади. Досі ще не оформили йому статус учасника бойових дій.
Поки на фронті триває затишшя, я запросив Івана на Великдень до Чернівців. І він приїхав.

Воюють три солдати

Воюють три солдати

Воюють три солдати

Вранці ми посвятили паску в церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Два священики, отець Валерій та отець Володимир, упізнали воїна і благословили його на ратний труд.

Потім ми поїхали на мою малу батьківщину. Там живе мій племінник Ярослав. Це той кіборг, який допомагав Іванові і його бригаді виходити з оточення під Дебальцевим. І ще Іван ніколи не бачив Черемоша, його стрімкої течії і чистих, ніби сльози Богоматері, вод. А цей Черемош віками тече попри мою батьківську хату.

Воюють три солдати

Зворушливою була зустріч двох воїнів. Вони потисли один одному руки, глянули один одному у вічі і… замовчали. Вони все сказали там, на війні. Тут слова для них стали зайвими. Шкодували, що не було з ними Остапа. Десь там, на півдні Донбасу, Остап виконував якесь завдання. Бо телефон його не відповідав. А я вже знаю, що телефон на завдання Остап не бере.

Саме у цей час до розташування батальйону спецпризначення доїжджала з медикаментами і гостинцями моя донька. Вона також не зустріла Остапа. Він десь воював. Сподіваюся, що колись я таки розповім про подвиги цього молодого героя.

Воюють три солдати

Іван гостював у мене кілька днів. Завдяки клопотам волонтерки Наталії Бочарової, нам вдалося одягнути і взути воїна. Бо під час прориву з оточення авто з речами Івана було розстріляне впритул ворожим танком.

Зараз Іван у своїй бригаді. З теплотою і вдячністю згадує дні, які провів у Чернівцях і на Черемоші. Я подарував Іванові свою вишиту сорочку. У ній він виглядає дуже гарно.

Боже, бережи українських воїнів!
Боже, бережи Україну!

Петро КОБЕВКО

peredplata