Бути чи не бути пам’ятнику жертвам голодомору в Чернівцях?

Нещодавно по всій Україні відзначали День пам`яті жертвам голодоморів. Чернівчани уже котрий рік цього пам`ятного дня прийшли поклонитися невинно загиблим до невеличкого чорного каменю на розі вулиць Руської та Шевченка, напис на якому обіцяє, що тут буде встановлений пам`ятник. Щоправда, коли і ким – напис не уточнює.

Бути чи не бути пам’ятнику жертвам голодомору в Чернівцях?

Голова Чернівецького міського товариства політв`язнів та репресованих Дмитро Костельний розповідає, що за встановлення пам`ятника вони клопочуть ще з початку дев`яностих. За цей час очільники краю неодноразово змінювалися, проте жоден з них так і не зміг довести справу до кінця, спромігшись тільки на облаштування майданчика у згаданому місці, «щоб змусити громадськість мовчати»:

– Хочеться вірити, що хоч сьогоднішні керівники області й міста почнуть щось робити. Усім колишнім, які обіцяли чернівчанам встановити пам`ятник, має бути соромно перед собою і усією громадою за невиконання обіцяного. З 2008 року ми як молилися біля каменю, так молимося і досі. Чи ж ми мусульмани якісь? Поставили бодай би хрест, уже б якось по-людськи виглядало.

Начальниця управління культури Віра Китайгородська каже, що відчуває сором за те, що пам`ятника постраждалим під час голодомору 1946-1947 рр. буковинцям досі не встановлено.

– На момент проведення конкурсу на виготовлення монумента жертвам голодомору вартість проекта-переможця становила близько 700 тисяч гривень. Зрозуміло, що таких грошей в бюджеті не було: ні тоді, ні зараз. Був створений фонд зі збору пожертв на пам`ятник, за десять років нам вдалося накопичити близько 30 тисяч. Тоді, за уряду Ющенка, зібрати потрібну суму було реальніше, аніж зараз.

Отож зазначена проблема, як і більшість інших, знову ж таки криється у відсутності грошей: у бюджеті їх немає, а пожертв не вистачає. То який же вихід із ситуації?

– Наступного року – 70-річчя голодомору на Буковині (1946-47 рр.). У січні-лютому 2016-го оголосимо новий конкурс – серед молодих митців. Можливо, таким чином і виберемо якийсь новий проект – не дуже громіздкий і не вельми затратний, – каже пані Китайгородська.

Бути чи не бути пам’ятнику жертвам голодомору в Чернівцях?

Запропонований скульптором Іваном Салевичем варіант здається цілком логічним та змістовно виправданим. Проте тут виникає певна правова колізія, адже в положеннях конкурсу, проведеного в 2005 році, вказано, що пріоритетне право на втілення свого проекту має переможець конкурсу, тобто саме він. А виготовлений митцем макет монумента роками припадає пилом на шафі в обласному управлінні культури. Івана Салевича ця ситуація відверто обурює:

– Жодна влада палець об палець не вдарила, щоб цей пам`ятник побудувати. Якби хтось із чиновників дав поштовх цій ідеї і здійснив відповідну інформаційну роботу, давно можна було б зібрати необхідні кошти. Адже, як-неяк, минув уже цілий десяток років.

Отож погляди розділилися: скульптор бачить у сквері на розі Руської та Шевченка власний проект (див. фото), пані Китайгородська – щось невеличке та життєствердне, на кшталт деревця глоду, завдяки ягідкам якого, за її словами, багато буковинців змогло врятуватися від голоду в повоєнні роки, пан Костельний – хрест, думки місцевих жителів теж розходяться. Одні схвалюють встановлення у сквері якого б то не було пам`ятника задля облаштування зазначеної території, іншим така ідея не подобається — мовляв, скорботний монумент, що увіковічує трагічні події, варто розміщувати на кладовищі, а не у затишному житловому районі. Антон Македон, мешканець сусіднього зі сквером будинку, хотів би бачити на місці каменю щось витончене та світле:

– Пам`ятник не повинен оплакувати, він повинен зображувати відродження нації, її спроможність протистояти будь-яким негараздам. А також, звісно, відображати світлу пам`ять про загиблих під час голодомору.

Питання про те, яким саме повинен бути пам`ятник, залишимо поки що відкритим: нехай спершу обласне Управління культури та автор першого і поки що єдиного затвердженного проекту залагодять між собою питання авторських прав. Але, так чи інакше, на монумент потрібно десь взяти кошти. Відсутність їх у бюджеті та малоймовірність появи є очевидною, отож єдиний вихід — збирати гроші усією громадою.

Але чи нагальною для громади сьогодні є потреба встановлення такого пам`ятника?

Андрій Тужиков, чернівецький письменник, переконаний, що монумент потрібен, але не зараз:

– На часі багато інших, значно важливіших проблем. От коли все у всіх буде добре, тоді й гроші на пам`ятник у людей знайдуться. Громадська активістка Оксана Бабух висловлює іншу думку. Вона вважає, що пам`ятник потрібен, і потрібен саме зараз:

– В період суспільних трансформацій та пробудження національної свідомості людям як ніколи потрібна пам`ятка про цю трагедію – щоб не повторювати подібних помилок. Адже на порозі вступу України до ЄС і з огляду на сучасний економічний стан держави існує ризик знову перетворитися на «сировинний придаток» – тільки тепер вже не Радянського союзу, а крупних транснаціональних корпорацій. І де гарантія, що історія не повториться знову?
І справді, наразі звідусіль говорять про зміни: як в країні, так і в свідомості людей. Можливо, пам`ятники дійсно не на часі, але якщо вже взялися, то робімо хоч щось! Тим більше, наступного року відзначатимемо 70-ліття голодомору на Буковині і Бессарабії 1946-1947 рр. Якщо й тоді священники служитимуть панахиду за жертвами біля чорної каменюки, то ганьба нам від наших предків, на долю яких випали трагічні події української історії.

Надія Руснак

Новини Партнерів