«Не від нас повелося, що в ювілейній ситуації дуже часто підноситься те чи те ім’я до рівня нового культу й нового міфу. Таке піднесення вкрай небезпечне вже хоч би тим, що призводить до політичних спекуляцій іменем ювіляра, до підміни глибокої, загальнолюдської сутности єства митця і фразою, хай навіть патріотичною, але такою, що неминуче веде до канонізованого штампу.» – так у свій час писав Іван Гришин-Грищук, сьогодні ж ми згадуємо вже самого Івана Петровича, від дня смерті якого пройшло 10 років. Він не любив пафосу та марнославства, але завжди мав сміливість відверто сказати правду.
Іван Гришин-Грищук відомий публіці, як письменник, журналіст, публіцист і перекладач. Перше оповідання «Несподівана зустріч» опубліковане навесні 1940 в газеті «Червоний кордон». 1942–43 у журналі «Дозвілля» (виходив у Празі–Відні) автор надрукував цикл оповідань «33-й», 1945–46 у французькій газеті «Le Figaro» та «Liberation» опубліковано серію матеріалів «Куди поділось 500 митців України?». Письменник також відзначений літературною премією імені Дмитра Загула за ряд повістей: «Аналогії» (Вінніпеґ), «Упыри», «Від Буковини до Парижа», «Лейтенант Альбер», «Уроки фрау Кольвіц», «Дні і ночі під Воркутою», «З вогню та в полум’я», нарисів та есе «Фрагменти з пам’яті літ», «З доріг далеких і близьких».
Сьогодні ми можемо багато писати про творця-патріота, але найкращим вшануванням пам’яті стане прочитане нами його оповідання. Можливо, у творах знайдемо для себе відповіді на актуальні нині питання, впізнаємо старих друзів і ворогів, із захопленням згадаємо героїзм сміливих предків, які боролися проти агресора пером та мечем, любили Україну й стояли за неї від початку і до кінця та які продовжують її боронити…
peredplata
