Про Олексія Буравчикова, який добровільно пішов захищати Україну від ворога, розповідає його мати Валентина Василівна
Cтарший сержант батальйону спеціального призначення «Донбас» Олексій Юрійович Буравчиков народився 25 травня 1975 року в Чернівцях. Навчався у місцевій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1. Після здобуття загальної середньої освіти вступив до фінансового коледжу, який успішно закінчив та отримав диплом економіста-фінансиста. Був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України, обов`язок перед Батьківщиною впродовж півтора року виконував у Яворові на Львівщині (був зв`язківцем). Після демобілізації трудився на різних підприємствах, в основному економічного напрямку, а також у податковій інспекції. За яку б роботу хлопець не брався, виконував її винятково фахово. У 24 роки очолив фірму «Агрополіс».
У зв`язку з початком військових дій на сході України, влітку 2014 року добровольцем пішов захищати рідну землю до батальйону спецпризначення «Донбас». 29 серпня разом з іншими бійцями потрапив в Іловайський котел. Загинув цього ж дня під Іловайськом. Похований Олексій Буравчиков 21 лютого 2015 року на Центральному міському кладовищі на Алеї Слави. Посмертно нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ступеня та медаллю «На славу Чернівців».
У родині Буравчикових зростало двоє дітей – старший, Олексій, та молодша Оля. Діти дуже дружили та допомагали одне одному, і хоча іноді й траплялися незначні суперечки, вони швидко залагоджувалися. З раннього віку хлопчик був добрим, відкритим, щирим, готовим допомогти іншим, навіть якщо це було собі на шкоду.
В чотири роки Альоша навчився читати, і вихователі у дитсадку прищеплювали та розвивали в ньому інтерес до книг. Маленькому хлоп’яті часто доводилося читати казочки та невеликі оповіданнячка ровесникам, котрі щиро захоплювалися таким дійством. Мати Валентина Василівна пригадує, що у сина було також чудово розвинуте логічне мислення. Разом з нею та батьком він часто з захопленням грав у шахи, і з дитинства зумів досягти таких результатів, що почасти навіть вигравав у рідних.
У ранньому віці у нього прокинувся ще й потяг до археології – син «копався в землі, щось постійно вишукував, а одного разу, розбираючи у чернівецькому дворику зруйновані сходинки, знайшов велику старовинну брошку та австрійські монети». Надалі потяг до археологічних розкопок переріс у хобі, яким він насолоджувався у вільний від роботи час.
При усіх Альошиних різнобічних захопленнях, він ніколи не поламав жодної іграшки, як це буває зазвичай у інших дітей. Не порвав жодної книги. «Він був педантом, – каже, згадуючи рідну кровинку, пані Валентина. – Іноді я візьму для чогось ножиці, а після використання залишу не там. Льоша ж неодмінно покладе їх на місце…»
Він не любив стрибати, як кажуть, вище голови. Зважував, що було під силу зробити, і ніколи не відмовляв, коли до нього зверталися по допомогу. У дитинстві, юності та вже й у зрілому віці мав багато друзів. Його любили і поважали.
У 1986 році батьки Альоші отримали квартиру і переїхали разом з донькою до іншого мікрорайону Чернівців. Він же вирішив залишитися з бабусею та дідусем по материній лінії у їхній крартирі в старому місті та ще більше дбати про стареньких. Завше допомагав та підтримував, скрупульозно виконував їхні доручення, а за потреби викликав медиків. Саме любий онук проводжав їх і в останню путь (обоє, на жаль, пішли з життя у 2008 році), що стало для молодого чоловіка неабияким ударом. Він часто відвідував на кладовищі їхні могили і намагався ще більше працювати.
…Події кінця 2013 року глибоко вразили Олексія Буравчикова. Але, сподіваючись, що все це не призведе до війни, він не намагався особливо їх з кимось обговорювати. Валентина Василівна дивувалася, як син опинився у «Донбасі». З`ясувалося ж, що він просто беріг батька та неньку, а також сестричку Олю і не розповідав їм про своє ставлення до того, що відбувається в Україні.
В середині липня 2014-го року чоловік зателефонував рідним, повідомивши, що їде на відпочинок на базу підпри Києвом, і впродовж тривалого часу вдома його не буде. Пізніше подруга Льоші розповіла, що саме тоді він добровільно поїхав у Нижні Петрівці, де дислокувався батальйон спецпризначення «Донбас»…
«Ми щодня виходили з ним на зв`язок,- пригадує мати. – 28 серпня о 17.30 ще розмовляли. Я відчувала якусь внутрішню тривогу, але не могла її пояснити. Бо Льоша на запитання, що там біля нього відбувається (чулися незрозумілі звуки, ніби з машини вивантажують дрова), мабуть жартома відповів, що він з друзями готує на вогнищі екологічно чисту їжу… А ще сказав, що вони проводять військову гру на кшталт колишньої «Зірниці», і зв`язку, ймовірно, не буде. Це був останній раз, коли жінка чула такий рідний, такий дорогий і близький голос свого тоді ще живого сина».
Надалі Олексій не телефонував, а номер його телефону справді став недоступним. «Абонент не може прийняти ваш дзвінок», – постійно чулося зі слухавки.
Упродовж двох тижнів вони чекали. Потім почали шукати сина. Спочатку тривога охопила сестричку Олю, якій брат ще раніше надіслав своє фото у військовому строї. Правда вийшла назовні – їхній Льоша ТАМ…
Справжні пошуки розпочалися вже у вересні 2014 року. Рідні зверталися до СБУ, військової прокуратури. Отримали відповідь, що Олексій Буравчиков зник безвісти. Дні тягнулися, мов вічність. Життя батьків перетворилося у суцільний морок… Стало трохи легше, коли у Києві відкрився Центр з розшуку зниклих безвісти. Також за фактом зникнення людини відкрили провадження у місцевій міліції. У батька та матері взяли зразки ДНК. У жовтні на їхні звернення надійшла відповідь про ймовірність збігу ДНК. У Дніпропетровську також відкрили кримінальне провадження за кваліфікацією «замах на життя військового…».
Саме там була призначена й третя за рахунком експертиза. Результати згодом неабияк шокували: збіг за генетичним кодом склав 99, 95%. Опісля з цього приводу Буравчикови знову телефонували дніпропетровському слідчому. І після численних перевірок отримали відповідь, що, мов розряд блискавки, нестерпним болем травмувала усе єство матері Льоші – останки її сина вже поховали як невідомого солдата…
Ще жевріло сподівання, що це – якась страшна помилка, але фото з зображенням сина, яке побачили батьки у слідчого, розвіяло їхні сумніви. І мати, і батько вже ледь трималися на ногах. Попри переконливі докази, вони просили Небо, аби це таки було неправдою. Не сталося…
Про обставини загибелі свого Героя дізналися від бойових побратимів. Мовляв, він помер від больового шоку – поламані кістки ребер пошкодили всі внутрішні органи. Численні поранення виявилися несумісними з життям. Друзі Льоші повідали, що вони разом їхали у військовому автомобілі, у який влучив снаряд. Водій спробував знову завести машину, і це йому вдалося. Машина поїхала, а хлопці застрибували на ходу. Льоша біг з кулеметом, і йому допомогли забратися до себе в машину десантники. Ця машина до пункту призначення не дісталася… Вибуховою хвилею під час обстрілу ворожими «Градами» їхнього сина викинуло з машини. За різними версіями, під Іловайськом тоді загинуло 1049 військових.
…У Дніпропетровську Олексія Буравчикова як невідомого ховали 23 вересня 2014 року. За збігом обставин (а може, такою була воля Всевишнього?) якраз в день народження батька, на якого син був дуже схожим. Саме того дня батькові виповнилося 60 літ. Коли ж було отримано всі документи та дозволи на перепоховання його в Чернівцях, день 21 лютого, який постійно збирав за святковим столом усю родину, навіки став найскорботнішим ще й у житті Валентини Василівни – того дня 60 літ виповнювалося їй.
Жінка не бачила свого Льошу у домовині – відкривати її було заборонено. Але, зважаючи на зібрані свідчення очевидців, фото- та документальні підтвердження, рідні вже не мають сумніву, що він таки загинув. Хоча впевнені, що їхній син, як і всі, хто так відчайдушно боронив Україну, їхній великий життєлюб, надія і опора, не хотів помирати.
…Батьки щотижня відвідують синову могилку на міському кладовищі. Обнімають хрест, цілують, розмовляють з ним, аби знав геть усі новини. Як можуть, допомагають Льошиним друзям та їхнім дітям, бо своїх він не мав. Посмертні ж державні нагороди та батальйону спецпризначення «Донбас» свято бережуть та берегтимуть як світлу пам`ять про свого незабутнього Героя.
Наталія БРЯНСЬКА
peredplata
