Минулого тижня прем\’єр-міністр України Арсеній Яценюк пішов у відставку. Уряд очолив Володимир Гройсман, до того – голова Верховної ради. Україна спокійно відреагувала на цю подію. Правда, всі роки прем\’єрства Яценюка його постійно критикували різні політичні сили, від проросійських до радикально українських. Росіянам не вдалося перемогти Україну за цей час, тому їхня пропаганда й бісилася від злості. А українці відчували розчарування у прем\’єрові, який обіцяв провести кардинальні реформи, але зробив мало. До того ж більшість громадян України за роки прем\’єрства Арсенія Петровича дуже збідніла.
Післяреволюційні будні – крах революційних надій
На Майдані багатьом здавалося: витурили злодія Януковича, і країна відразу почне швидко розвиватися, торуючи шлях в об\’єднану Європу. Проте замість бурхливого розвитку отримали \”гібридну війну\”, розв\’язану Росією з метою повернути Україну під повний контроль Москви. Великі людські втрати, сотні тисяч переміщених осіб, розвалена економіка Донбасу, окупація українських територій – такими є реалії постреволюційного часу. У суспільство повертаються розчарування та апатія, неминучі супутники різкого погіршення загального стану.
У цій ситуації люди задають питання: хто винен? Одні відповідають на нього однозначно: Путін, який вдався до агресивних дій проти України. Інші звинувачують у всіх нещастях Сполучені Штати – мовляв, американці розв\’язали на нашій території війну з Росією і ведуть її українськими руками. Чимало людей звинувачують у погіршенні свого життя сучасне українське керівництво, насамперед прем\’єра і президента. Саме повністю розчаровані владою громадяни України найбільше критикували Яценюка, причому готові були повторювати не лише справедливі претензії, але і прямі вигадки ворожої пропаганди.
Втім, міри у найбезглуздішій брехні кремлівські пропагандисти не знають. Додумалися навіть до того, що звинуватили Яценюка в участі у чеченській війні й тортурах полонених російських солдат! І це тоді, коли він вчився у Чернівецькому національному університеті й ні на який фронт не виїжджав. Звичайно, подібні вигадки в Україні поширювали лише наївні люди, які не здатні критично сприймати чужі слова і бездумно повторюють все почуте від інших.
Більшість українців все ж висловлювала цілком обґрунтоване невдоволення різким зниження свого життєвого рівня. А за стан економіки держави відповідає саме прем\’єр. Виправдати зубожіння мільйонів людей війною можна лише у тому випадку, коли разом з рядовими громадянами труднощі переносили б і керівники держави. Геніальний демагог Ленін недарма на публіці з\’являвся у потертому піджачку, щоб підкреслити свою \”бідність\”. Хоча нині відомі документи, за якими \”вождеві трудящих всього світу\” від чекістів діставалися високоякісні носильні речі, конфісковані у розстріляних \”буржуїв\”…
Нинішнім українським \”вождям\” ленінської хитрості не вистачає: наші правителі звикли хизуватися своїми палацами, розкішними машинами та іншими ознаками багатства. Забули, мабуть, як майже сто років тому озброєні натовпи пролетарів громили панські палаци під гаслом \”експропріації експропріаторів\”. Та й два роки тому на київський Майдан люди виходили, щоб відігнати вельможних злодіїв від державного бюджету. Одних відігнали, а інші в умовах війни продовжують нахабно збагачуватися, оплачуючи свої шалені статки кров\’ю українських патріотів. Все більше українців висловлюють обурення такою зрадою ідей Майдану. А основний негатив таких настроїв довелося прийняти на себе прем\’єрові. Після його відставки головною мішенню невдоволення має стати новий прем\’єр, інакше під шквалом критики залишиться тільки президент.
Чи є позитивні сподівання на \”Тимчасовий уряд\”?
Якщо Яценюк очолював уряд у період революційного піднесення, і на нього покладали чималі надії, то Гройсмана громадськість сприймає скоріше як прохідну фігуру. Його уряд відразу отримав у народі прізвисько \”Тимчасового\”. Іноземців-реформаторів звідти ввічливо попросили, або ж вони самі пішли, розуміючи свою непотрібність у нових умовах. Чергові фрази про \”реформи\” повторює і новий прем\’єр, але віри їм у суспільстві вже немає. Тож і розчарування не буде.
Деякі реформи все ж проведено останнім часом. За прем\’єрства Яценюка створено нову поліцію, яка має в народі значно більше підтримки, ніж стара корумпована міліція. Почало працювати і антикорупційне відомство. Нові правоохоронці затримують підозрюваних у серйозних злочинах і віддають їх суддям. А старі судді за хабарі відпускають тих на волю. Жодні реформи в країні не відбудуться, доки діятиме стара корумпована система судів і прокуратури. Якщо \”Тимчасовий уряд\” розгребе ці авгієві конюшні, то може стати постійною і авторитетною в народі владою. Якщо ні, то йому не позаздриш…
Суспільство сподівається на припинення війни і повернення втрачених Україною територій. За останні два роки вдалося майже заново створити Збройні сили України, які стримують агресора на Донбасі. Але реформування армії гальмують \”совкові\” генерали, котрі вміють лише красти та торгувати з противником. Без їхньої заміни перемога недосяжна. Як і без швидкого переозброєння армії, для чого економіка має запрацювати на повну силу.
Вперше саме за прем\’єрства Яценюка Україна перестала напряму купувати у Росії газ, сплачуючи непомірно високі ціни. Почалася переорієнтація наших товаровиробників з російських ринків на ринки інших країн, що вимагає серйозної модернізації виробництва. Є стимули для розвитку економіки, але чи зможе новий уряд ними скористатися? Від цього дуже багато залежить. Якщо почнемо по-справжньому виходити з глибокої економічної кризи, з\’являться гроші для вирішення соціальних проблем, а це докорінно змінить на краще настрої у суспільстві. Правда, існує чимало сумнівів, що цього вдасться досягти найближчим часом. Багато складних завдань стоїть перед прем\’єром.
Наприклад, уряд Гройсмана має зберегти партнерські відносини з тими країнами, які підтримують нашу боротьбу проти агресора. Зробити це непросто у зв\’язку з розчаруванням американців і європейців в українських \”реформаторах\”. Найбільш потрібними нині є висококваліфіковані фахівці в різних сферах життях. А неофеодальна система, сформована в Україні за чверть століття, висуває на самий верх зовсім інших людей. Якщо тут не станеться докорінних змін, \”Тимчасовому уряду\” відведено зовсім мало часу. Особливих сподівань суспільство на нього не покладає, тому й розчарувань особливих його діяльність не викличе. А все більше людей розуміє, що країна для розвитку потребує інші сили, що поведуть за собою.
Є нагальна необхідність у формуванні справжніх політичних партій з власною ідеологією і соціальною базою. Потрібно відновлювати довіру суспільства до політиків, що вимагає зусиль і з боку одних, і з боку інших. Умови для змін непрості – війна іде, джерело нестабільності існує і має тенденцію до поширення. Але навіть у несприятливому можна побачити позитивні сторони. Після Майдану суспільство позбавляється наївних ілюзій, і проявляє певні ознаки зрілості та самоорганізації. І це вселяє надію на те, що рух вперед відбуватиметься, незважаючи на всі складнощі.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
