У ці травневі дні світ схиляє голови перед пам\’яттю жертв Другої світової війни. А в Росії святкують – там якраз кульмінація \”побєдобєсія\”. Вже декілька років поспіль воно проходить під гаслом \”Можемо повторити!\” Що повторити – десятки мільйонів загиблих, тисячі спалених міст і сіл, поламані долі цілого покоління? На дорогах з\’являються автомашини з написами \”На Берлин!\”, \”В Германию за немками!\”… А 9 травня маса людей, більшість з яких ніколи не служила в жодній армії, одягає гімнастерки і пілотки зразка 40-х рр., дехто навіть чіпляє на груди чужі бойові нагороди. І з радісними обличчями ці псевдофронтовики різного віку вивалюють на вулиці. Для них кривава війна – це весела прогулянка до Берліну, коли можна безкарно і німкень поґвалтувати, і німецькі оселі пограбувати. А справжнім учасникам війни, котрі пройшли жахливе пекло, лишається із сумом спостерігати за веселими пустощами убогого розумом майбутнього \”гарматного м\’яса\”.
Минуле замість майбутнього
Давно помічено: коли народи не мають майбутнього, вони цілковито занурюються в минуле – щоб гордість за подвиг предків витіснила в їхній свідомості сором за убогість нинішнього існування й зневіру в кращому майбутньому. Сучасна Росія якраз і підтверджує справедливість такого спостереження. З року в рік там зростає істерія навколо \”Великої Перемоги\”, і заслуга в розгромі нацизму вже приписується виключно російському народу. Інколи неоімперці й можуть визнати крізь зуби, що воювали й інші народи СССР, але тільки \”під керівництвом росіян\”. І всіляко применшують внесок інших країн Антигітлерівської коаліції у спільну перемогу.
Обожнюють в Росії Сталіна і Жукова, але замовчують об\’єктивні оцінки, які ті інколи давали допомозі союзників. А що б сталося з СССР без значної допомоги союзних держав, одному Господу відомо. Навіть у поминальні дні путінські пропагандисти намагаються не згадувати союзників, ніби ті нічого не зробили, щоб розбити Гітлера. Тож і мають результат, на який заслуговують – Росія опиняється у міжнародній ізоляції, втративши практично всіх потенційних союзників. А щоб не допустити створення антипутінської коаліції, Кремль намагається вбити клин у відносини США і об\’єднаної Європи, пересварити між собою різні європейські країни. Старі чекістські методи. Нацькувати одного потенційного противника на іншого, а самому скористатися тією сваркою й украсти щось і в одного, і в другого.
Кремль свідомо заганяє власну державу в минуле і примушує своїх підданих жити категоріями епохи, віддаленої від сьогоднішніх днів сімома десятиріччями. Звідти походять ярлики, які російська пропаганда чіпляє на українців: \”бандеро-фашисти\”, \”нащадки поліцаїв\”, \”галицькі есесівці\” тощо. Негативні стереотипи стали основою антиукраїнської пропаганди, яка культивує ненависть до всього українського в сучасній Росії.
Розпалюють ненависть
Мир базується на взаємній повазі й бажанні співпрацювати з користю для всіх учасників співробітництва. А війна спирається на ненависть і прагнення щонайменше однієї сторони конфлікту повністю розгромити супротивника, позбавити його джерел розвитку. Кремль прекрасно володіє технологіями такого послаблення всіх своїх потенційних противників. Тим більше – реальних ворогів, до числа яких він нині залучає \”київську бандеро-фашистську хунту\”.
Російські спецслужби намагаються до крайньої межі розпалити внутрішній конфлікт в Україні, спровокувати сутички між прихильниками різних політичних орієнтацій по всій країні. Особливу активність вони проявляють у травневі дні. Але цього року українське суспільство добре підготувалося до можливих подій і не допустило найгіршого. Професійно спрацювала нова поліція, інші правоохоронні структури. Можна констатувати, що вдалося спільними діями громадськості й сил порядку забезпечити лад в країні, не піддавшись на заздалегідь сплановані провокації. Хоча без бійок не обійшлося. Внаслідок спорадичних сутичок 9 травня в різних містах країни затримано близько сотні осіб, відкрито дві кримінальні справи. На щастя, жертв немає.
Але декому дісталося на горіхи. Опозиційна діячка Наталія Королевська у Слов\’янську отримала дозу зеленки в обличчя у супроводі не дуже цензурних \”компліментів\”. А лідер опозиційного блоку Юрій Бойко у Києві вмився чистою водичкою, яку вихлюпнули йому в обличчя з натовпу невдоволених проросійською позицією цього політичного діяча. Своє отримала і бабуся української контрреволюції Наталія Вітренко, яка після \”гарячого спілкування\” з політичними опонентами на пів-Києва верещала про напад на себе \”фашистів\”.
Замість сподіваних кремлівськими провокаторами кривавих конфліктів, протилежні політичні сили в Україні обмежилися словесними баталіями і обливанням водою та зеленкою чи обсипанням борошном. Але в Одесі напередодні намічених урочистостей поліція знайшла пляшки із запалювальною рідиною – хтось готувався до ще однієї \”Хатині\”. Жахливу трагедію вдалося попередити. Мабуть, справжні організатори спалення людей 2 травня 2014 р. в одеському Будинку профспілок намагалися упередити події – невдовзі почнеться суд над учасниками тих подій, який може встановити істину, дуже невигідну для винуватців. А матеріал для Гаазького трибуналу збирається постійно, і відповідальність за злочини доведеться нести серйозну.
На жаль, досвід Гітлера не навчив нинішніх агресорів. Адольф недовоював Першу світову, то й розв\’язав Другу, щоб встановити своє панування у світі. А отримав ганебну смерть від отрути, його ж поплічники – Нюрнберзький трибунал і шибеницю. Нинішнім розпалювачам воєн також \”світить\” трибунал і вічна ганьба. Проте вони прагнуть за собою затягнути в криваве болото і всю Росію. Охочих влізти туди з бадьорими піснями і бойовими танцями, як це не сумно, вистачає. Пустоголові ніяк не довоюють, їм кортить вмитися власною кров\’ю. Доля до таких ніколи милостивою не буває. Отож своє вони, без сумніву, отримають сповна.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
