У тому, що зробив Іван Миколайчук – актор, драматург, режисер, громадянин, так багато розуму та серця, болю та надії. А ще правди, волі, відчаю, радості та думки. Вистачить і нам, і нашим дітям, і нашим внукам… Це все вже стало історією.
Його всеоб’ємне творче послання нам, українцям, відбулося. Вже багато років ми його бачимо та чуємо. А що важливіше, – відчуваємо в свідомості, в серці, в думках, сподіваюсь, і в звершеннях. Його голос, що прозвучав в суспільній свідомості на увесь світ, став думкою, совістю, пристрастю, тривогою та самовираженням. Став Заповітом нам.
Миколайчук – всевідаючий… Український митець, що в часи неофіційної заборони всього українського, в козацькому строї злітав з коня в образі козака Василя в «Пропалій грамоті». Куди ж подіти очі Івана Миколайчука, що яскраво зоріли і так багато промовляли тим, хто розумівся на людських очах.
Він одним всевідаючим промовистим поглядом з екрану доводив, що були у нас козаки з їх жартами та піснями, вільнолюбством та честю, що таки була в нас Запорозька Січ. Історію не здолати!
Миколайчук – печальний мудрець. Масштаб таланту в ролі Фабіяна – сільського дивака у «Вавілоні – ХХ» – важко переоцінити. Монологи героя – героїзм артиста – печально мудрі, іскристо заворожуючі, майстерно тактовні, тонально відповідні. Потужна сила барв, одухотворене обличчя, опоетизований пейзаж, особливий стан підкрученого «смику», що тримає в потрібному емоційному стані мене, глядача, немовби понад житейською суєтою. Миколайчук – мудрець!
Миколайчук – мужній борець зі злом, наче зійшов зі старої легенди, з якої виростає драматична повість про людські долі, події, вчинки простого люду Карпат. Братське протистояння особистого жертовного добра і добра суспільного, суспільного масштабного зла із злом кревним, братським. Боротьба – не абстрактна, сповнена мужності рішень, вчинків та конкретного змісту. Тут є поетичність діалогів, мужність пластики «білого птаха з чорною ознакою» та гармонійність пейзажних гірських натур. І саме гори, які стали свідками людських трагедій, нічим незамінних втрат, продовжують стояти так само велично, незворушно, мужньо!
Миколайчук – мрійник. Він давав нам, глядачам, свої мрії-сни. Особливого ґатунку і фактури. Герой-мрійник, що виказує протест проти прагматизму, не думає про багатство, тому що все, що навколо нього – гори, полонини, кохання – це таке багатство, що більшого на цій землі немає. Важко знайти людину, залюблену в свою батьківщину більше. Він хотів кожному вибраному другу показати все найкраще: людей з далеких гірських сіл, спуски на плотах по Чорному та Білому Черемошу, пригостити афинами і гогозами з усіх гірських полонин, напоїти з усіх джерел – поділитися з усіма своїм щастям. І він умів ділитися з нами, глядачами, своїми мріями-снами. Мовчазна, невисловлена вголос любов до рідної землі в кожному жесті, погляді, усмішці, замилуванні.
І твориться ця любов, як мрія-сон, без зайвих слів, тільки очима, як справедливо сказано, очима, що є дзеркалом людської душі…
От такий мій вимріяний Миколайчук!
Вже близиться час, коли настане 75-ий день народження Івана Миколайчука. Попри всі прикрості та невдачі українського сьогодення ми будемо гучно шанувати нашого славетного земляка. Співати його пісень, дихати його гори, пити воду з його криниці, надивлятися його гірські краєвиди, мити ноги в його Черемоші та ласувати його смачними лісовими ягодами. А головне, ми будемо начитуватись його книг, надивлятись його фільмів, напитувати ним нашу пам’ять. Вже від сьогодні починаються мистецькі акції, що будуть в нагоді кожному спраглому Миколайчука!
Вперед! У світи його творчості, де він живий і зосереджений, оповитий чарами і болісно незахищений, мужній та рішучий, ніжний та поетичний! Все наповниться його присутністю, його совістю!
Наш вимріяний Миколайчук!
ЛЮБОВ ШИЛЮК,
завідувач відділу мистецтв
Чернівецької обласної універсальної
наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка
peredplata
