ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЯ АБО ПОВНА ДЕГРАДАЦІЯ

Україна переживає відповідальний момент своєї історії. Більшість її населення опинилася на межі бідності, або й перейшла цю межу. Продовжується агресія Росії, яка поглинає ресурси, що мали би йти на розвиток країни. А влада ніяк не запропонує суспільству чітку й зрозумілу програму виходу з глухого кута. Натомість західні партнери нашої держави постійно підкреслюють: необхідно виштовхнути з політики так званих олігархів – найбільше гальмо розвитку країни. Інакше Україна деградуватиме і надалі, закріплюючи за собою сумний статус найбіднішої країни Європи, яка за життєвим рівнем населення вже відстає від багатьох країн Азії та Африки.

ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЯ АБО ПОВНА ДЕГРАДАЦІЯ

Олігархічне прокляття країни

Під час розпаду СССР невелика група людей, наближених до тодішньої влади, приватизувала значну частину колишньої \”загальнонародної\” власності й почала диктувати свою волю всій державі. В їхніх руках опинилися ключові економічні й політичні важелі, що дозволило олігархам запускати руки у державний бюджет. Власне казкове багатство вони створювали за рахунок пограбування мільйонів звичайних громадян, і сприймали державу як свою власність. Сотні мільярдів доларів, створених суспільством, перекочувало на їхні рахунки в іноземних банках. Україну позбавили джерел розвитку.

Типовий український олігарх у 90-х рр. приватизував прибуткові підприємства, збудовані ще у минулі історичні епохи. Так, металургійні заводи зводилися у перші сталінські п\’ятирічки, або навіть ще за царя. Хімічна промисловість була трохи молодшою, але також з часів СССР. Нові власники нещадно викачували з підприємств все, що могли. А гроші на розвиток виробництва, м\’яко кажучи, \”економили\”. Україну перетворили на експортера простих товарів – металу і хімічної продукції, конкурентноздатних на світовому ринку за рахунок вкрай низької заробітної плати тих, хто її виробляв.

Устаткування зношувалося, не відновлюючись. Нині його амортизація наблизилася до критичного рівня. А світова ціна на продукцію цих галузей значно впала. Необхідно пропонувати нові, привабливі товари. Проте на їхнє освоєння грошей не вистачало: олігархи займалися задоволення власних збочених потреб у небаченій розкоші, а не розвитком вітчизняної промисловості. Якщо падає попит на зовнішньому ринку, необхідно розвивати ринок внутрішній. Проте злиденні зарплати і пенсії більшості українців не дозволяють це зробити.

Взявши у свої руки величезні фінансові засоби, олігархи позбавили необхідних ресурсів науку, освіту, культуру, охорону здоров\’я. Через недостатнє фінансування були практично розвалені Збройні сили України, а правоохоронні органи замість захисту населення від злочинців заробляли на власні потреби, \”кришуючи\” організовану злочинність. Країна стрімко деградувала у всіх сферах життя. Зростала повсюдна корупція, роз\’їдаючи державний механізм, як іржа. Її рівень відлякував іноземних інвесторів, позбавляючи країну навіть запозичених джерел розвитку.

Політична корупція проявлялася і у тому, що замість партій з власною ідеологією в Україні діяли штучно створені угруповання, які відрізнялися одне від одного лише захистом інтересів різних олігархів. І не тільки українських – на всі сторони життя нашої держави впливали російські олігархічні угруповання, тісно пов\’язані з українськими. В умовах російської агресії, що розпочалася 2014 року, олігархи обидвох держав продовжують торгувати один з одним, наживаючись на крові простих людей. Далі терпіти подібний стан неможливо, він загрожує існуванню нашої держави.

Який вихід?

Гарячі голови пропонують відібрати власність у олігархів, а їх самих запроторити до буцегарні. Історична практика засвідчила безперспективність такого шляху. Ефективним же є інший: примусити олігархів платити податки в Україні, витіснити їх з політики й створити умови для перетворення цієї соціальної категорії на дуже потрібну державі велику національну буржуазію. Адже у цивілізованому світі саме національна буржуазія рішуче відстоює національні інтереси, а також своєю соціально відповідальною діяльністю пом\’якшує неминучі конфлікти між різними верствами населення.

Зміни починаються: з першого липня цього року в країні починає діяти система державного фінансування політичних партій. Цей крок спрямований на деолігархізацію вітчизняної політики, значне зменшення політичної корупції. Нам також необхідне дієве податкове законодавство, яке буде гарантувати пільги для тих багатих людей, які виділятимуть кошти на розвиток науки, освіти, культури, охорону здоров\’я і соціальну допомогу нужденним.

Зрушення на краще почнуться тоді, коли всі громадяни України, незалежно від власних статків, однаково відповідатимуть перед законом. Існування касти \”недоторканих\” не дозволяє суспільству розвиватися, підриває віру громадян у справедливість. Ліміти часу країна вичерпала, тому мусить запроваджувати необхідні зміни швидко. Інакше невдовзі ми перейдемо лінію неповернення, і деградація перетвориться на незворотний процес.

З України постійно виїжджає найкраща, найдинамічніша частина її громадян, не маючи змоги самореалізуватися в умовах олігархічного неофеодалізму. Сумна перспектива перетворитися на країну пенсіонерів, яким немає чим виплачувати пенсії, стає реальністю на очах. Щоб її попередити, необхідні справжні реформи. Їхнім стрижнем має стати деолігархизація. Без цього рішучого кроку Україна не має майбутнього. А крок обіцяє бути болючим: олігархи йому опиратимуться з усіх сил.
Ігор Буркут, політолог