«Прощай, немытая Россия, або Як буковинця депортували з РФ»

«Прощай, немытая Россия, або Як буковинця депортували з РФ»

Зразу маю сказати, що мій нарис є симбіозом історії власної родини, власних переживань і застереженням для всіх українців.
Наша буковинська земля завжди була ласим шматком для загарбників, ареною змагань багатьох імперій. Кого лиш тут не було! Турки, австріяки, росіяни, румуни, знову москалі, румуни, німці, совіти… всі хотіли цього благодатного краю. Але хто би тут не був, Буковина завжди залишалася по суті українською. І ми, українці, де би не жили – чи в далекій Канаді, Австралії, Аргентині, чи глибокій Росії, завжди залишалися вірними батьківській землі.

Так і сталося з моєю родиною… Українською родиною – де дід з бабою були сільськими вчителями, в родині яких завжди було чути твори Шевченка та Франка, були збірки всіх українських класиків та зберігалася в оригіналі \”Ілюстрована історія України\” Михайла Грушевського (видавництва АТ \”Дмитро Барський\”, Київ 1918 рік).

Троє синів розлетілися по всьому світу. Мій покійний батько Валерій, наймолодший з трьох братів, здобув фах агронома і все життя провів на рідній землі у полі. Був агрономом від Бога, про що свідчать не лише державні нагороди, а й, у першу чергу, добра пам\’ять людей. А двоє старших братів стали геологами зі світовими іменами. Сергій Давидович Чорний, 1937 року народження – один з кращих геологів світу в галузі видобутку алмазів, який працював геологом по цілому світу, та Євген Давидович Чорний,1935 року народження, нині проживає в місті Москві, до якого я і зібрався в далеку і, як потім стало зрозуміло, небезпечну подорож.

Для розуміння заслуг дядька перед \”батьківщиною\” наведу один з перших загуглених постів в Інтернеті мовою оригіналу:

«Чёрный Евгений Давыдович, главный геолог ПГО \”Якутскгеология\”. Родился 6 января 1935 года в г. Черновцы (Украина). Окончил Львовский государственный университет в 1957 г., доктор геолого-минералогических наук, академик РАЕН (2000).
Работал геологом, начальником партии, главным геологом Амакинской экспедиции.
Заслуженный геолог СССР. Трижды лауреат Государственной премии СССР. Один из главных специалистов страны по поискам, разведке и оценке месторождений алмазов и золота…»
Та це все лірика… А далі буде жорстока реальність.

Поговоривши з вуйком Євгеном по телефону та усвідомлюючи, що все-таки у нього поважний вік – майже 82 роки, хвороби, прийняв його запрошення і вирішив поїхати до Москви на гостини.

Перед поїздкою на душі було дуже моторошно. Все-таки їду не на Єлисейські поля до Франції, а в саме серце імперії зла – Москву. Всі рідні, друзі, куми, священики відмовляли мене од цієї поїздки, казали: \”Куди ти зібрався? З твоєю біографією… не ризикуй!\” А я подумав: яка біографія? Буремні студентські роки зі страйками, \”Україна без Кучми\” з арештом, опозиційна діяльність, ГСПО \”Тризуб\” ім. С. Бандери, два Майдани, волонтерство, поїздки на схід України… Та таких як я – тисячі по Україні. Закоптивши сала, почеревини, м\’яса, купивши овечої бринзи, літр \”Перваку\”, прочитавши \”Отче Наш\”, сів на потяг \”Хмельницький – Москва\”. О 4.00 був український Конотоп, привітні \”погранці\” формально передивилися документи. А вже за дві години – перша (як потім з\’ясувалося, і остання) зупинка на російській території – районний центр Суземка Брянської області Російської Федерації.

Міграційну карту я заповнив ще звечора, щоби зранку не було непорозумінь. О 6-й ранку до вагона зайшли їхні \”зельониє чєлавєчкі\” та митники. Побачивши апологетів \”русскава міра\”, на душі стало ще огидніше, згадалися загиблі побратими, але, попри все, я таки спокійно надав український паспорт та міграційну карту. І тут почалося найцікавіше! Такого атракціону я нікому не побажаю! Взявши мій український паспорт, працівниця митниці ввела дані прізвища та ім\’я в портативний чи то сканер, чи то комп\’ютер. Проникливо глянувши на мене, запитала, чи в мене немає іншого паспорта (насправді я після Революції Гідності старий паспорт змінив на новий, бо в тривожні місяці Майдану він став непридатним до використання). Я сказав, що іншого нема, хіба закордонний – біометричний. Та біометричний паспорт її не цікавив, у неї були ще застарілі дані з моїм \”старим\” українським паспортом. Потім білявка по рації зв\’язалася з \”базою\” і попросила пробити \”Чорного Марка Валериевича\”. За 5-7 секунд рація знову тривожно зашуміла у відповідь: \”Пасматри… Чорний Марко Валериевич, 05 августа 1978 года рождения, город Кицмань Черновицкой области…» – «Да… Так точно…» – «Харашо! Наряд выслали…»

А далі були секунди, хвилини, години… і майже доба невизначеності. Спочатку годину просидів під наглядом конвоїра. Потім капітан погранслужби запропонував здати квиток на потяг, бо я, з його слів, вже далі нікуди не їду! Мене ознайомили з постановою федеральної міграційної служби в Брянській області, в якій йшлося про те, що згідно зі ст. 27 прим. 1 мені заборонений в\’їзд в Росію і я буду депортований в Україну (рос. – на Украину). На зауваження, що я не знаю російського федерального міграційного законодавства, мене не ознайомили з цією горезвісною статтею, сказали, що потім в Інтернеті прочитаю. Був ще один документ – про те, що до 1 вересня 2020 року мені заборонено в\’їзд в Росію.

Та Бог з ним! Як казала моя бабця: \”Сім років мак не родив – голоду не було!\” Було тільки одне бажання – скоріше в Україну! Та як би не так! Мене та ще трьох жінок українок, а потім, за дві години, ще одного молдованина і двох молдованок протримали майже добу.

І потягнулося \”русское гостеприимство со всеми вытекающими последствиями…\”

В туалет і випалити цигарку – раз у дві години. На зауваження, що мені потрібно умитися, почистити зуби, поголитися спочатку взагалі не зрозуміли навіщо це, а потім сказали, що \”крана с водой у них нет\”. Туалет \”приємно\” здивував. Якщо жіночий був ще нічого, то в чоловічому \”рускій мір\” видно було і пахло ним ще з дверей, точніше, далі дверей там і зайти було неможливо…

Також окремого рядка заслуговує опис російських прикордонників. 20-25 років, після армії… Як-то кажуть, а куди ще йти робити – освіти нема, роботи теж. Та й інтелектуальний рівень їхній бажав би бути кращим. Якось годин через 9-10 \”дах почав їхати\”, тож і згадав, і процитував зі шкільної програми \”Сижу за решоткой в темнице сырой, вскормлённый в неволе орёл молодой…\”, на що мені було сказано, щоби я припинив читати «ваши екстремістскіе стіхі»! Коли я заперечив, що то не наші, а ваш Пушкін, то прикордонник довго не хотів вірити, що то Олександр Сергійович. Видно, школу прогулював…

Також наші охоронці гнівно бурчали в наш бік про Майдан, про те, що ми напали на Донбас, про те, що нам дала \”майданута влада\” (до речі, окрім Порошенка, вони нікого не знають і думають, що в нас прем\’єр Яценюк), а от їхній Путін… Коли їм пояснили, що між нами і ними велика різниця, бо вони славлять Путіна, а ми – Україну, вони злобно просичали, що \”апять хітрие хохли всьо перекрутили и придумали отмазку\”.

А ще старшій жінці з Вінниці на прохання сходити до вбиральні пояснювали, що в туалет через дві години, і тільки після запитання до старшого зміни, чи в нього мама є, і що в жінок бувають \”вікові проблеми\”, її \”позачергово\” відвели в туалет.

Хоча були й приємні моменти. Особливо, коли українці, та і молдовани, дістали сало, бринзу, інші наїдки і розпочали за братським столом то все споживати (кухня ж нас одна, особливо стосовно бринзи), було відверто приємно дивитися на слюні й конвульсії наших охоронців.

А потім спливли маразматичні 23 години \”вимушеного гостювання\”. Потяг \”Москва – Одеса\”, яким за кошт Російської Федерації (зкоштилися) нас було доправлено до станції \”Конотоп\”, останні слова з тамбору в бік російських прикордонників \”Прощай, немытая Россия, страна рабов…\”, і – український Київ! Українські прикордонники, сонячна погода, усміхнені люди… Одне слово, вільна країна, хоч країна, яка другий рік воює з ненависним ворогом!
Спитаєте, чи хочу я ще раз поїхати в Москву? Відповім – так! Але тільки як в романі славної пам’яті Василя Кожелянка «Дефіляда в Москві».

Марко Чорний,
Буковина – Московія

P.S. Це я ще легко \”відмазався\”. Могли кинути парочку Ф-1 чи РГД-5 і оголосити терористом. Мабуть, вони на той час вже заповнили \”дані вакансії\”, але бази даних у них, повірте, – ого-го, частину, видно, оточення Януковича вивезло, а можливо, хтось ще й зараз працює на ворога. Тому звертаюся в першу чергу до АТОшників та до всіх українців! Не їдьте до хворих родичів, знайомих до тієї Росії. Краще хай вони до нас. Можливо, ви сьогодні гіпсокартон крутили чи були вчителем, а завтра дізнаєтеся, що ви – співробітник ГРУ МО України.

P.P.S.: «Федеральный Закон N 114-ФЗ «О порядке выезда из Российской Федерации и въезда в Российскую Федерацию»
Статья 27. «Въезд в Российскую Федерацию иностранному гражданину или лицу без гражданства не разрешается в случае, если:
1) это необходимо в целях обеспечения обороноспособности или безопасности государства, либо общественного порядка, либо защиты здоровья населения».

Новини Партнерів