РАЙМОНД КАЙНДЛЬ – ВЧЕНИЙ-ДОСЛІДНИК УКРАЇНЦІВ БУКОВИНИ, ГАЛИЧИНИ І ЗАКАРПАТТЯ (до 150 річчя від дня народження Р.Ф.Кайндля)

РАЙМОНД КАЙНДЛЬ – ВЧЕНИЙ-ДОСЛІДНИК УКРАЇНЦІВ БУКОВИНИ, ГАЛИЧИНИ І ЗАКАРПАТТЯ (до 150 річчя від дня народження Р.Ф.Кайндля)У серпні цього року виповнилось 150 років від дня народження фундатора історико-етнологічної науки у Буковинському краї, професора і ректора Чернівецького університету Раймунда Фрідріха Кайндля.

Народився Р.Ф.Кайндль 31 серпня 1866 р. у м. Чернівці в учительській сім’ї. У 1885-1891 рр. навчався в Чернівецькому університеті. У 1893 р., виконавши під керівництвом професора Йоганна Лозерта і захистивши докторську дисертацію з австрійської історії, став доктором філософії. З 1901 р. працював екстраординарним позаштатним професором австрійської історії, а з 1905 р. – штатним професором філософського факультету. У 1906/1907 н.р. Р.Ф.Кайндля обрано деканом філософського факультету, а в 1912/1913 н.р. – ректором університету. Працюючи професором Чернівецького університету, керував історичним семінаром, був членом центральної комісії мистецтв та історичних пам’яток у Відні. На початку Першої світової війни Р.Ф.Кайндль перебрався до Відня, де майже рік займався питаннями допомоги біженцям зі східних регіонів Австрійської імперії. З початку 1915/1916 навчального року він став професором австрійської історії в університеті м. Грац (Австрія), де працював до кінця життя (помер Р.Ф.Кайндль 14 березня 1930 р.).
Перу вченого-етнолога належить більше 300 наукових праць, які не втратили своєї цінності і зараз, оскільки в них містяться важливі джерельні матеріали з матеріальної та духовної культури українців, румунів, німців Буковини, Гуцульщини та Закарпаття.

Ще під час навчання в Чернівецькому університеті і в наступному періоді, працюючи його професором, Р.Ф.Кайндль майже щорічно проводив кількамісячні дослідницькі експедиції у різні етнографічні зони Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя, передгір’я, Гуцульщину). Але найбільше експедиційних днів він все ж таки проводив у Карпатах. Тут, на Гуцульщині, він знайшов і подругу життя – Людмилу Кісслінгер, дочку управителя лісорозробок з с.Устеріки Отто Кісслінгера, яка добре знала народну культуру, навіть сама вишивала гуцульськими узорами, допомагала Р.Ф.Кайндлю опрацьовувати матеріали етнографічних експедицій.

У праці «Етнографічні рейди у Східні Карпати», опублікованій у Відні у видавництві Антропологічного товариства у 1898 р., Р.Ф.Кайндль вказує, що його зацікавлення етнографічними дослідженнями мешканців Карпат почалось у 1886 році. Як результат цих досліджень були опубліковані праці «Гуцули»(1894 р.) та «Будинок і двір у гуцулів (1896 р.). При цьому зазначається, що він прагнув також дослідити північносхідних сусідів гуцулів – «одноплемінних руснаків». Проте зацікавлення руснаками у Р.Ф.Кайндля відмічено ще у кінці 80-х років ХІХ ст., коли у Чернівціх ним було опубліковано книгу « Русини на Буковині» (1889 р.).

Ґрунтовні експедиційні дослідження руснаків-русин (українців) були здійснені Р.Ф.Кайндлем у кінці ХІХ ст. на Закарпатті, Галичині і Буковині. Щодо самої назви русини (ruthene), то вона є давньою назвою, яку використовували у Австро-Угорщині стосовно українців. Щодо назви «верховинці», то він вказує, що цією назвою називають високогірних мешканців, які відносяться до словян.

При характеристиці руснаків Р.Ф.Кайндль звертає увагу на назви населених пунктів: Рускова, Рускирва, Русполяна. Уже з самих назв населених пунктів виходить, що це є слов’янські терени. «Ріка», «Кирва», «Поляна» є чисто слов’янськими словами.

Р.Ф.Кайндль констатує, що назва «гуцули» відноситься до жителів високогір’я Карпат (за словами місцевої русначки, вказує Р.Ф.Кайндль). Звернув увагу Р.Ф.Кайндль на своєрідність мови руснаків. Руснаки вимовляють «і» у певних випадках як «у». Наприклад, «оберуг» замість «оберіг»- місце зберігання сіна, «плут», замість «пліт» – огорожа, «куль» замість «кіль» – жерджина для огорожі, «муст» замість «міст», «куш» замість «кіш» – кошик для кукурудзи, «пуп» замість «піп» – священик, «робутник» замість «робітник». Зустрічаються також слова відмінного призначення як, наприклад, «хижа» для позначення хати, «ріпа» (картопля), «мелай» або «кокоруз» – кукурудза, «мелайний хліб» – кукурудзяний хліб, «шур» – спідничка, «блуд» – тарілка, піднос, «ломпаш» – лампа і ін.

Оцінює Р.Ф.Кайндль становище руснаків у тодішньому австрійському суспільстві; «Так як на кожнім кроці мені зустрічались досить чіткі свідчення бідності і нужденності, то я, природно, почав шукати їх причини.

Відомо, що єдиним майном жителів гір Східних Карпат є худоба. Відповідно одним з першим моїх питань було питання, де їхня худоба, оскільки стайні я побачив порожніми і не чутно було хрюкання свиней. У відповідь прозвучало «У нас немає худоби», оскільки у нас немає для неї
корму». Я запитав: «Тоді, мабуть, у вас немає і земельних наділів?». У відповідь почув такі слова: «Немає, пане. Вони зараз лише у панів і жидів; у нас немає пасовищ, для худоби ми мусимо орендувати вигони. Влітку за випас корови ми платимо більше 10-13 флорин, крім того працюємо ще два дні; за вівцю – 1флор. 20 крон, за свиню – 2-3 флорина». Цим жахливим даним я б не провірив, якщо б вони не повторювались і не співпадали».

Як же пояснюється такий соціально-економічний стан людей, які споконвіків жили, працюючи на полі, вирощуючи худобу. Пояснення Р.Ф.Кайндль знаходить у наступному; « Як луки, так і пасовища, а також поля знаходяться у руках не багатьох підприємців, які використовують з залізною настирливістю бідність народу. Звичайно умова полягає в тому, що селянин оре, засіває і виконує всю роботу; землевласник же надає в розпорядження лише поле, а отримує за це половину урожаю… Подібно лукам і полям, тут забрані у селян майже всі добре розташовані земельні ділянки. У закритих місцевостях, поселеннях, на вулиці, в значній мірі видно тільки корчми, торгові заклади, панські будівлі і жидівські будинки. Здійснено витіснення селін з долин до схилів гір.
У володінні лісом селяни також не мають ніякої частки. Подібно землеволодінням, ліс знаходиться у руках місцевих багачів. Ці самим жорстоким способом використовують безробіття бідняків. Щоденно лісник отримує 60-70 крон, природно, дуже незначну плату у порівнянні з важкою працю».

Власники та орендарі лісових масивів користувались ще однією формою експлуатації і визиску місцевого робочого русинського населення. Робітник лісорозробних підприємств повинен був купувати продукти харчування, предмети широкого вжитку і навіть одяг у місцевих крамничках, які належали підприємцям і власникам лісорозробок. Як правило розрахунки проводились без грошей, лише по записав у крамничних книгах або «по пам’яті». Ціна відповідно таких послуг була у два рази більшою, ніж у звичайних крамницях населених пунктів. В кінцевому результаті виходило так, що робітник при кінцевих розрахунках не тільки нічого не заробляв, але він ще залишався винним на певну суму грошей.

Особливо дошкуляло селянам і робітникам русинам лихварство. Р.Ф.Кайндль писав: «В цих умовах лихвар отримує тут необмежену владу. 30% – це мало, бо платять також 40-50 %. За позичені 10 флоринів через рік потрібно віддати 15. У Рускові (Ruszkova) проживає більшість таких торгівців душами. Бідні люди беззахисні. Їх священики в більшості угорці або повністю проугорськи налаштовані, без співчуття до своєї пригнобленої громади».

Мовні утиски українського населення не пройшли повз увагу Р.Ф.Кайндля. Він писав: «Українська мова вважається неповноцінною. Священик, з яким я заговорив українською мовою, відповів мені на поганій німецькій мові, йому все ще здавалось, що він володіє нею краще ніж мовою свого церковного приходу. Інший запевнив мене двічі, що його будинок повинен бути австрійським, якщо він не хоче бути підданим переслідуванням; він добився високого становища тільки тому, що він майже зовсім відмовився від своєї національності». Р.Ф.Кайндль наводить приклад з експедиційного опитування місцевої селянки-русинки, яка висловила думки про свої мізерні знання і про своє принизливе становище в суспільстві словами; «Руснак – це худоба, він нічого не знає» .

Р.Ф.Кайндль писав: «Не можу згадати, щоб я чув, що хтось співав … Курців я бачив небагато, п’яні мені також не зустрічались, чого варто було очікувати, враховуючи чутки про поголовне п’янство місцевого руснацького населення».

Р.Ф.Кайндль на основі експедиційних спостережень приходить до висновку, що руснаки, якщо і мають багато спільного з іншими українцями, але найбільше у Карпатах вони близькі до гуцулів, особливо тех, які живуть у витоків р. Прута.

Усю вину за низький рівень життя руснаків Р.Ф.Кайндль покладає на уряд, який в кінці ХІХ ст. з метою регулювання державних лісових масивів було конфісковано у селян пасовища і луки, які знаходились всередині лісових площ. Це привело до того, що селяни були позбавлені попередніх пасовищ, а лісові компенсаційні ділянки, отримані ними від уряду не могли замінити пасовищ і сінокосів. Відповідно це привело до занепаду скотарського виробництва у руснаків. Р.Кайндль пише: «Те, що замість конфіскованих лук і з метою компенсації права на випас, селянин наділявся окремими ділянками лісу, свідчило про повне незнання селянського способу господарювання… Сталось те, що часто вже спостерігалось у будь-якому іншому місці. За до смішного малу ціну селянин продавав спекулянтам майже нав’язаний йому ліс. Відповідно за останні роки в жахливих розмірах знизилось поголів’я худоби. Господарі, які раніше мали до 30 корів, зараз мають найбільше п’ять; в той самий час, коли у попередні роки дехто розводив стада у 200 овець, то зараз ні один не має більше, ніж 50».
Оцінюючи етнографічну спадщину буковинського етнографа, серед декількох сотень історико-етнографічних робіт неможливо не згадати його працю \”Русини на Буковині. Історико-етнографічні нариси\” (1890), яку він опублікував спільно з О.Манастирським (останній додав до етнографічних матеріалів Р.Ф.Кайндля зібрання народних пісень).

Р.Ф.Кайндль досліджував походження і розселення українців-русинів Буковини, характеризував важливі складники як духовної (сімейну обрядовість, народну медицину, вірування, ворожіння, заклинання, календарну обрядовість), так і матеріальної (поселення та житло, рільництво, скотарство та домашнє виробництво) культури.

Аналіз його праць про соціально-економічне становище, про стан матеріальної культури слов’янського населення Закарпаття, Галичини і Буковини, показує, що Р.Ф.Кайндль мав досить прогресивні і навіть можна сказати, революційно-демократичні погляди щодо життя українців.
Про це пишуть навіть австрійські історики. Так, наприклад, біограф і дослідник наукової спадщини Р.Ф.Кайндля – історик Олександр Блазе у 1962 році констатував, що Р.Ф.Кайндль \”всією своєю суттю був політично налаштований так, що йому постійно загрожувала небезпека через інтерпретацію історії, беручи до уваги політичну мету. Його написання історії стало політичною зброєю\”.

Сучасний австрійський історик Г. Ебергарт в Чернівцях на конференції “Буковина – мій рідний край” (травень 1998 р.) висловився так про наукову спадщину Р.Ф. Кайндля: “ Матеріальна вартість народознавчих творів Кайндля про Буковину та Галичину безсумнівна, залишається сподіватись, що ми зможемо в найближчому майбутньому здійснити нове або взагалі перше включення його особи в наукову історію народознавства”.

Георгій Кожолянко,
доктор історичних наук, професор, голова Буковинського етнографічного товариства.

P.S. 23 вересня 2016 р. Чернівецьке відділення товариства «Просвіта». Інститут післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області, Буковинське етнографічне товариство проводять Міжнародну науково-практичну конференцію «Кайндлівські читання, присвячені 150-річчю від дня народження Р. Ф. Кайндля». Пленарне засідання почнеться 23 вересня 2016 року (о 10 годині) у Чернівецькій науковій бібліотеці ім.Михайла Івасюка (2 поверх).

Новини Партнерів