Третій рік поспіль триває війна на Сході України, що гальмує розвиток нашої держави і висмоктує її соки. Переважна більшість українців прагне миру, але не будь-якою ціною. Натомість агресор вимагає нашої капітуляції, щоб зберегти Україну під своїм контролем. Європа і США стомилися від невирішеності цього конфлікту, а Москва розраховує на послаблення їхньої допомоги українцям. В її інтересах – замороження ситуації.
Замороження замість миру
Невирішений конфлікт перетворюється на заморожений, що нагадує криваву незагойну рану на тілі держави. Досвід нанесення таких ран у Кремля чималий. Ще наприкінці 80-х рр. ним було спровоковане кровопролиття у Нагірному Карабаху, внаслідок якого між Вірменією і Азербайджаном миру немає дотепер. Московськими зусиллями від Грузії від\’єднано Абхазію і Південну Осетію, а від Молдови – Придністров\’я. Подібну ж операцію агресор хоче здійснити й на Донбасі, щоб створити нам постійну проблему.
На жаль, у сучасному світі існують й інші приклади подібних заморожених конфліктів. Наприклад, у 1974 р. під час зіткнень між греками і турками на Кіпрі північ острова окупували турецькі війська, де згодом було проголошено \”Турецьку республіку Північний Кіпр\”, невизнану світовим товариством. Понад сорок років вона існує в такому вигляді, і світ змирився з цим. Москва розраховує, що й у ситуації, створеній на Донбасі, світова спільнота змириться з існуванням маріонеткових \”народних республік\”, а Кремль через них постійно послаблюватиме Україну.
Відкрито заявити про такі свої плани Путін не може, тому намагається замаскувати їх \”миротворчою\” фразеологією. Втім, його спроби використати Мінські домовленості для затягування конфлікту успіхом не увінчалися, тому Кремль нині звинувачує київську владу в \”порушеннях\”. Тут він зустрічає підтримку деяких сил на Заході. Йдеться не лише про пряму російську агентуру, якої чимало виявилося в різних країнах. Західному обивателю конфлікт на Донбасі вже не просто набрид, він створює відчутні втрати для кишень підприємців, тісно пов\’язаних з величезним російським ринком. А санкції проти російської влади заважають заробляти чималі гроші, до яких уже встигли звикнути західні бізнесмени.
Крім цього, європейці налякані ордами емігрантів з Близького Сходу, а московська пропаганда намагається переконати їх, що зупинити цей потік можливо лише з допомогою Росії. Лише спеціалісти знають, що саме Росія й організувала вторгнення східних орд на територію країн ЄС, втрутившись у безкінечну війну в Сирії. Переважна більшість простих людей навіть не здогадується, що путінська \”гібридна війна\” ведеться вже не лише проти України, а й проти об\’єднаної Європи, яку Кремль намагається роз\’єднати за будь-яку ціну. Егоїзм західних політиків заважає їм зрозуміти, що лише дієва допомога Україні може попередити перекинення бойових дій російського агресора на територію країн – членів ЄС.
Умови справжнього миру
Москва вимагає від Києва надання спеціального статусу так званим ДНР і ЛНР, амністії усім бойовикам, проведення псевдовиборів на окупованій території окремих районів Донецької й Луганської областей і включення цих районів до складу України за відсутності контролю над ними з боку Києва. Таким чином Кремль має намір знекровити нашу державу, витягаючи з неї ресурси без найменшої користі для її розвитку. Звичайно, на ці умови ми погодитись не можемо.
Процес справжнього замирення має розпочинатися з повного виведення російських окупаційних військ з території Донецької і Луганської областей та повернення українського контролю над нашою ділянкою кордону з РФ. Наразі ведуться перемовини з європейськими структурами про спрямування на Донбас міжнародних поліцейських сил, які повинні слідкувати за цим процесом.
Коли Донбас цілковито повернеться до складу України, на порядку денному постане питання його статусу, яке має обговорювати вся Україна, а верховна рада – прийняти остаточне рішення. Тут необхідна конституційна більшість, адже йдеться про зміни в Конституції держави.
Тільки після цього можна готуватися до виборів. Вони мають відбуватися за українським законодавством, і у них повинні брати участь українські політичні партії. Голосуватимуть лише громадяни України, і обиратимуть вони тільки своїх представників. А це означає, що до виборів необхідно вирішити питання з тими, хто відмовився від українських паспортів, помінявши їх на російські чи на фейкові папірці з символікою ДНР-ЛНР. Хто бажає виїхати в Росію, має право це зробити. Якщо, звісно, РФ погодиться прийняти їх. Якщо ж не погодиться, доведеться шукати варіанти вирішення цієї проблеми, щоб потім не мати неприємних несподіванок. Прискіпливо необхідно поставитися до питання про амністію, якої заслуговують лише ті, хто не пролив людської крові і не здійснив інших важких злочинів. Кати, убивці і ґвалтівники мають повною мірою відповісти за свої злодіяння.
Шлях до миру важкий і довгий. На жаль, в самій Україні є сили, які не спішать стати на нього. Для переважної більшості громадян війна є трагедією і величезним горем, а для жменьки людей вона стала джерелом збагачення. Противник зацікавлений у тому, щоб якомога більше українців втягалося у схеми незаконного збагачення через \”кришування\” контрабанди, хабарництво на пунктах перетину кордону, мародерство тощо. Тому досягнення справжнього миру вимагає і відновлення закону й порядку там, де прокотилася війна. А для цього необхідний справедливий суд і ефективні правоохоронні органи. Згнила система неспроможна забезпечити наведення порядку, тож встановлення миру і докорінне реформування судової системи тісно пов\’язані між собою. Донбас має повернутися не в напіврозкладену, а в оновлену Україну, лише тоді можна розраховувати на тривалий мир.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
