Вже другий тиждень перебувають в Америці два очільники Буковини Іван Мунтян та Олександр Фищук.
Обидва – голови. Одного обрали люди головою обласної ради від ВО «Батьківщина». Іншого призначив президент Петро Порошенко від «Народного Фронту».
Коли на фронтах почалося загострення, коли гинуть найкращі сини й доньки України, захищаючи рідну землю і їхні посади (та дупи), ці два керівники області снідають з Трампом.
Ну, добре, поснідали, та й годі. Пора додому. Тим паче, що дуже гаряча пора у нас.
Там – війна на Сході, тут – контрабанда, зима, заметілі… Уже двічі за останній тиждень в області оголошували дні жалоби за загиблими воїнами. Наші голови з Вашингтону висловили сум за ними і співчуття родинам. Та й далі собі живуть у ситому американському суспільстві.
Я спеціально не торкаюся фінансової сторони поїздки на сніданок наших зверхників. Коли приїдуть і заповнять декларації, з них за це запитають буковинці.
Тут йтиметься про моральний бік поїздки Мунтяна і Фищука.
Добровольці з «Правого сектору» (пам`ятаєте, Іван Мунтян раніше казав: «Я – «Правий сектор!») взяли відпустки за свій рахунок і поїхали в Авдіївку захищати українську землю від російських загарбників. Вони поїхали не снідати, не обідати і не відпочивати. Вони ризикують своїм життям. То який приклад нації подають двоє наших очільників? Вони також взяли відпустки за свій рахунок. Вони також поїхали… в Америку. Молитися!
Ніби не можна вдома помолитися за українських воїнів, волонтерів, за націю і Україну!.. Навіть більше уже ви там помолилися. То їдьте додому. Тут справ у нас з вами багато і проблем багато. Тож ні, ще на тиждень залишилися в Америці. Бо їм там добре. А нам?!
А хто з них і коли про нас думав?… Вони думають та піклуються тільки про себе.
Тож вірно написала одна волонтерка, яка виїхала в Авдіївку тоді, коли голови виїхали в Америку.
«У нас з вами стеляться різні дороги в цей час. Наші – на Схід, ваші – на Захід. Ми їдемо туди, де сонце сходить і починається день. Ви там, де воно заходить і настає ніч. У нас усе попереду. У вас усе вже позаду.
Кожен сам собі вибрав дорогу. Коли дійдете до її кінця, не нарікайте на когось. Тільки на себе. Бо у суворий час, воєнний час нація взяла у руки автомати для боротьби з ворогом. А ви взяли у руки ложки для сніданку з Трампом…»
Кожному своє.
Через тиждень-два Іван Мунтян та ті, хто з ним ходив на сніданок до Трампа, будуть хвалитися своєю причетністю до великих людей, виставлятимуть (і вже виставляють) у ФБ селфі за розкішними столами. Вони будуть радіти і насолоджуватися життям.
А у цей час з Донбасу повернуться зранені, змучені, обморожені воїни та волонтери. Вони побачать, що так нічого й не змінилося в Україні: хто крав, той продовжує красти, хто добре їв, їсть ще ліпше, хто добре жив, досі живе на широку ногу.
Вони будуть мовчати. Але уже не будуть терпіти брехні про «раненого в голову» чи з «правого сектора Івана».
І тоді може статися лихо. Для тих, хто його собі накликав.
Петро Кобевко
peredplata
