Хто не пам‘ятає, нагадаємо, що у квітні 2011 року тодішній голова Заставнівської РДА Михайло Бойчук жорстоко катував чотирьох своїх земляків. Їх карали за те, що нібито хотіли рибку половити на ставках голови. Тоді кілька озброєних людей на чолі з головою РДА впіймали 4-х місцевих жителів, котрі нібито хотіли порибалити у ставку «Блакитна Нива». «Рибалок» впіймали, прикували кайданами до електричних стовпів і били битами до посиніння. Людям повибивали зуби, покалічили, поламали кості і черепи. А синців на тілі було видимо-невидимо. Насамкінець голова РДА запропонував саракам втікати. Але перед цим попередив, що буде у них стріляти і тіла їхні кине у воду. Аби все виглядало правдоподібно. Вистрілив з рушниці кілька разів у повітря.
Покалічених, з вибитими зубами і проламаними черепами «рибалок» забрали до лікарні.
Про ката Бойчука писав і говорив увесь світ. Тодішній прокурор області особисто виїжджав на місце злочину і потім розповідав журналістам про жахливе катування людей, яких прикували до стовпа і били битама. А далі що?!
Когось там визначили цапом-відбувайлом. Впаяли йому пару років. А Бойчука швиденько поклали до лікарні. І, насам-кінець, засудили на 5 років… умовно.
Зло не було покаране.
А як відомо, воно має властивість, якщо не повторитися, то у ще гіршій формі відродитися.
І вже через 6 років знову ж таки на теренах Заставнівщини розгорілася баталія, у якій взяли участь сільські жителі Репужинців, колишній міліціонер, активісти району і журналісти.
У районі відомо багатьом, що на берегах Дністра є поклади білого піску. Це дуже цінний природній матеріал. Колись, за Австрії, з цих країв возили пісок до Відня та Італії. Там з нього виробляли найкращі у світі лінзи (бусолями з цього піску досі користуються студенти на військових кафедрах вузів України). Зараз цей пісок до Європи не возять (а даремно – П.К.). Держава також до нього не має ніякого діла. То з‘являються люди, котрим це діло є. Видобуток цього матеріалу став масовим. І він приносить селянам якусь копійчину. Це тим, хто працює важко. Але є ті, хто з піску собі бізнес робить – „кришує” видобуток, розподіляє продажі, організовує і наймає людей.
Цій категорії уже не тільки копійчину несе до хати білий пісок, а й грубі гроші.
В українських селах всі все про всіх знають. Тож Репужинці не виняток. Отож активісти ра-йону, котрі не мають справ з піском, запросили журналістів для висвітлення проблеми. Якщо є такі люди, що вважають, нібито нема проблеми, вони помиляються.
Проблема є і дуже серйозна.
По-перше, надра і багатства таки розкрадають.
По-друге, нелегальний бізнес на піску породжує корупцію та злочинність.
По-третє, і основне, сам видобуток піску дуже небезпечний для життя. Бо про техніку безпеки там навіть не йдеться. Саме журналісти й виявили, що видобувники ризикують здоров‘ям і життям. Вони врізаються у береги, роблять ходи, катакомби, печери, ями, які не укріплюються. І будь-якої митті тони піску можуть обвалитися. І не дай, Боже, коли там будуть люди.
У районі роблять вигляд, що це не є проблема. Ніби всі вже забули, як років 10 тому двоє таких робітників загинули у сусід-ньому селі. Їх завалило піском.
Ось де проблеми того, що згодом стало публічним і небезпечним.
Після знімання такого кар‘єру, журналісти з активістами пішли до сільради. У селі Репужинці уже довгий час нема голови. Тож там була жінка, яка заміщала голову. Вона відразу викликала свого чоловіка, колишнього міліціонера. Той був збуджений, емоційний і сильний. Він відразу накинувся на активістів, обзивав їх останніми словами, обіцяв покарати і вживав багато сороміцьких слів. Але це були тільки квіточки. Бо активісти і агресор знали один одного. Тому могли собі дозволяти так спілкуватися між собою. Хтозна, які у них стосунки були до і які будуть після…
Але агресивний чоловік не зупинявся. Йому мало було жертв активістів, і він почав ображати журналістів. Обіцяв їх карати, посилав їх на самі сороміцькі місця. Навіть штовхав і погрожував розправою.
Це була велика дурниця з боку людини, яка 20 років попрацювала у міліції. А,може, саме там він і навчився так поводитися з людьми. Але як би там не було, журналістів він чіпати не мав ніякого права. Тому мусить відповісти за агресію. Бо місія журналістів у суспільстві, їхня доля і праця трохи відрізняються від інших. Журналіст повинен робити свою роботу без остраху. Бо інакше суспільство скотиться швидко до диктатури і до авторитаризму.
Це хотіли пояснити агресивній людині. Він не слухав. І таки наробив великих дурниць.
Та й це були також ще квіточки…
У неділю зібрали схід села.
Приїхали з району начальники. Прибули журналісти, на яких нападав чоловік в.о. голови села Репужинці. Говорили про ситуацію, яка склалася, про проблеми, слухали і владу.
Сільчани трохи прихильніше ставилися до сільського агресора, ніж до журналістів. Це й зрозуміло, адже живуть вони поряд з ним. Знають його краще, ніж інших.
Та попри це 80-річна вчителька таки трохи пожурила нападника на журналістів. Мовляв, не треба так емоційно до людей. І чомусь велике несприйняття у селі тих активістів, котрі цих журналістів запросили. У Репужинцях 30 років тому з циганами були такі ж проблеми, як з активістами тепер. А пісок, кажуть, в усі часи видобували безплатно. То й тепер так буде.
Далі прийняли звернення до Порошенка, до Фищука та прокурора, аби вони вплинули на активістів, котрі заважають селянам.
І ніби довбнею по голові, голова районної ради Капіцький підвів риску під всім цим. Краще б він цього не робив.
– Я б хотів вам подякувати за те, що можете відстоювати своє село, – сказав голова райради. – Це все навчило вас (журналістів, – ред.) порядку і правилам. Я не знаю, у якому районі ви собі таке дозволяєте, але у Заставнівський район ви так заїжджати уже більше не будете!
Цар Заставнянський – Ка-піцький сам уже вирішує, кому, коли і куди заїжджати. Він став феодалом, господарем, царем і вершителем доль людських.
Ось до чого довела безкарність на Заставнівщині.
Пам‘ятаєте Бойчука і побитих рибалок?
Бойківщина на Заставнівщині живе і процвітає!
Петро Кобевко
Р.S. У світі є добра практика: коли політик, громадський діяч чи урядовець принижує, залякує і не дай, Боже, піднімає руку на журналіста, тоді його повністю прибирають з інформаційного простору. Про нього не пишуть в газетах, не показують по телебаченню, не розповідають по радіо. Про такого політика можуть прочитати тільки некролог. Але він сам уже бачити цього не буде.
Зробімо з Капіцького таке, яке він сам собі зробив.
Р.S.S. Редакція газети “Час” звертається до начальника поліції та начальника СБУ з проханням виділити групу охорони “Альфа” кожному журналістові, який їхатиме у Заставнівський ра-йон. Пане прокуроре, від-крийте кримінальне провадження проти Сергія Капіцького за погрози журналістам.
peredplata
