Скільки надій прості українці покладали на Революцію Гідності! Думали, що – нарешті – Україна вступила на новий шлях, який веде до перетворення нашої держави на сучасну європейську, де більшості буде забезпечений високий рівень життя і створені умови для самореалізації кожної особистості. Проте з\’ясувалося, що у черговий раз країна наступила на старі граблі, і з усієї сили отримала удар по лобі.
Знову \”наколоті апельсини\”?
Такі ж надії мали українці й під час \”Помаранчевої революції\”, але завершилося все приходом до влади Януковича. Чому? А тому, що замість революційних змін відбулися лише зміни косметичні. Створена Кучмою та його \”червоними директорами\” олігархічна система успішно пережила соціальні потрясіння, і у ній лише деякі фігури помінялися місцями. Замість руху вперед продовжилося повсюдне гниття, і за спиною народу багатства країни ділила між собою жменька олігархів шляхом так званих \”договорняків\”.
У підсумку Україна отримала те, що 2014 року підштовхнуло Путіна до агресії й вартувало нашій країні територіальних втрат. Слабких б\’ють і грабують – на жаль, і у сучасному світі продовжується така традиційна практика. А сильною країна, яку методично розкрадають зсередини, бути за визначенням не може. Олігархічна система породжує повсюдну корупцію, й ця іржа роз\’їдає державний апарат, викликає зневіру рядових громадян і веде до повної ізоляції влади від народу.
Українці піднялися проти прогнилого режиму, витурили Януковича, але стара система збереглася. Під час \”Помаранчевої революції\” дружина Януковича розповідала, що на Майдані \”роздавали наколоті апельсини\”, під впливом яких люди мітингували проти влади. А під час Революції Гідності російська пропаганда запустила казку про те, що українці скакали на Майдані за \”печеньки від американського Держдепу\”. Але йшлося зовсім про інше – не про якісь наркотичні речовини, а про політичне шулерство.Окремі олігархічні угруповування скористалися масовим народним протестом для \”приватизації\” влади й нажилися на цьому. А народні сподівання псевдо-революціонери злили повністю, забезпечивши всіма благами лише себе самих.
Та й владу між собою вони поділили ненадовго. Коли йдеться тільки про особисте збагачення, конкуренція різко зростає і жодним сантиментам місця не лишається. Тут вже не йдеться ні про \”політичних соратників\”, ні про \”друзів ще зі студентських років\”. У першому випадку пересварилися Ющенко і Тимошенко, відкривши шлях Януковичу. А нині зчепилися Порошенко і Саакашвілі на радість силам вчорашнього дня. Нічого доброго Україні такі конфлікти не віщують.
Гра, незрозуміла рядовим українцям
Громадськість жваво обговорює раптове позбавлення Міхеїла Саакашвілі українського громадянства. За цією голосною кампанією вже не чути тих, хто вимагає детальної інформації про хід медичної й пенсійної реформ, від успішного завершення яких залежить майбутнє більшості з наших громадян. Якось не чути і про обіцяну децентралізацію влади. Селяни набагато більше схвильовані перспективами перетворення земель сільськогосподарського призначення на товар, ніж долею колишнього президента Грузії й глави Одеської держадміністрації. Натомість засоби масової інформації їм пропонують лише подробиці конфлікту між нинішнім президентом України і колишнім президентом Грузії…
Складається враження, що влада вирішила погратися з рядовими українцями у якусь незрозумілу їм гру, покликану відволікти увагу громадськості від справді болючих соціальних і економічних проблем. У суспільстві накопичена критична маса невдоволення низьким рівнем життя більшості рядових громадян і відсутністю якихось зрозумілих перспектив розвитку країни. Замість виваженої стратегії розвитку воно отримує згори загальні слова про \”європейський вибір\” і повідомлення про \”покращення економічного розвитку країни\”. А хто вірить словам? От коли власною кишенею люди відчують покращення, тоді й можна буде розповідати їм про рух вперед. Нині ж можновладцям лишається хіба що відволікати увагу громадян різними скандалами на зразок останнього – з громадянством Саакашвілі.
Проте цей скандал не додає плюсів нинішній владі. Дехто з оглядачів порівнює його з судовою справою, яку ініціював Янукович проти Юлії Тимошенко. Правда, масштаби тут інші, та й сама Тимошенко в сучасній українській політиці посідає зовсім не те місце, що десятиліття тому. Саакашвілі же подібного місця тут ніколи не мав.
І все ж у нинішньому скандалі є певні плюси. Він показав, що українське суспільство поступово дорослішає, позбавляючись віри у \”чудотворців\”, які звідкись прийдуть – і \”порядок наведуть\”. Колись чимало простолюду обожнювало Юлю, потім – Ющенка. Значно менше наївних вже очікувало чуда від імпортного Саакашвілі. А це означає, що у нас поступово формується громадянське суспільство, члени якого самі беруть на себе відповідальність за власні дії. Адже сучасне західне суспільство досягло значних успіхів завдяки активності рядових громадян, котрі примушують владу займатися розвитком країни, а не набиванням власних кишень. Коли такого рівня громадянської активності досягнуть українці, тоді старі граблі вже не битимуть нас по лобі. А тут вже успіх залежить від злагоджених дій більшості членів нашого суспільства.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
