Коли в Україні в травні 2015 р. було прийнято пакет законів про декомунізацію, від колишніх компартійних активістів можна було почути: \”А як нас збираються декомунізувати? Розстріляють?\”. Реакція типова для людини з тоталітарним мисленням: масово розстрілювали своїх політичних опонентів саме комуністи. А декомунізація обходиться без репресій, натомість передбачає виховання у людей критичного мислення, позбавляє їх ідеологічних шор. Це завдання дуже складне, воно вимагає значних затрат енергії й від самої людини, яка хоче змінитися на краще.
Ленінопад – лише початок
Найпростішим у подоланні наслідків тоталітарного режиму виявилися демонтаж пам\’ятників старої епохи і перейменування назв населених пунктів, вулиць, площ, парків тощо. Лише пам\’ятників Леніну було знято 1320, а інших діячів тоталітарної системи – ще 1069. Правда, місцями доводилося долати опір старих сил, саботаж чиновників. Проте більшість українців або підтримували зміни, або поставилися до цього процесу нейтрально. Поступово люди звикають і до нових назв (їх вже близько 51,5 тис.), і до нових пам\’ятників.
Серйозні проблеми виникли лише після реабілітації борців за волю України. Для жертв старої комуністичної пропаганди імена Петлюри, Бандери, Шухевича є справжнім жупелом. Втім, у суспільстві розгорілася запекла дискусія навколо цих історичних фігур, у якій багато людей дізналося факти справжньої, не фальсифікованої історії. Тому гострота суперечок поступово згасала, а громадськість почала сприймати нову для себе інформацію спокійно, без зайвого негативу.
Проте у сусідній Польщі протести проти \”реабілітації ОУН і УПА\” набули значного розмаху. Навіть польські законодавці взяли участь у цьому процесі. Українська сторона пропонує вивести історичні питання з політичної площини і передати їх на обговорення спільної комісії українських і польських істориків. Наші народи повинні жити сучасним життям, а не застрягати у минулому.
До речі, у самій Польщі процеси декомунізації розпочалися раніше, ніж у нас, і охопили більшу сферу. Нині поляки вирішують долю численних пам\’ятників червоноармійцям, свого часу споруджених у багатьох населених пунктах цієї країни. Адже вони асоціюються не лише з перемогою над нацизмом, але і з совєтською окупацією Польщі. Звичайно, Москва сприймає такі дії польської влади істерично, звинувачуючи поляків у страшних політичних гріхах.
Ще більше дістається від неї українцям, котрі замахнулися на \”святая святих\” – російський імперіалізм в його комуністичному, тоталітарному варіанті. А у нас беруться і за ліквідацію залишків інших імперських варіантів, які Росія намагається використати для пропаганди \”Русского міра\”. Старі пам\’ятники демонтувати не важко, але як позбавитися старих стереотипів, сформованих багаторічною працею комуністичних пропагандистів?
Формувати сучасне мислення
Чимало людей похилого віку так і залишаться зі старими поглядами на життя. Правда, з 2015 р. в Україні заборонена діяльність комуністичної партії, тому її пропаганда втратила колишні важелі впливу на суспільство. Нинішня молодь не цікавиться тією архаїчною пропагандою, у неї зовсім інші інтереси.
Для тоталітарного мислення характерним було ігнорування прав людини. Сформований комуністичною пропагандою \”гомо совєтікус\” не поважав і закон, вимагаючи замість нього \”соціальної справедливості\”. Звідси – і вкрай низька правова культура совєтського суспільства. Поняття приватної власності у тому суспільстві було відсутнім, відтак і вважалося не гріхом вкрасти щось на державному підприємстві чи у колгоспі. Під час розпаду СССР і поділу \”загальнонародної власності\” цю власність розіграли найбільш спритні ділки, тож і поваги до нинішньої приватної власності очікувати не доводиться…
А сучасне розвинуте суспільство засноване саме на повазі до священного права приватної власності, що дає людини необхідну їй свободу від матеріальних злиднів. Без такої свободи і політичні свободи неможливі. Якщо хочемо жити у сучасному суспільстві, мусимо забезпечити всім громадянам саме ці свободи, як і рівність всіх перед законом. Якщо у минулому людина фактично була рабом держави і у всьому залежала від волі чиновників, то нині громадськість має сама контролювати чиновницьку діяльність, примушуючи владу працювати в інтересах суспільства. Скінчилися часи, коли на кожному кроці людина мала дякувати \”рідній комуністичній партії і радянському уряду\” за \”щоденне піклування про народ\”.
В Україні підростає молоде покоління, яке не жило у часи тоталітаризму. Нинішня школа має формувати у нього сучасні знання про суспільство, міжособистісні відносини. Важко йде перебудова шкільної освіти, адже старі вчителі сформувалися попередньою епохою. Але поступова зміна поколінь неминуче впливає на думки і поведінку молоді, а саме вона доведе до кінця процес декомунізації, розпочатий нашим поколінням. Нове завжди перемагає віджиле, хоч і відбувається це повільніше, ніж нам хотілось би.
Ігор Буркут, політолог.
peredplata
