Національний герой США з українським корінням

У 90-х роках ХІХ століття на вулицях Чикаго перехожі зупинялися, щоби послухати гру на скрипці, яку виконував красивий старший чоловік, заробляючи собі на хліб. Кидаючи пожертви виконавцеві, ніхто і не здогадувався, що перед ними — жива легенда громадянської війни.

Іван Турчин був легендою громадянської війни у США, сподвижником Абрагама Лінкольна (президента). У 1865 році місто Чикаго зустрічало Івана Турчина як національного героя. Влаштувавши парад на його честь, американці подарували українському козакові іменну шаблю.

Національний герой США з українським корінням

Козацький син та онук Іван Турчин (прізвище батька — Турчанинов) народився в 1822 році на Донеччині. З дитинства слухав розповіді старожилів про Січ Запорозьку, куди йшли козаки і разом з запорожцями йшли в походи проти татар і турків, захищаючи українські землі від руйнувань, разом боролися проти шляхетської Польщі.

Навчаючись у Петербурзі та Новочеркаську він став (у 30 років) козацьким гвардійським офіцером . У 1853 році після закінчення військової академії перед офіцером генерального штабу відкривалася військова кар’єра. У 1856 році Іван Турчин в Білорусії служив начальником штабу окремого гвардійського корпусу, дислокованого на західних, окупованих Росією, землях. Тут він і подружився з американцем Джорджом Б. Мак–Кілленом, американським капітаном Генерального штабу, уродженця Іллінойса, який був відряджений у Росію у складі військово-технічної місії і який у наступному відіграв значну роль у житті Івана Турчина у Чикаго.

Після придушення Угорської ревoлюції (1848—1849) та Кримської війни (1853—1856) Іван Турчин подає прохання про відставку. Він не міг змиритися з рабським становищем кріпаків в Росії, з бідним становищем козацьких полків та діями російського імператора по захопленню земель інших країн.
З своєю дружиною Надією, козачкою, яка була сестрою відомого керівника козаків Григор’єва, Іван Турчин покидає Росію в 1856 році. Побувавши у Німеччині, Франції та Англії, козацький полковник емігрує за океан і в серпні 1856 року прибуває до Америки. Спочатку молоде подружжя зупинилось у Філадельфії, а потім переїхало до Чикаго.

У кінці 40-х років ХІХ століття Іван Турчин активно листувався з Герценом, який у той час перебував у Лондоні. У одному з листів Іван Турчин писав Герцену, що розчарований браком справжньої свободи в Америці, яка є «раєм для багатих і де за гроші відмиваються найважчі гріхи». Одночасно він дякує Америці за те, що допомогла подолати в ньому амбіції багатої людини та стати в один ряд зі звичайними смертними людьми.
У США Іван закінчив (Філадельфія) трирічне вище інженерне училище, дружина Надія — дворічне медичне училище. Проживаючи у Чикаго Іван став завідувати технічним відділом Іллінойської центральної залізниці.

Відчувалось, що буде громадянська війна між Північчю і Півднем. Уже тоді Турчин писав про права і свободи чорношкірого населення, зацікавивши своїми поглядами конгресмена штату Ілліной Абрагама Лінкольна. Особисте знайомство відбулося у Спрінфілді, столиці штату Іллінойса, в 1860 році. Під час виступу майбутнього президента представники Півдня зчинили бійку, під час якої Турчин, ризикуючи життям, допоміг Лінкольну втекти.
Громадянська війна почалася в 1861 році. Іван Турчин добровільно вступає до армії Півночі (федератів). Його призначають командиром 19 полку добровольців, вихідців зі штату Іллінойс. Переважно це були робітники залізниці, фермери, шахтарі, які пішли воювати за декларовані демократичні свободи. Як освічена людина, Іван Турчин складає посібник настанов для бойових занять командирам, редагує газету. Американське командування впроваджувало турчиновський спосіб воєнних дій на всьому фронті: дії піхоти в розгорненому ланцюгу, штиковий бій, дії мобільних кавалерійських частин, концентрація піхоти та артилерії на головних станціях та стратегічних позиціях, будівництво укріплень у місцях складів із боєприпасами та продуктами харчування. Широкопрактикувалось використання телефонного зв’язку при військових операціях.

У кінці 1861 року Турчин стає командиром бригади в армії генерала Карлоса Бюела. Зимою 1862 року полк у складі дивізії здійснює марш на південь країни — в Північну Алабаму. Добре підготовлена кавалерія Південної армії (конфедератів) зустріла противника несподіваними атаками. Для протидії їм Турчин виставляє засідки в місцях ймовірної появи ворога, а сам із захопленого поїзда та залізничних платформ робить бронепоїзд, який здійснює рейди в тил ворога. Іван Турчин одним з перших набирає чорношкірих військових, що також було новим у ведення війни.

Національний герой США з українським корінням

Під час громадянської війни значну допомогу військовим надала лікар Надія Турчин, яка очолила військовий польовий шпиталь. Відомо, що коли Іван Турчин захворів на приступ малярії, який прикував його до лікарняного ліжка, українка-козачка Надія Турчин повела солдатів у бій замість свого чоловіка.
Відомо також про інші громадянські подвиги під час Громадянської війни бойового подружжя (книга про історію Чикаго «History of Chicago from earliest period to the present time» тoмl.2, стор.181). Так, наприклад, у першій половині вересня 1861 року поїзд, у якому їхали солдати і офіцери 19–го Іллінойського добровільного піхотного полку, переїжджаючи міст на річці Потомак поблизу містечка Гюрон (штат Індіана) зазнав аварії. Кілька вагонів впали з моста в річку. Полковник Турчин разом із дружиною та іншими військовими, чиї вагони вціліли, кинулися рятувати солдатів. Героїзм та жертовність жінки, її присутність на фронті викликали захоплення в американському суспільстві. Мер містечка Гален через пресу подякував рятівникам. Він писав про Надію: «Ця відважна жінка виявила справжній героїзм. Вона стояла в річці, витягувала вбитих та поранених із водяного гробу, розірвала на шматки свій одяг, щоби перев’язати рани воїнам. Своєю поведінкою пані Турчин засвідчила, що вона є вірною бойовою подругою свого чоловіка–командира, який веде за собою в бій хоробрих синів штату Іллінойс».

Після війни Іван Турчин із дружиною кілька років прожили в Чикаго, на околиці Кенвуд. Він працював у головному управлінні Центральної Іллінойської залізниці. На цей час припадає перша хвиля еміграції з країн східної Європи. Подружжя Турчинів доклались до заснування містечка Радом на півдні Іллінойса. Поселенцям, вихідцям з Європи, Іван Турчин допоміг побудувати церкву і школу

У 90-х роках ХІХ століття він брав участь у благодійних концертах у місті Енн (біля Чикаго), які мали великий успіх. Жив дуже скромно, у маленькому будинку, підробляючи на життя віртуозною грою на скрипці на вулицях Чикаго. Отримував невеликі гонорари від продажу книжок. У Вашингтоні стало відомо, що національний герой живе в бідності, і конгрес США призначив йому щомісячну пенсію у розмірі 50 доларів (у той час це були великі кошти).
Туга за Батьківщиною з роками все більше турбувала Івана Турчина. Після двох місяців важкої хвороби 18 липня 1901 року він помер у лікарні . В офіційному повідомленні американського військового міністерства зазначалося:«У віці 79 років помер генерал Турчин, хоробрий козак великої армії республіки США». Івана Турчина поховано на американському національному цвинтарі у місті Моан Сіті на півдні штату Іллінойс.

Георгій Кожолянко,
професор, доктор історичних наук, голова Буковинського етнографічного товариства.

Новини Партнерів