Наш власний кореспондент Ростислав Демчук передає з Брюсселя:
-Я собі місця не знаходив. З Юрієм Бутусовим зв’язок був пропав. А я ж від нього брав інформацію з місця подій і ретранслював і реактивно, зі “швидкістю світла” у західні ЗМІ. Вийшов на зв’язок з американськими, британськими і французькими колегами – вони нічорта не розуміють: місто в огні, якісь підрозділи виходять, якісь заходять. Постійний шелінг, обстріли не припиняються ні на мить…
Нарешті з’явився командир авіарозвідки полковник Мадяр і всіх заспокоїв: бої тривають, ми “хробаків” накриваємо цілими групами прицїльними, точними ударами і продемонстрував кілька відео. То треба мати міцні нерви навіть для того щоб дивитися те криваве місиво. Тіла і фрагменти тіл орків від вибуху злітаютьдогори і в усі боки на метрів десять-п’ятнадцять.
Вже десь перед 5 ранку в ефір вийшов командир батальйону “Свобода” Петро Кузик і розповів те, що мене сильно муляло і я найбільше хотів почути. Навіть якщо орки зайшли в Соледар – вони потрапили у пастку. Українці їх тисячами знищували під час штурму наших укріпрайонів, а тепер у цій соляній пастці свою смерть знайдуть і решта. І тут мені згадався фрагмент з фільму про війну між військами Олександра Македонського і військами короля Індії Поруса (King Porus of India). Мабуть, тоді це було вперше в історії застосування “вогняних покривал”, під якими до тла згорали десятки воїнів Олександра Mакедонського.
Олександ Македонський, хоч і перейшов річку Ганг, але далі в глибину Індії Македонський не наважився іти і повернувся у Персію.
Я надіюсь на дежавю, що українські воїни спалять до тла залишки вагнерівців та інших російських агресорів у Соледарі. Чому дежавю? І ось чому!
Коли 2 травня 2014 року в Одесі заколотники спробували взяти у свої руки чорноморську “перлину” і створити ОНР, чи Бесарабську республіку, це мене страшенно наполохало. За розвитком подій в Одесі тоді можна було стежити в реальному часі завдяки десяткам стрімерів. І коли сепаратисти й заколотники під натиском одеситів спробували засісти в Палаці профспілок – в голові блискавкою промайнула думка: там же ж уся підлога встелена бельгійськими килимами з поліпропілену. Мій товариш возив ці килимові покриття з Бельгії на замовлення завгоспа Палацу профспілок. А поліпропілен так горить і плавиться, що може в закритому приміщенні нагріти повітря до 200 градусів. Я почав терміново дзвонити в Одесу до друзів з порадами. На тому кінці слухавки телефону відповіли: “пізно вже”. – Що пізно, – перепитую я. “Вже горить”, – почув я спокійний голос у слухавці. А решту ви всі вже знаєте.
От такого ж кінця я бажаю окупантам у Соледарі.
peredplata
