“Усе життя хтось намагався зробити так, щоб моїх пісень не чули”. Народний артист України Тарас Петриненко — автор пісні “Україно”, яка стала неофіційним гімном нашої держави. Незважаючи на це, виконавець каже, його пісень в ефірі майже немає. Цього року Тарас Петриненко отримав відзнаку “Національна легенда України”. Як ставиться до державних нагород та що думає про сучасну музику — розповів в інтерв’ю Суспільному.
Ви приїхали до Тернополя зі своїм концертом “Ювілей під сиренами”, розкажіть про нього.
Краще про нього не розповідати, а його послухати і побачити. Це концерт, який складається з моїх пісень, які написані в різні роки, в роки моєї молодості, або які написані зовсім недавно. Це мій концерт, я буду співати і буду намагатися дійти до слухача своїм словом, своїми віршами, своїми піснями. Сподіваюся, що з цього вийде щось путнє.
Скільки міст плануєте об’їздити, я знаю, що ви зараз виступаєте не тільки в Україні, а й за кордоном?
Ми нещодавно повернулися з-за кордону. Була Австрія, була Чехія — концерти, на які фактично нас запросили, щоб люди прийшли і допомагали Україні, допомагали нашому війську. І дещо вдалося, думаю, що якусь копієчку ми внесли в загальну скриню, тому що я так розумію, та й всі нормальні люди розуміють, що допомагати потрібно щодня, весь час, нашим збройним силам, нашим волонтерам, тому що від цього багато що залежить.
Чи привезли нові пісні до Тернополя?
Можливо є такі, які люди не чули. І є такі пісні, які вже не дуже свіжі, але люди їх не чули. Моїх пісень взагалі практично не чути. Я чому відмахуюся від всіляких інтерв’ю, тому що інтерв’ю — це не пісні, які я хотів би пропонувати людям. Інтерв’ю — це мої думки з приводу того чи іншого і те, що мене питають. Але фактично все моє життя, окрім там кількох пісень, які знають всі… ну, якось намагалися, щоб люди їх не почули. І людям вдається якось їх роздобути в інтернеті або ще десь, але це для мене прикро, тому що це впливало на мою долю. Знаєте, хочеться, щоб ті пісні, які ти створюєш, щоб вони десь звучали в ефірі. А ефіри зараз фактично захоплені людьми, які більше дбають про те, які в них рейтинги, дбають про те, щоб у них була музика модна якась, ще щось.
А я стараюсь писати пісні, які людям щось несуть — якусь думку, якесь людське почуття, можливо навіть трохи критичне мислення, якого нам бракує, я так вважаю.
Колись були важкі часи для української музики, а зараз українську музику все-таки хочуть чути. Як ви вважаєте, чому ваших пісень мало в ефірах?
Ну тому що інших пісень багато. Моїх мало, значить якихось багато.
А як ви взагалі ставитеся до сучасних виконавців, до їхньої творчості, чи є такі, які вам подобаються?
Ну звичайно є. Звичайно є талановиті речі, які трапляються, хоч і не дуже часто. А зараз, коли я спостерігаю за тим, як перевзуваються деякі виконавці в бік української мови, я чомусь їм не дуже довіряю. Це звичайно добре, що вони нарешті згадали, що вони живуть в Україні, і що в Україні повинна бути українська мова і українська пісня, але наскільки це щиро, я вам сказати не можу, це вже треба питати в них. І, не приведи Господи звичайно, якщо щось поміняється в політиці, то вони знов повернуться туди, де вони знаходилися, я так думаю.
Трапляється хороша музика, трапляються хороші тексти, а більшість того, що ми називаємо музикою, сучасною музика, це практично музика для розваги. Люди хочуть розважатися, люди хочуть відмахнутися від усього, що їх напружує.
Звичайно, що музика повинна бути всяка: і джазова, і реп, і рок, якщо він хороший, хоча він майже зник в нашій країні, але просто не можна тупити людей постійно. Якщо ти людям пропонуєш тільки те, що дає їм можливість відпочивати, розважатися і ні про що не думати, то рано чи пізно прийде той час, що ми почнемо лазити по деревах, як мавпи. Ну треба думати, людині дано мізки для того, щоб вони про щось думали, дано серце, щоб вони щось відчували. У мене таке враження, що зараз робиться все для того, щоб все звести до одного знаменника, щоб людьми було легше керувати.
Якщо є якісь виконавці, які вам подобаються, чи думали колись записати дует? Бо зараз є така тенденція серед виконавців.
Так, я знаю, мені пропонували вже не раз і молоді хлопці, яких я, до речі, поважаю. До цього можливо колись і дійде. Зараз просто не забуваємо, що війна, і вона багатьох розкидала в просторі. Хтось воює, хтось волонтерить, і ті плани та пропозиції, які були в нас свого часу, зараз завмерли на якийсь час і сподіваюсь, що після завершення війни нашою перемогою, я наголошую на цьому, ми повернемося до цього і можливо щось із цього вийде.
Цього року ви маєте відзнаку “Національна легенда України”. Як до цього ставитеся?
Мені важко сказати, як я до цього ставлюся. У мене дуже багато відзнак, орденів, якихось почесних речей. Звичайно приємно, коли на тебе звертають увагу і згадують про твоє існування. От чим я дійсно пишаюся, це тим, що я лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка і в принципі мені близький Орден Свободи, який я маю. Тому що сама назва “свобода” якось відповідає моїй сутності більше.
Я намагався все життя бути вільною, свобідною людиною і хтось вірно сказав, і мені дуже це подобається: “Свобода – це не означає робити, що хочеш, свобода означає не робити те, чого не хочеш”. Це мені підходить.
Одну вашу пісню знають всі — це пісня “Україно”. Яка серед ваших пісень є вашою улюбленою, чи є така, що особливо торкається вашого серця?
Знаєте, пісні, як діти, вони всі мої улюблені. Якби вони не були улюбленими, я б їх не випустив у світ. У мене досить багато різних пісень і можливо вони навіть були непогані, але я їх не пропустив через свій фільтр, можна так сказати, тому що думав, що вони недостатньо хороші можливо. А ті, що я виходжу і співаю для людей, вони в різних формах, різних стилях, але якщо вони зі мною вийшли на сцену, це означає, що вони пройшли мій контроль, а раз пройшли, значить вони мені подобаються, це мої рідні пісні всі.
Що стосується нової музики, наскільки зараз маєте натхнення щось писати і про що зараз хочеться писати?
Я звик все спостерігати здаля — і з точки зору відстаней, і з точки зору часу. Тому писати щось, як у нас колись казали “на злобу дня”, мені чомусь не хочеться. Я зараз, коли чую пісні, які з’являються в молодших колег, де в кожній пісні по 500 разів “Слава Україні”, і я не вірю, розумієте, я знаю, що це написане навмисне, тому що зараз такий час і треба бути в цьому часі. І коли в мене раптом виникне потреба щось написати, звичайно я напишу, але викликати в собі це я не хочу. Я не люблю робити щось навмисно, на замовлення. Якщо воно з’явиться — воно з’явиться, я обов’язково вас про це повідомлю.
peredplata
