Давно пора! Але не для всіх. Пільги потрібно залишити тим Церквам, які помимо своїх літургічних, догматично-канонічних функцій, виконують важливі соціальні функції: націєтворчу, державотворчу, просвітницьку, які зберігають і плекають автохтонну українську культуру, мову, мистецтво, малярство, писемність, українську національну пам’ять та історію, гімн, прапор, національних героїв і т. ін. До таких належать УПЦ КП та УГКЦ. Більше того, державницька політика в релігійній сфері, навіть найбільш демократичних країн, не може зводитися лише до відмикання світла, газу чи води. Сучасна Україна переживає глибоку кризу в усіх сферах її суспільного буття, але найбільша криза духовна. Вона веде до антропогеної катастрофи. І це при тому, що церковно-релігійним організаціям створені всі умови для їх легітимної діяльності. Тому, я вважаю, що більшості з них потрібно не просто відмінити пільги на енергоносії чи перекрити їм газ, світло… Можливо їм краще перекрити кисень. Хто причетний найбільшою мірою до духовно-моральної деградації українського суспільства. Безперечно, держава! Адже її органи реєстрували антинаціонально зорієнтовані церкви, а також ті навколоцерковні обєднання та секти, які руйнували і руйнують українську духовність. Адже не секрет, що більшість офіційно зареєстрованих в Україні церковно-релігійних організацій – це історичні \”лишаї\” або новітні \”бацили\”, які паразитують на національному духовно-культурному тілі України. Вони руйнують засади державності і становлять серйозну загрозу її національній безпеці. Не можна не помічати, що сліпці ведуть сліпих. Якщо, так триватиме довго, усі впадемо в яму.
Ворогами української державності та національного поступу нашого народу є ті, хто не усвідомлюючи загрози руйнації духовних цінностей, яка йде саме від церковно-релігійних організацій і навіть окремих Церков і, зокрема так званої УПЦ МП і її політичного сатиліта – УАПЦ, дорікають уряду за скасування пільг. Ще раз наголошую, пільгами можуть користуватися лише національно зорієнтовані церкви, ті які плекають українську культуру, а решті держава, певна річ, що має гарантувати вільне право на на функціонування, подібно як вона це гарантує різним клубам за інтересами. Але лише до тих пір, поки вони не становитимуть загрози суспільству.
Закликаю Уряд України зробити наступні радикальні кроки, від яких залежатиме подолання церковної кризи в Україні та похідної від неї – духовно-моральної. Закликаю Уряд України зробити наступні радикальні кроки, від яких залежатиме подолання церковної кризи в Україні та похідної від неї – духовно-моральної.
Уряд України, як місцеві органи виконавчої влади, мають:
1) заборонити діяльність шовіністських церковних-релігійних інституцій і навколо церковних утворень, а саме: «Православного вибору», Православного братства Олександра Невського, Союзу православних братств України (СПБУ), «Народного собору», «Київське губернське відділення Союзу Російського Народу», діяльність яких уже давно мала стати предметом слідства для українських спецслужб, а саме Прокуратури та Служби безпеки України;
2) Міністерство юстиції має вжити невідкладних заходів, щоб так звану Українську православну церкву Московського патріархату було перереєстрованою і, оскільки вона й надалі залишається структурною одиницею Російської Церкви, то це має бути чітко відображено в її назві;
3) створити належні інформаційні умови для відповідної кореляції поглядів і ставлення українського суспільства до всіх церковно-релігійних організацій, з чиєї мовчазної згоди віддавалися накази про побиття та розстріл мирних учасників акцій протесту, а головне Київського Євромайдану (громадяни України від Сходу до Заходу, від Півдня до Півночі, мають знати правду на чиєму боці всі двадцять два роки незалежності стояла так звана УПЦ, кому служила і до чого ця її прокремлівська місія призвела);
4) . заборонити в’їзд в Україну Володимира Михайловича Гундяєва , він же «патріарх Кіріл» та його свити, який благослови військову агресію В.Путіна та анексію Криму;
5) Змусити УПЦ, якщо вона хоче залишатися в церковно-релігійній мережі України, чітко (публічно й на офіційному рівні) визначитися у ставленні до таких основних подій української національної історії та їх наслідків:
– Переяславська рада 1654 р.;
– ліквідації 1686 р. Української церкви (Київської митрополії), анафеми 1690 р. Московського собору на „новые киевскіе книги” – фундаментальні праці написані тодішньою українською літературною мовою професорами Києво-могилянського колегіуму (академії);
– зруйнування 1708 р. за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина;
– закриття указом Синоду від 14 серпня 1817 р.Києво-Могилянської Академії – національного науково-освітнього, духовно-культурного та дипломатичного центру;
– ліквідації 1764 р. гетьманського правління в Україні та знищення 1775 р. Запорозької Січі (інструкції та накази Катерини ІІ);
– валуєвщини (1863 р.);
– уравйовщини і Крут (1918 р.);
– кривавих сталінських репресій та мільйонних жертв трьох голодоморів, тисяч розстріляних і закатованих священиків і вірян УГКЦ;
– визиску і тортур, уособленням яких є В. Стус та його побратими-шестидесятники;
– кровавої розправи урядом колишнього, сподіваємося і майбутнього, зека-Януковича над Українським Майданом;
– сепаратизмом в Криму та на Сході України, де домінує вплив так званої Української православної Церкви (МП).
Микола Шкрібляк, доцент кафедри релігієзнавства та теології ЧНУ
peredplata
