На Великдень у львівському барі «Бар Бідон», що на вулиці Лесі Українки, побили гостей закладу, які заговорили про неприпустимість російської попси у громадських місцях Львова, пише Вголос.
Про це написав у Facebook докторант інституту східноєвропейських студій Карлового університету в Празі Радко Мокрик. Подаємо його допис повністю:
«Львів. Великдень. Центр міста, вулиця Лесі Українки. Бар «Барбідон». Нас п’ятеро – двоє хлопців і троє дівчат. В закладі гуде «Ласкавий май» і «Мєдуза». Компанія за сусіднім столиком розважається. Двічі робимо персоналу зауваження. Без хамства, без наїздів. Розраховуючись кажу офіціанту «очевидно, ми більше сюди не прийдемо». Виходимо. На виході обговорюємо неприпустимість російської попси в громадських закладах. «Сиш, іди сюда», – наполегливо звертається до нас чоловік при вході (згодом в райвідділку вияснилося, що його звати Володею. Киянин).
Оскільки я не звик відмовлятися від таких запрошень – підходжу. Володя не в змозі пояснити своїх претензій. Але біля нього виникає чоловік в сірому светрі:
– “А што тібє нє нравіцца рускій язик во Львовє?»
– «Я вважаю, що російській попсі не місце в громадських закладах Львова, та».
Молодий чоловік ображається і б’є мене в обличчя. З бару вистрибує група людей ( чи то відвідувачів чи то персоналу бару «Барбідон») і починають нас з товаришем Олександром тупо бити. Все як має бути: четверо на одного, лежачого, ногами. Дівчатам теж дістається – штовханина, матюки. Хтось викликає копів.
Приїжджають через декілька хвилин. Після недовгого розбирання любителі російської попси намагаються домовитись. Молодий чоловік в чорній сорочці відходить зі мною вбік:
– «Ну чьо ти зразу копів викликати? Поштовхалися, подумаєш..»
– «Ми не поштовхалися, а група людей мене щойно била ногами в центрі міста за те, що я критикував російську попсу. І ти це бачив»
– «Ти б ще мамі пожалівся»
– «Мені не треба жалітися мамі. В мене для цього є нацполіція»
– «Нормальні пацани так не роблять. Є претензії – розбираєшся з пацанами сам»
– «Я не пацан. Я громадянин України і є закон»
– «Хто ти взагалі па панятіям?!»
– «Я па панятіям не живу. Я живу за законом»
– «Ну, ми з тобою ще поговоримо»
– «Ти мені погрожуєш?»
– «Побачиш»
Підходять копи: «Хтось писатиме заяву?».
Я писатиму. Саша мене підтримує. Володю і чувака в сірому светрі пакують в машину. Їдемо в райвідділ.
В райвідділку Володя- киянин (в якого на грудях, до речі, футболка з картою України) геть нервує і намагається домовитись. Але в нього, на жаль, раптовий приступ амнезії та сліпоти. Він не пригадує, як починав бійку, і не бачив, що відбувалося. Тому з Володею ми спільної мови не знаходимо.
Слідчий від нас не в захваті. Я його, в принципі, розумію. Друга ночі, паралельні виклики про смерті і тд. «Та йдіть домовтеся, що ви як діти..».
Виходжу в коридор з чуваком в сірому светрі. Він не втрачає впевненості:
«Чьо ти заявлєніє пісать? Я заплачу 51 грівну адмінштрафа і мнє нічьо нє будєт. Зачєм тібє ета вот всьо? Тібє нє нравіцца рускій і ізза етава ти гатов пісать заявлєніє і сідєть здєсь всю ночь?!».
Словом, розмови в нас не виходить. Різко відкриваю двері і звертаюся до копа: «Пишемо заяву».
Він явно не в захваті від моєї принциповості, але слухняно видруковує бланки. Пишу заяву і пояснення. Підпис.
Встаю і говорю: «Зрозумійте, питання навіть не в нападі, проблема в тому, що на нас напали в центрі міста за зауваження щодо російської музики. Так не може бути. Можете це дописати».
Коп справді трохи оживає і дописує. Ми виходимо. Любителі російської попси залишаються давати пояснення».
peredplata
