Відповідно до чинного трудового законодавства України жінки, які є вагітними або виховують дитину (дітей), гарантується право на безпечне материнство та покликане убезпечити їх від тиску з боку роботодавців та обмежень в реалізації цього права.
Відповідно до ст. 176 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) не допускається залучення до надурочних робіт, робіт у нічний час, робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. Про це повідомляє Галина Пшеничко головний спеціаліст відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.
Жінки, котрі мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітину (дітей) з інвалідністю, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.
Відмова від службового відрядження жінкою, з мотивів наявності у неї дитини віком від трьох до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю, не може кваліфікуватись роботодавцем, як порушення трудової дисципліни. Зазначена стаття закону спрямована на захист умов для поєднання жінкою виконання роботи згідно умов трудового договору з материнством.
Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу, підприємства, установи та організації, за рахунок коштів підприємства, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи, згідно Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59.
У випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом). Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).
При прийомі на роботу, роботодавець, відповідно до вимог ст. 29 КЗпП України, зобов’язаний під розписку проінформувати працівника про умови праці, права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах, визначити з цього приводу коло трудових обов’язків в посадовій інструкції. Роз’їзний (пересувний) характер виконання роботи є істотною умовою трудового договору. Відповідні норми трудового законодавства поширюються на всі підприємства, установи й організації (незалежно від форм власності) та на всі сфери господарювання.
Окрім того, відповідно до ст. 1861 КЗпП України, гарантії, які встановлені для жінок, що мають дітей віком до трьох років та віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальній установі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.
Відповідно, якщо роботодавець все ж таки відправляє у відрядження жінку, яка має дитину віком до трьох років, це вважатиметься порушенням законодавства про працю. І навіть оформлення нею письмової згоди з обґрунтуванням причин від’їзду та гарантування належного догляду за дитиною під час відсутності матері не звільняють роботодавця від відповідальності.
Якщо ж роботодавець відправляє у відрядження жінку, яка має дитину (дітей) віком від трьох до чотирнадцяти років, обов’язковою умовою відрядження є наявність письмової згоди працівника. Відомості про згоду вказують у наказі про відрядження. У цьому разі вважається, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для виконання норм законодавства про працю, зокрема статті 177 КЗпП.
peredplata
