МОСКВУ БІСИТЬ НАШ ЗАКОН ПРО КОРІННІ НАРОДИ УКРАЇНИ

Конституція України містить згадку про “корінні народи України”. Проте закону про захист їхніх прав Верховна Рада не могла прийняти досить довго через опір політичних сил, орієнтованих на Росію. Лише 1 липня 2021 р. переважною більшістю голосів закон “Про корінні народи України”, нарешті, було прийнято. Жоден депутат від промосковського ОПЗЖ за нього не проголосував. А московські ЗМІ відреагували на закон істерично, звинувачуючи українських законодавців у різних гріхах. Навіть сам Путін обурився тим, що за росіянами в Україні не закріплено статус “корінного народу”. До речі, Владімір Владімірович має диплом юриста, причому престижного Ленінградського університету, і повинен був би знати, які народи в світі носять назву корінних. Для прикладу, у США це індіанці, автохтонне населення Америки, які жили там ще до появи європейських колоністів. Невже, за думкою Путіна, росіяни в Україні повинні мати такий же статус, як ірокези, гурони чи делавари в США?
 
Спробуємо ж розібратися, що є спільного у поняттях “корінні народи” і “національні меншини”, і чим вони відрізняються. Серед більш як 200 держав сучасного світу дуже мало тих, де все населення відноситься до спільноти з єдиною мовою і культурою. Як правило, це лише маленькі острівні держави десь у Тихому океані. А в інших живуть групи людей різного етнічного походження з власними мовами, традиціями, культурами. Одні з них відносяться до народів, що споконвічно проживають на своїй землі, їх називають автохтонами. А інші відносяться до переселенців та їхніх нащадків.
 
Автохтонні етнічні спільноти, що сформувалися на території України, є носіями самобутньої мови і культури, усвідомлюють себе корінними народами України, становлять етнічну меншість і не мають власного державного утворення за межами України, і саме вони новим законом віднесені до корінних народів України. Їх три – кримські татари, караїми і кримчаки. Всі вони сформувалися в Криму і не мають власних держав десь за кордоном. Найбільшою за чисельністю спільнотою з них є кримські татари – нащадки стародавнього населення Криму, у переважній більшості своїй – мусульмани. А караїмів в  світі 2 тис., з них в Україні близько 1200. Цей народ сповідує іудаїзм особливого толку – вони не визнають Талмуд. Їхня мова – тюркська, близька до кримськотатарської. Подібною мовою розмовляють і кримчаки, що сповідують іудаїзм. У світі їх залишилося близько 1,5 тис., з них в Україні – 406 чол. А три чверті всіх кримчаків в роки Другої світової війни знищили гітлерівці, які вважали їх євреями. Натомість караїмів не чіпали через їхній конфлікт з ортодоксальним іудаїзмом.
 
Корінні народи не можуть у разі необхідності звернутися до держав, створених їх материнськими етносами. На відміну від національних меншин, представники яких переселялися на інші землі, й їхні нащадки переважно зберігають зв”язки з етнічною батьківщиною, з якою єднають їх спільна мова і культура. У разі необхідності вони можуть звернутися до материнської держави, щоб захистити свої порушені національні права у нинішній країні проживання. Наприклад, коли в Україні було прийнято новий закон про освіту, за яким викладання всіх предметів рідною мовою у школах національних меншин було залишено тільки в початкових класах, представники румунської громади звернулися по допомогу до Бухареста, а угорської – до Будапешта. Цю проблему вже не перший рік поспіль намагаються вирішити уряди України, Румунії й Угорщини. А куди звертатися представникам корінних народів?
 
Підкреслимо: базові національні права у корінних народів і національних меншин спільні. Насамперед, це право на культурно-національну автономію. Вони мають право користуватися рідною мовою і вивчати її в державних навчальних закладах або через національно-культурні товариства. Мають також право на розвиток національно-культурних традицій. Держава зобов’язується захищати їх від будь-яких спроб позбавити їх етнічної самобутності й культурних цінностей, а також спроб примусового виселення із місць компактного проживання і примусової асиміляції чи примусової інтеграції. Держава захищає їх від спроб розпалювати расову, етнічну чи релігійну ненависть, спрямовану проти цих спільнот. Важливим є те, що корінні народи і національні меншини мають право на сталий розвиток.
 
Одночасно за корінними народами закон закріпив права, яких не мають національні меншини. Це право на землю і територію їхнього компактного проживання, а також визнання звичаєвого права та власних інституцій для управління внутрішніми громадами. Такою інституцією є, наприклад, Меджліс кримськотатарського народу. З чим пов’язані особливі права автохтонів? Корінні народи проживають на землях, де вони сформувалися, і отримали їх у спадок від своїх предків. Тому мають право там жити і господарювати згідно звичаїв і традицій, успадкованих від дідів і прадів. Тепер зрозуміло, чому Путін вимагав визнати росіян “корінним народом України”? Щоб вони українську землю оголосили “своєю власністю” і запровадили на ній свій “русскій мір”. Не вийшло, тому й бісяться, знущаючись над українським законом зі своїх телеекранів.
 
Вони заявляють: якщо Україна визнає право кримських татар на землю і територію їхнього проживання, то має віддати їм Одеську, Миколаївську і Херсонську області – “хай там, як і раніше, татари кочують з нагайками в руках!”. Але ж ця територія не була місцем формування кримськотатарського етносу! Там кочували ногайські татари, а це інший етнос. У XIV ст. їхні предки прийшли з астраханських степів і створили Малу Ногайську (або Білгородську) Орду у межиріччі Дністра і Дунаю, між сучасними Білгородом-Дністровським і Кілією. А з території нинішнього Казахстану ногайці прийшли на землі сучасної Херсонської області й створили там свій Джамбуйлук. Ногайські татари не відносяться до числа корінних народів України, та й проживають їхні нащадки зараз в основному на території Російської Федерації, і невелика громада – в Румунії. Ті ж ногайці, які декілька століть тому зайшли до Криму, давно вже повністю розчинилися у місцевому населенні.
 
Особливу злобу великодержавних шовіністів викликає те, що Українська держава бере на себе зобов’язання захищати права кримських татар, які нині грубо порушуються в окупованому Росією Криму. Стаття 7-а українського закону передбачає виділення суттєвого відсотка з бюджетних коштів, отриманих за рахунок експлуатації природних ресурсів півострова, на потреби корінних народів. Звичайно, вона запрацює, коли Крим повернеться в Україну. І величезну тривогу окупантів викликали розмови про те, що український закон про корінні народи – це перший крок до проголошення Автономної Кримськотатарської Республіки у складі України. Москва чудово розуміє, що таку ідею із захопленням підтримає Туреччина, яка вже успішно витискає росіян з Кавказу. У самій Туреччині проживає близько двох мільйонів нащадків тих кримських татар, які починаючи з 1783 року тікали від російських загарбників з рідного Криму. Частина з них захоче повернутися на землю предків, якщо там відродиться кримськотатарська автономія. А мільйону росіян, який путінський режим за останні сім років завіз на півострів, час потихеньку збирати чемодани і повертатися на рідні Тамбовщину і Рязанщину, доки ще стоїть Кримській мост. Туди, де вони почуватимуться “корінним народом” і не боятимуться жахливих “ісламських терористів і хохляцьких диверсантів”, якими в Криму їх залякує путінська пропаганда.
 
Ігор Буркут, політолог

Новини Партнерів

Залишити відповідь