Конституція України містить згадку про “корінні народи України”. Проте закону про захист їхніх прав Верховна Рада не могла прийняти досить довго через опір політичних сил, орієнтованих на Росію. Лише 1 липня 2021 р. переважною більшістю голосів закон “Про корінні народи України”, нарешті, було прийнято. Жоден депутат від промосковського ОПЗЖ за нього не проголосував. А московські ЗМІ відреагували на закон істерично, звинувачуючи українських законодавців у різних гріхах. Навіть сам Путін обурився тим, що за росіянами в Україні не закріплено статус “корінного народу”. До речі, Владімір Владімірович має диплом юриста, причому престижного Ленінградського університету, і повинен був би знати, які народи в світі носять назву корінних. Для прикладу, у США це індіанці, автохтонне населення Америки, які жили там ще до появи європейських колоністів. Невже, за думкою Путіна, росіяни в Україні повинні мати такий же статус, як ірокези, гурони чи делавари в США?
Спробуємо ж розібратися, що є спільного у поняттях “корінні народи” і “національні меншини”, і чим вони відрізняються. Серед більш як 200 держав сучасного світу дуже мало тих, де все населення відноситься до спільноти з єдиною мовою і культурою. Як правило, це лише маленькі острівні держави десь у Тихому океані. А в інших живуть групи людей різного етнічного походження з власними мовами, традиціями, культурами. Одні з них відносяться до народів, що споконвічно проживають на своїй землі, їх називають автохтонами. А інші відносяться до переселенців та їхніх нащадків.
Автохтонні етнічні спільноти, що сформувалися на території України, є носіями самобутньої мови і культури, усвідомлюють себе корінними народами України, становлять етнічну меншість і не мають власного державного утворення за межами України, і саме вони новим законом віднесені до корінних народів України. Їх три – кримські татари, караїми і кримчаки. Всі вони сформувалися в Криму і не мають власних держав десь за кордоном. Найбільшою за чисельністю спільнотою з них є кримські татари – нащадки стародавнього населення Криму, у переважній більшості своїй – мусульмани. А караїмів в світі 2 тис., з них в Україні близько 1200. Цей народ сповідує іудаїзм особливого толку – вони не визнають Талмуд. Їхня мова – тюркська, близька до кримськотатарської. Подібною мовою розмовляють і кримчаки, що сповідують іудаїзм. У світі їх залишилося близько 1,5 тис., з них в Україні – 406 чол. А три чверті всіх кримчаків в роки Другої світової війни знищили гітлерівці, які вважали їх євреями. Натомість караїмів не чіпали через їхній конфлікт з ортодоксальним іудаїзмом.
Корінні народи не можуть у разі необхідності звернутися до держав, створених їх материнськими етносами. На відміну від національних меншин, представники яких переселялися на інші землі, й їхні нащадки переважно зберігають зв”язки з етнічною батьківщиною, з якою єднають їх спільна мова і культура. У разі необхідності вони можуть звернутися до материнської держави, щоб захистити свої порушені національні права у нинішній країні проживання. Наприклад, коли в Україні було прийнято новий закон про освіту, за яким викладання всіх предметів рідною мовою у школах національних меншин було залишено тільки в початкових класах, представники румунської громади звернулися по допомогу до Бухареста, а угорської – до Будапешта. Цю проблему вже не перший рік поспіль намагаються вирішити уряди України, Румунії й Угорщини. А куди звертатися представникам корінних народів?
Підкреслимо: базові національні права у корінних народів і національних меншин спільні. Насамперед, це право на культурно-національну автономію. Вони мають право користуватися рідною мовою і вивчати її в державних навчальних закладах або через національно-культурні товариства. Мають також право на розвиток національно-культурних традицій. Держава зобов’язується захищати їх від будь-яких спроб позбавити їх етнічної самобутності й культурних цінностей, а також спроб примусового виселення із місць компактного проживання і примусової асиміляції чи примусової інтеграції. Держава захищає їх від спроб розпалювати расову, етнічну чи релігійну ненависть, спрямовану проти цих спільнот. Важливим є те, що корінні народи і національні меншини мають право на сталий розвиток.
Одночасно за корінними народами закон закріпив права, яких не мають національні меншини. Це право на землю і територію їхнього компактного проживання, а також визнання звичаєвого права та власних інституцій для управління внутрішніми громадами. Такою інституцією є, наприклад, Меджліс кримськотатарського народу. З чим пов’язані особливі права автохтонів? Корінні народи проживають на землях, де вони сформувалися, і отримали їх у спадок від своїх предків. Тому мають право там жити і господарювати згідно звичаїв і традицій, успадкованих від дідів і прадів. Тепер зрозуміло, чому Путін вимагав визнати росіян “корінним народом України”? Щоб вони українську землю оголосили “своєю власністю” і запровадили на ній свій “русскій мір”. Не вийшло, тому й бісяться, знущаючись над українським законом зі своїх телеекранів.
Вони заявляють: якщо Україна визнає право кримських татар на землю і територію їхнього проживання, то має віддати їм Одеську, Миколаївську і Херсонську області – “хай там, як і раніше, татари кочують з нагайками в руках!”. Але ж ця територія не була місцем формування кримськотатарського етносу! Там кочували ногайські татари, а це інший етнос. У XIV ст. їхні предки прийшли з астраханських степів і створили Малу Ногайську (або Білгородську) Орду у межиріччі Дністра і Дунаю, між сучасними Білгородом-Дністровським і Кілією. А з території нинішнього Казахстану ногайці прийшли на землі сучасної Херсонської області й створили там свій Джамбуйлук. Ногайські татари не відносяться до числа корінних народів України, та й проживають їхні нащадки зараз в основному на території Російської Федерації, і невелика громада – в Румунії. Ті ж ногайці, які декілька століть тому зайшли до Криму, давно вже повністю розчинилися у місцевому населенні.
Особливу злобу великодержавних шовіністів викликає те, що Українська держава бере на себе зобов’язання захищати права кримських татар, які нині грубо порушуються в окупованому Росією Криму. Стаття 7-а українського закону передбачає виділення суттєвого відсотка з бюджетних коштів, отриманих за рахунок експлуатації природних ресурсів півострова, на потреби корінних народів. Звичайно, вона запрацює, коли Крим повернеться в Україну. І величезну тривогу окупантів викликали розмови про те, що український закон про корінні народи – це перший крок до проголошення Автономної Кримськотатарської Республіки у складі України. Москва чудово розуміє, що таку ідею із захопленням підтримає Туреччина, яка вже успішно витискає росіян з Кавказу. У самій Туреччині проживає близько двох мільйонів нащадків тих кримських татар, які починаючи з 1783 року тікали від російських загарбників з рідного Криму. Частина з них захоче повернутися на землю предків, якщо там відродиться кримськотатарська автономія. А мільйону росіян, який путінський режим за останні сім років завіз на півострів, час потихеньку збирати чемодани і повертатися на рідні Тамбовщину і Рязанщину, доки ще стоїть Кримській мост. Туди, де вони почуватимуться “корінним народом” і не боятимуться жахливих “ісламських терористів і хохляцьких диверсантів”, якими в Криму їх залякує путінська пропаганда.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
