Це вже було в Европі. Нагадуємо

Це вже було в Европі. НагадуємоЧехословаччина 30 вересня 1938 року – це Україна 16 вересня 2014 року.

СУДЕТИ І ДОНБАС

Навесні 1938 в міжнародних відносинах на європейському континенті позначився явний перелом: Гітлер, натхненний попередніми дипломатичними перемогами, а також успішним розвитком подій в Німеччині, яка не лише підкорилася нацизму, але і значною мірою з ентузіазмом прийняла його, приступив до практичного виконання завдань, сформульованих їм чотирнадцятьма роками раніше в «Майн Кампф». Після успішного аншлюсу Австрії, окрилений Гітлер звернув свою увагу на підчерев\’я Третього Рейху.
Судетське питання

Чехословаччина була наступним пунктом у списку територіальних амбіцій Гітлера. Але, твердо маючи намір приєднати всю Чехословаччину до Рейху, з тактичних міркувань Гітлер вирішив провести анексію в два етапи. На заході Чехословаччини, в Судетах, мешкала значна німецька меншість — 3,25 млн, що становило біля 23% населення країни, та усе більш підпадала під вплив місцевої проберлінської партії.

Гітлер, що прагнув поглинути якомога більше територій без європейської війни, зробив ставку на забезпечення прав судетських німців. Вирішення проблеми він бачив в одному — приєднання Судетської області до Рейху. Проте Гітлер розумів, що в однобічному порядку, як з Австрією, справу вирішити не удасться. Приєднавши Австрію, Гітлер отримав стратегічний плацдарм для захоплення Чехословаччини і подальшого наступу в Південно-Східній Європі і на Балканах, джерела сировини, людські ресурси і військове виробництво.

В результаті аншлюсу територія Німеччини збільшилася на 17%, населення — на 10% (на 6,7 млн чоловік). До складу вермахту було включено 6 сформованих в Австрії дивізій.

Залякуючи західні держави війною, Гітлер, по суті, блефував. Бо до моменту підписання мюнхенської угоди, одна лише Чехословаччина була спроможна мобілізувати мільйон солдатів, і разом з Францією могла виставити проти Німеччини втричі більшу кількість військ. Більш цього, співвідношення сил Чехословацької Республіки і Німеччини було на користь Чехословаччини. У 1938 році Чехословаччина мала 45 дивізій; вона мала в своєму розпорядженні 2 мільйони навчених солдатів. Всі збройні сили гітлерівської Німеччини складалися у той час з 35 піхотних, 5 танкових, 4 моторизованих, 4 легких, 3 гірсько-стрілецьких дивізій і 1 кавалерійської бригади. Загальна чисельність фашистського вермахту становила 2 мільйони 200 тисяч чоловік. (При цьому, за умовами Версальського мирного договору німецька армія майже не мала навченого резерву.) По суті, нацисти не мали в своєму розпорядженні необхідних для наступальних операцій сил.[1]

Більш цього, Чехословаччина була вписана в систему міжнародних зобов\’язань. Територіальна цілісність Чехословаччини була захищена цілим рядом міжнародних пактів і угод. Перш за все, непорушність суверенних кордонів Чехословаччини і колективний захист її від зовнішньої агресії були гарантовані основоположним документом Версальської (Версальсько-Вашингтонської) системи післявоєнного устрою світу — Статутом Ліги Націй, включеним як перша частина у всі мирні договори Паризької конференції 1919–1920 рр.

Колективний захист кожного члена Ліги Націй у випадку агресії або її загрози був конкретно передбачений статтями 10, 11, 16 і 17 Статуту Ліги.

25 січня 1924 року Чехословаччина і Франція уклали безстроковий договір про союз і дружбу, який був доповнений франко-чехословацьким гарантійним пактом, підписаним в Локарно 1 грудня 1925 року і передбачав захист Францією кордонів Чехословаччини.

16 травня 1935 року, незабаром після встановлення дипломатичних відносин між СРСР і Чехословаччиною, цими державами також був укладений договір про взаємодопомогу. Незадовго до цього, 2 травня 1935 року, договір про взаємодопомогу (проте без військової конвенції) був підписаний й між СРСР і Францією. Таким чином, СРСР, Франція і Чехословаччина виявилися взаємно зв\’язані мережею двосторонніх угод, які і склали основу т.з. системи «колективної безпеки», спрямованої на запобігання спроби німецького реваншу в Європі.

Перед Гітлером стало складне дипломатичне завдання. Частково його рішення полегшувало те, що Чехословаччина, навіть за винятком Судет, не була етнічно однорідною. У Словаччині існував рух за автономію. Мільйон угорців також не мав особливо ніжних почуттів до Праги, як і пів мільйона русинів.

Тим часом, у Чехословаччині з боку судетських німців наростав рух опору. 1 жовтня 1933 було створено «Німецький патріотичний фронт» під керівництвом К.Генлейна, основною вимогою якого стала автономія Судет у складі федеральної Чехословаччині. У жовтні 1934 відбувся перший масовий мітинг «Німецького патріотичного фронту» К. Генлейна, в якому взяло участь близько 20 тисяч судетських німців.

17 жовтня 1937 почалися масові безлади в Судетській області, організовані судетськими нацистами.
Планування та проведення анексії

20 травня 1938 генерал Вільгельм Кейтель направив Гітлеру новий варіант плану нападу на Чехословаччину. Ймовірно, по каналах розвідки ця інформація дійшла до Праги, і в Чехословаччині була оголошена часткова мобілізація. Посли Великої Британії і Франції в Берліні попередили німецьке МЗС, що агресія проти Чехословаччині означає європейську війну. Гітлер злякався. Час для великої війни ще не прийшов.

За його розпорядженням 23 травня чехословацький посол в Берліні був проінформований про те, що Німеччина не має агресивних намірів відносно Чехословаччині.

Частина традиційної військової еліти Німеччини злякалася не на жарт: європейська війна, як вони справедливо вважали, приведе до поразки Німеччини. Німецькі генерали підготували змову проти Гітлера і були готові заарештувати нацистську верхівку, якщо та спробує розв\’язати війну.

18 серпня до Лондона прибув їх емісар генерал Евальд фон Клейст, який зустрівся там з противниками політиками заспокоєння, у тому числі з Черчиллем, і заявив: Гітлер намітив дату вторгнення до Чехословаччини, німецькі генерали мають намір запобігти агресії, але для цього необхідна тверда позиція Великобританії; поступки з її боку Гітлеру виб\’ють ґрунт з-під ніг у змовників. Слова Клейста були передані Чемберлену, який проявив помірне занепокоєння, виразив, в той же час, неабияке недовір\’я Клейсту.

Але сталося неймовірне — Мюнхенська конференція закінчилася нищівною дипломатичною перемогою Гітлера, такою перемогою, якої той і сам не чекав. І у результаті мюнхенська угода зірвала плани змовників. Як пише німецький історик І.Фест

змовники пережили тоді такій колапс, від якого вони ніколи більше не змогли сповна оправитися.

5 вересня 1938 президент Чехословаччини Едуард Бенеш, уникаючи конфронтації, прийняв всі умови лідерів проберлінської партії в Судетах. Це було зовсім не те, на що розраховував Берлін: агресія проти Чехословаччини позбавлялася морального обґрунтування. За наказом з Берліна, переговори з Бенешем були негайно перервані. 12 вересня Гітлер виступив в Нюрнберзі. Визначивши 1 жовтня як дату вторгнення до Чехословаччини, він зажадав «справедливості» для судетських німців.

13 вересня Чемберлен запропонував Гітлеру переговори. Гітлер великодушно погодився на зустріч на його території, в Берхтесгадені.

15 вересня Чемберлен уперше зустрівся з Гітлером. Гітлер Чемберлена вразив. Фюрер заявив, що він жадає миру, але готовий і до світової війни через чехословацьку проблему. Втім, війни можна уникнути, якщо Великобританія погодиться на передачу Судет Німеччині на основі права націй на самовизначення. Чемберлен пообіцяв вирішити цю проблему.

Поки Чемберлен гарячково обговорював перспективи заспокоєння Німеччини, Гітлер думав на два кроки вперед, домовляючись з Польщею і Угорщиною про їх роль у конфлікті.

18 вересня до Лондона спішно прибули прем\’єр Франції Едуар Даладьє і міністр закордонних справ Жорж Бонне. В ході консультацій з британськими колегами було вирішено, що території, на яких проживало понад 50% німців, повинні відійти до Німеччини, і що Франція з Великобританією гарантують нові кордони Чехословаччини від неспровокованої агресії. Чехословацьких представників до Лондона не запросили, і Прага вимушена була задовольнятися британсько-французькими пропозиціями, які були передані їй 19 вересня послами двох провідних європейських країн.

Відповідь чехословацького уряду була твердою: якщо прийняти подібні умови, то рано чи пізно вся Чехословаччина буде поглинена Гітлером. Прага також нагадала Парижу про його зобов\’язання за договором про взаємодопомогу. Чемберлен і Даладьє холодно відповідали, що у такому разі Чехословаччині належить розв\’язувати конфлікт з Німеччиною самотужки.

21 вересня польський уряд, за рік до своєї військової поразки, зажадав від Праги проведення плебісциту в районі Тешена, в якому проживала польська меншість, і висунув війська до кордону.

Радянські представники заявили, що СРСР стримає своє слово і прийде на допомогу Чехословаччині. Заступник наркома закордонних справ СРСР В.Потьомкін в бесіді з чехословацьким посланцем до Москви З.Фірлінгером підтвердив готовність СРСР виконати пакт про взаємодопомогу, у випадку якщо Чехословаччина зазнає нападу з боку Німеччини, аналогічні заяви зробили нарком M.Литвинов англійському послові в Москві і радянський повпред в Парижі — французькому уряду.

Але, по-перше, СРСР міг зробити це лише після втручання Франції, а, по-друге, для цього радянським військам треба було пройти по території Польщі, на той час недружньої як Москві, так і Празі. Це чітко розуміли у всіх столицях. І без союзу з Францією радянські гарантії не мали жодного практичного значення.

Е.Бенеш, що зробив все можливе для захисту суверенітету країни, і залишений напризволяще, вимушений був підкоритися. 21 вересня Чехословаччина прийняла англо-французькі пропозиції.

22-23 вересня 1938 Чемберлен, натхненник політики заспокоєння, зустрівся з Гітлером — й знову на його території, в Годесберзі. Його чекав сюрприз. Гітлер несподівано заявив, що ці умови його вже більше не задовольняють і заявив, що Судети мають бути негайно окуповані Німеччиною до 1 жовтня. Негайна окупація замість мирного приєднання на основі вільного волевиявлення — такий був його виклик.

На другий день Чемберлен, що розумів, що йому потрібно вибирати між заспокоєнням і війною, якої Великобританія і Франція так жахалися, погодився передати чехословацькому уряду вимогу Гітлера про передачу Судетської області до 1 жовтня під управління Німеччини.

Проте кабінет Чемберлена, і Франція визнали, що заспокоєння зайшло дуже далеко. Франція оголосила часткову мобілізацію і підтвердила, що виступить на стороні Чехословаччини.

25 вересня Е.Даладьє в Лондоні отримав серйозну перемогу: Чемберлен погодився інформувати Гітлера про те, що якщо Франція опиниться у стані війни з Німеччиною через чехословацьке питання, Великобританія виступить на її стороні. Президент США Рузвельт і король Швеції Густав V виступили з серйозними застереженнями Німеччині. Чехословацька армія готувалася до відбиття агресії. Великобританія оголосила про мобілізацію флоту. Становище складалося найгіршим чином для Німеччини.

Пізно увечері 27 вересня Гітлер продиктував листа Чемберлену, який було витримано в помірних тонах: він був готовий дати гарантію безпеки частини Чехословаччини, що залишилася, він був готовий обговорити деталі з Прагою, й він хотів миру.
Мюнхенська угода

Чемберлен запропонував Гітлеру конференцію за участю Чехословаччини, Великобританії, Франції та Італії. Вранці 28 вересня Муссоліні, що побоювався початку європейської війни, повідомив Гітлера, що виступає посередником на прохання Великобританії і, підтримуючи фюрера, все ж просить його утриматися від мобілізації. Гітлер негайно запросив глав урядів Великобританії, Франції і Італії до Мюнхена. Всупереч своїй попередньої обіцянці в посланні Чемберлену, він відмовлявся говорити із представниками Чехословаччини.

Зустріч в Мюнхені відбулася 29-30 вересня 1938. Гітлер зустрів Муссоліні на кордоні і по дорозі до Мюнхена заявив йому, що рано чи пізно Німеччині та Італії доведеться битися пліч-о-пліч проти Великобританії і Франції. Муссоліні не заперечував.

О 01.00 ночі 30 вересня 1938 Гітлер, Чемберлен, Муссоліні і Даладье підписали Мюнхенську угоду. Німецька армія отримувала право вступити в Судети 1 жовтня з тим, щоб завершити окупацію до 10 числа.

Чемберлен був в захопленні; перебуваючи в упевненості, що підписаний Гітлером документ має якесь значення, він вмить розрекламував його в Лондоні, і на хвилі ейфорії заявив, що другий раз після 1878 року (Берлінський конгрес) з Німеччини на Даунінг-стріт прибув почесний мир.

«Я вважаю, — вигукнув Чемберлен, — що це мир для цілого покоління».

Чехословаччині не залишалося нічого іншого, як здатися.

10 жовтня німецькі війська завершили заняття Судет і вийшли на новий німецько-чехословацький кордон.

До Мюнхена Чехословаччина була регіональною державою, після Мюнхена — перестала бути суб\’єктом міжнародної політики. Чехословаччина, втративши Судети, втратила і законну владу. Її лідер, президент Едуард Бенеш, 5 жовтня пішов у відставку і незабаром відправився у вигнання до Лондона. Національні збори вибрали президентом Еміля Гаха. Анексія Судет стала прелюдією і до розчленовування Чехословаччини (на «протекторат Богемії і Моравії» і маріонеткову державу Тисо в Словаччині).
Новий розподіл сил в Європі після Мюнхена

Існування Чехословаччини як незалежної держави підійшло до завершення. Сусіди, що осміліли, — Польща і Угорщина — поспішили скористатися занепадом сусідньої країни і отримали свою долю в поділі Чехословаччини. 1 жовтня 1938 під загрозою застосування військової сили, посол Польщі вручив МЗС ультиматум польського уряду з вимогою передати до складу Польщі Тешинську область. Увечері в Тешинську область увійшли польські війська.

У свою чергу Прем\’єр-міністр Угорщини Б.Імреді заявив, що інтереси угорської меншості в Чехословаччині обійдені і зажадав передачі до складу Угорщини південної частини Словаччини і Закарпаття. Разом з Судетами Чехословаччина втрачала потужні укріплення на західних рубежах і значну частину свого економічного потенціалу.

У Чехословаччині була порушена мережа залізних і шосейних доріг, що існувала, телеграфний і телефонний зв\’язок. Країна позбавлялася 66% запасів кам\’яного вугілля, 80% запасів бурого вугілля, 86% запасів сировини для хімічної промисловості, 80% цементу, 80% текстильної промисловості, 70% лісів. Тепер вона була більш ніж легкою здобиччю. Великобританія і Франція, що перевершували у вересні 1938 р. Германію по сукупній військовій потужності, дали Гітлеру шанс почати реальну експансію.

Питома вага Чехословаччини на світовому ринку з продажу зброї і боєприпасів в той період становила 40 відсотків. 10 оборонних заводів могли щомісячно поставляти 1600 станкових і 3000 ручних кулеметів, 130 тис. рушниць, 7000 гранатометів, 200 гармат і сотні танків і літаків. Пізніше Гітлер визнавав, що під час окупації німці отримали 582 літаки, 581 протитанкову гармату, 2175 гармат всіх калібрів, 735 мінометів, 468 важких танків, 43 тис. 876 кулеметів, 114 тис. пістолетів, 1 мільйон 20 тис. рушниць, 3 мільйони гранат і величезну кількість боєприпасів.[1]

Навіть приєднання Судет з відомими обмовками можна було віднести до реваншу, до відновлення Німеччини як крупної європейської держави. Але відкрита дорога до анексії Чехословаччини, що залишилася, означала, що старий Версальський порядок в Європі був повністю зламаний. По суті, Мюнхен констатував, що Німеччина перетворилася на європейського гегемона.

Через півроку решта Чехословаччини була перетворена Гітлером на Протекторат Богемії і Моравії та Словацьку Республіку. Країна Чехословаччина перестала існувати.

Джерело

А ЗАВТРА БУЛА ВІЙНА

peredplata