Австрія 11-13 березня 1938 року це Крим 16 березня 2014 року.
АНШЛЮС
Політика щодо створення австро-німецького союзу провадилася керівництвом Німеччини протягом довгого часу.
7 жовтня 1879 року була підписана угода щодо того, «коли б одна з обох імперій, всупереч сподіванням і щирому бажанню обох високих договірних сторін, зазнала нападу з боку Росії, обидві високі договірні сторони зобов\’язані виступити на допомогу одна одній з усією сукупністю збройних сил своїх імперій і відповідно до цього не укладати миру інакше, як тільки спільно і за обопільною згодою».
Однією із вимог створеного 1891 року Пангерманського союзу було об\’єднання Австро-Угорщини із Німецькою імперією.
До об\’єднання двох країн після Першої світової війни прагнули різні політичні сили по обох боках кордону, але держави-переможниці заборонили це в мирних трактатах, укладених з обома державами (Версальський і Сен-Жерменський).
4 жовтня 1922 року був прийнятий Женевський протокол, що забороняв аншлюс навіть у формі економічного союзу Австрії із Німеччиною.
1927 року в Німеччині вийшла друком збірка «Проблема аншлюсу», що містила карту під заголовком «Національні німецькі землі в минулому та в сучасності». На ній зображувалася німецька «серединна Європа», до якої входили Німеччина, Австрія, більша частина Чехословаччини, південна Польща, землі Познані, Данцигський коридор, італійський Тіроль, дві третини Швейцарії, уся територія Голландії, майже половина Бельгії, частина півдня Угорщини, заходу Румунії та Північної Італії. У підписі було зазначено: «Історія Німеччини являє собою боротьбу за вирішення питань, що нині неймовірно загострилися. Ці питання становлять проблему створення німецької держави у Центральній Європі та розрахунку німецького народу зі східними сусідами… Тільки твердість забезпечить внутрішню єдність Центральної Європи супроти тиску народів та держав Заходу та Сходу… Бо ж територія німецького заселення поширюється за межі кордонів Німеччини в усій області Центральної Європи.»
1931 року була спроба поєднати обидві держави митним союзом — невдала через спротив держав колишньої Антанти: 19 березня австрійський віце-канцлер Шобер та німецький міністр закордонних справ Курціус підписали угоду про єдиний митний закон, про узгоджені тарифи та про ліквідацію митного кордону між обома державами; Франція рішуче виступила проти митного союзу Австрії із Німеччиною, у чому її підтримала Англія. Внаслідок розгляду питання Лігою Націй та передачі його до Постійного міжнародного трибуналу, обидві країни повідомили про відмову від митного союзу за два дні до винесення рішення трибуналом 5 вересня 1931 року.
До ідеї аншлюсу повернувся Адольф Гітлер, прийшовши до влади 1933 року.
У липні 1934 року австрійські та німецькі нацисти зробили невдалу спробу державного перевороту в Австрії, після чого в країні встановився авторитарний правий режим.
У лютому 1938 року Гітлер запросив австрійського канцлера Курта фон Шушніґа до Німеччини, де змусив його погодитися на допущення до влади австрійських нацистів. Невдовзі Шушніґ відрікся від цих домовленостей і анонсував плебісцит щодо аншлюсу, бо мав надію, що більшість австрійців не підтримає втрату незалежності. Проте 11 березня Гітлер направив австрійському канцлеру ультиматим, де вимагав, щоб той передав усю повноту влати австрійським нацистам, інакше німецька армія розпочне вторгнення. Термін ультиматуму спливав у південь, але був подовжений на дві години. Не чекаючи на відповідь, Гітлер уже віддав наказав ввести війська до Австрії о першій годині дня.[2] Фактично стався державний переворот, і Шушніґа змусили скасувати плебісцит. Розуміючи, що ані Франція, ані Велика Британія не налаштовані допомогти Австрії зберегти самостійність, канцлер пішов у відставку, наказавши австрійській армії не чинити опору можливому німецькому вторгненню.
Президент Австрії Вільгельм Міклас (Wilhelm Miklas) відмовився призначити лідера австрійських наці Артура Зейсс-Інкварта (Arthur Seyss-Inquart) канцлером. У цій ситуації за наказом Гітлера 12 березня німецькі війська ввійшли до Австрії — без опору з боку австрійців. Посаду канцлера зайняв Артур Зейсс-Інкварт.
Вже наступного дня Гітлер оприлюднив підписаний ним закон, за яким Австрію було включено до Третього Рейху як «Східну марку» (Ostmark).
10 квітня під контролем нацистів відбувся референдум, під час якого 99,73 % австрійців підтримали приєднання Австрії до Німеччини.
Незважаючи на брутальне порушення Версальського та Сен-Жерменського договорів, Британія та Франція майже ніяк не відреагували на ліквідацію Австрійської Республіки. Загалом міжнародна реакція на подію коливалася від нейтральної до позитивної. лише — що часто замовчується — Радянський Союз (у ноті до західних держав) та Мексика (у посланні до Ліги Націй) висловили протест проти очевидного акту анексії.[3]
Внаслідок аншлюсу Німеччина здобула важливі австрійські компанії (напр. Steyr Daimler Puch AG) та озброєння загальною вартістю близько 500 млн рейхсмарок, а на базі колишньої австрійської армії (Österreichische Bundesheer) створили дві німецькі піхотні дивізії (44-у та 45-у), 4-у легку дивізію та дві гірські дивізії (2-у та 3-ю)
Визволення Австрії в 1945 призвело до відновлення її незалежності. Державний договір, підписаний у Відні 15 травня 1955, заборонив приєднання Австрії до Німеччини.
ДОЛІ БУДУТЬ СУДЕТИ І СУДТСЬКІ НІМЦІ. В УКРАЇНІ БУДЕ ДОНБАС
(далі буде)
peredplata
