4 листопада 1921 року почався рейд Волинської групи армії в ході так званого Дру́гого зимо́вого походу, або Листопадового рейду — військової операції УНР проти більшовиків.
Очолював Волинську групу генерал Юрій Тютюнник, начальником штабу був полковник Юрій Отмарштейн.
Повстанська армія Української Народної Республіки — так називалося збройне формування УНР, створене з інтернованих у Польщі і Румунії українських вояків з перспективою залучення повстанців на території Радянської України.
«Штаб Повстанської Армії на Україні» був створений 23 жовтня 1921 року у Львові за наказом Головного Отамана Симона Петлюри.
Українське командування вирішило здійснити рейд по тилах більшовицьких військ — із заявленою метою підняти повстання в Україні й відновити державність.
Яка насправді мета того походу була — зараз важко сказати.
Тому що надіятися на перемогу лише виключно українськими підрозділами, без допомоги інших країн, в той час як Польща вже заключила мирний договір з Москвою — це був акт самогубства українських патріотів.
Можливо, поляки таким чином позбавились від найбільш патріотичних українців.
Бажаючих поляки звільняли з концтаборів, але зброю та спорядження український штаб мусив роздобувати сам усіляками правдами та неправдами.
Учасники походу згадували, що навіть чоботи не всі мали – деякі йшли в постолах.
Другий так званий Зимовий похід УНР вирішено було здійснювати трьома групами.
Бессарабська група під проводом ґенерал-хорунжого Андрія Гулого-Гуленка зазнала поразки зразу ж після переходу кордону.
Подільська група, очолювана полковником Михайлом Палієм-Сидорянським, потім полковником Сергієм Чорним, пройшла аж під Київ, і змогла повернутися за кордон, утративши трьох убитими і маючи 25 поранених.
Третя, найбільша, але найгірше озброєна, Волинська група під проводом самого ґенерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила в похід 4 листопада 1921 року двома бригадами, що ними командували полковник Леонід Ступницький та ґенерал-хорунжий Володимир Янченко.
На 894 вояків (разом з командуванням 902) мали всього 400 ґвинтівок, 120 тис. набоїв, 6 кулеметів, 120 ручних ґранат.
Уночі 4 листопада тютюнниківці біля села Борове нинішньої Рокитнівської громади на Рівненщині, за 30 км від Олевська на Житомирщині, роззброїли прикордонну польську залогу і перейшли кордон.
5 листопада розгромили загін чекістів у селі Жубровичі, декілька продзагонів, а награбований ними хліб роздали селянам.
6–7 листопада захопили Коростень, але не змогли його втримати: із Житомира надійшли два бронепотяги і тисяча курсантів Школи червоних старшин.
Та все ж повстанці встигли звільнити з в’язниці 470 в’язнів, в основному, селян, які не здали хліба продзагонам.
Полковник Отмарштейн вважав здачу Коростеня поразкою і радив повертатися за кордон, та ґенерал-хорунжий Тютюнник вирішив іти далі на схід, щоб з’єднатися під Києвом з Подільською групою.
Рушили на південь у напрямку Радомишля з наміром захопити його, але біля села Чайківки 12 листопада їх перестріла бригада Григорія Котовського, яка надалі невідступно їх супроводжувала, вчиняючи дрібні наскоки та шукаючи вигідної для бою позиції.
Після трьох днів просування і боїв 15 листопада дізналися, що Подільська група повернула на захід, до польського кордону.
Уночі проти 16 листопада загін Тютюнника переправився через річку Тетерів між селами Колінці і Блитча, зайнятими котовцями.
Змучені походом, затрималися в Малих Миньках, майже до полудня 17 листопада.
Рушивши в напрямку села Звіздаль, були атаковані червоною кіннотою, біля трьох тисяч шабель. В жорстокому бою загинуло близько 400 воїнів.
Котовці рубали й поранених на підводах, і беззбройних підводників-їздових.
В полон потрапили 537 вояків. Під час бою деякі з командирів самі себе розстрілювали і підривали гранатами.
Перед надзвичайною комісією на суд постали 443 воїни, інші померли від ран або знаходились у важкому стані.
Комісія ухвалила:
«1. 359 осіб, згідно доданого списку, як злісних, активних бандитів – РОЗСТРІЛЯТИ.
2. Осіб вищого командного складу та цивільного правління, що прибули зі штабом армії Тютюнника в числі 41 чол., направити для додаткового допиту слідчими органами.
3. Колишніх червоноармійців, які потрапили в полон у 20 році і приєдналися до банди з метою вирватися з полону в числі 42 чол. направити до спеціального відділу К.В.О. для перевірки.
Голова ЧК Гаркавий
Члени: Лівшиць, Іванов, Котовський, Фріновський
Секретар: Литвинов
м. Базар, 22 листопада 1921 року”
Наказ підписали: “Командувач Військ Округа: Якір.
Член Реввійськради Окр.: Затонський».
Наказ був підписаний 22 листопада, але вже 21 листопада 1921 року 359 полонених, у тому числі й поранених, котовці вивели на околиці нинішнього села Базар на Коростенщині, зачитали постанову “п’ятірки” про розстріл їх як “ворогів народу”.
Запропонували перейти на бік червоних, але вістовий Степан Щербак за всіх відповів, що України вони не зрадять. Розповідають, що померли, співаючи гімн “Ще не вмерла Україна”…
Тільки 120 старшин і козаків зі штабом включно, хто був на конях, у тому числі Ю.Тютюнник, В.Янченко, Ю.Отмарштейн, зуміли пробитися до лісу під селом Звіздаль і через села нинішніх Коростенського та Олевського районів 20 листопада прорватися за кордон біля с. Купіль.
В селі Біловіж на нинішній Рокитнівщині залишки Волинської групи армії УНР здали зброю польському гарнізону.
Другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою героїчною, але безнадійною саможертовною спробою українських національно-державницьких сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921 років.
Анатолій Герасимчук.
peredplata
