Дорогі іномарки у черзі за святом,
Їде бидло мордате стрічати Христа…
Він сьогодні упав, із старим автоматом…
“На щиті” привезуть до батьків Тараса.
Вчора везли Петра, а сьогодні Володю…
Ну а скільки дітей, що у полі лежать…
Для здорових биків, тільки розкіш у моді,
Щось і ті воєнкоми туди не спішать…
Тому двадцять було, він на повара вчився,
Той маленьку дитинку на руки не взяв.
Ну а цей наш солдат, він так Богу молився,
За коротке життя Буковелів не знав.
Цей приречений світ? Чи ви Бога купили?
Та війна для кого? Лиш для бідних людей?
Чи над вами паскуди сирени не вили?
Не закрили ви сину холодних очей…
Як ти їдеш туди, під ялинку розкішну,
Як ідеш в ресторан, як вмирає дитя…
Як шампанське ти п’єш у розкішному ліжку,
Може купиш для себе за гроші Христа?
Хай простить мене Бог, бо слова ці жорстокі…
Але в тому житті, певне сенсу нема…
В Буковелі Різдво… там валюта і спокій.
А у нас дев’ять років в країні війна.
Світлана Дубницька
peredplata
