Усі ваші “політичні ігри у пісочниці” абсолютно не цікаві…
Але інколи приходить думка, що все таки колись цей жах війни скінчиться…
І коли я повернуся, і мої побратими, то нам абсолютно буде не цікава “ваша пісочниця”.
Інколи навіть ображає поширена думка цивільних людей ” от прийдуть хлопці з фронту, і спитають, і наведуть порядок….”
То я хотів спитати, а ви не офігели?
Ми тут воюємо, а потім, кому Господь Бог дасть милість зраненим фізично і морально повернутися додому ще у тилу воювати?
Бо ви знаходячись у відносно тепличних умовах не можете, не хочете у власній домівці навести лад!?
Більшість коли повернеться, то окрім свого “маленького кокона”, тобто рідних, друзів, в тих хто не забував, і спільно наближав нашу перемогу, нікого не схоче бачити. Я точно такої думки…
То думаю, що і після війни, треба і законодавчо прийняти рішення, що якщо тобі не потрібна була країна у момент біди, і ти не змобілізував себе як військовий, волонтер, медик… то тобі і зась у владу на усіх рівнях – починаючи від
сільради, і закінчуючи президентом України.
А якщо ти був “смертельно хворий”, то хворим і непосильний тягар будівництва держави не можна довіряти.
Вважаю, що це буде не тільки справедливо, а і правильно. Бо Україна має вийти на інший рівень, і державу мають будувати ті, кому вона цінна, а не ухилянти. З тими хто бачив смерть – не домовишся за хабар, їм це не цікаво, інші цінності…
З мільйона воюючих є кого обрати і призначити.
Та і мені з побратимами легше буде приходити до свого, щоби не було “ми тебе туди не посилали…”
Якось так…
ДумайТе!
Марко Чорний, воїн ЗСУ
peredplata
