Менше двох тижнів знадобилося сирійським повстанцям, щоб дійти до Дамаска і повалити режим Башара Асада, поки його найближчі союзники – росія та Іран – були зайняті війнами проти України та Ізраїлю. Падіння режиму Асада, на думку політологів, є однією з найбільших геополітичних поразок для володимира путіна за чверть століття його правління, ударом по його престижу та амбіціям стати впливовим гравцем на Близькому Сході. Становище росії в Сирії порівнюють з американською підтримкою Афганістану: військові успіхи та збереження режиму швидко обернулися повним крахом, а також політичними, економічними та військовими втратами. Детальніше про втрати рф – на інфографіці «Слово і діло».
Росія розпочала військову операцію в Сирії у серпні 2015 року, відправивши туди свої ВПС та найманців. Таким чином, Кремль спробував вирішити одразу кілька завдань: вийти з ізоляції після вторгнення в Україну, повернути собі роль посередника та впливового гравця на Близькому Сході, нав’язати співпрацю із Заходом, а також дати відсіч зміні режиму шляхом революції.
Сирія також відіграла ключову роль у військовій стратегії росії на Близькому Сході: на її середземноморському узбережжі розташовані два стратегічно важливі об’єкти – авіабаза Хмеймім і військово-морська база в Тартусі (вперше створена ще в 1971 році).
Обидві бази служили не лише плацдармом для операцій у Сирії, а й для поширення впливу на Середземноморський регіон та Африку. Зокрема, база у Хмеймімі є важливим логістичним пунктом для операцій в Африці – служить для перекидання людей та вантажів на континент, у тому числі й ПВК «Вагнер».
«Обидві бази важливі для росії. Туреччина не дозволяє військовим кораблям проходити через Босфор, а це означає, що без російської бази в Тартусі єдиний спосіб проєктування військово-морської могутності в Середземномор’ї – через Балтику, що навряд чи є ідеальним. Так само без авіабази в Хмеймімі забезпечення повітряної підтримки операцій в Африці також залежало б від доброї волі Туреччини, що навряд чи сподобається Кремлю», – пояснив британський політолог Марк Галеотті.
У 2017 році росія та Сирія підписали угоду про використання баз терміном на 49 років – до 2066 року. Але доля цього договору зараз є під великим питанням. У Кремлі заявили, що обговорювати військову присутність у Сирії поки що передчасно, а експерти бачать ознаки підготовки до виведення сил.
Аналітики вважають, що головна надія росії на збереження сирійських баз – це переговори з Туреччиною, яка підтримує повстанські угруповання. Проте не факт, що Анкара матиме достатньо влади чи впливу, щоб переконати повстанців піти угоду.
Станом на початок року чисельність військового контингенту росії в Сирії становила близько 7,5 тисяч осіб. Точні втрати росіян під час війни – невідомі: ВВС вдалося встановити імена 543 загиблих кадрових військових та «вагнерівців». Журналісти зазначають, що серед загиблих є десятки фахівців із найсильніших підрозділів – спецназу сил спеціальних операцій, спецназу ФСБ, розвідників ГРУ та військових льотчиків. Водночас влада визнала загибель лише 166 військовослужбовців, і це було ще навесні 2019 року.
Експерти зазначають, що після повномасштабного вторгнення в Україну російські бази в Сирії стали місцем вигнання для неефективних командирів, а також бажаним місцем служби для солдат, які хотіли уникнути окопів.
Фінансові втрати росії через підтримку режиму Асада ЗМІ оцінюють у суму близько 30 млрд доларів за дев’ять років. У розпал війни в Сирії рф могла витрачати близько 1,5-3 млрд доларів на рік.
Росія витрачала гроші й на фінансову підтримку самої Сирії: за оцінкою Світового банку, станом на 2022 рік борг перед Москвою оцінювався у 525 млн доларів.
Росія також виділила понад мільярд доларів на відновлення електромереж, релігійних об’єктів і промислового комплексу Сирії, десятки мільйонів на надання продовольчої допомоги.
Нагадаємо, путін надав Башару Асаду та його родині політичний притулок. Але при цьому російський диктор ще особисто не коментував події у Сирії. «Слово і діло» раніше підрахувало, як швидко путін публічно реагує на надзвичайні події.
peredplata
