Він пройшов крізь пекло фронту на Покровському напрямку, три місяці утримував позицію, допоміг евакуювати двох поранених побратимів, знищив три штурмові групи й вижив. Його позивний – Каспер, і він, немов привид, став кісткою в горлі окупантів і справжнім кошмаром для їхніх штурмовиків.
Михайло Гостіщев колись проходив строкову службу в Національній гвардії України, але звільнився ще до початку повномасштабного вторгнення. Тому після мобілізації поновив підготовку в чернівецькому підрозділі, разом з побратимами пройшов бойове злагодження і вирушив на фронт. Михайло отримав позивний Каспер, як герой фільму – маленький привид. Для нього це був перший виїзд в зону бойових дій. У перший же день на позиціях його група потрапила під мінометний обстріл, але гвардійці не зламались.
Росіяни неодноразово намагались штурмувати позицію Каспера, але всі спроби були марними. Проте, окупанти поранили двох бійців. Евакуація через постійні обстріли була неможливою. Росіяни обстрілювали всіх, хто намагався прийти на допомогу гвардійцям. А на третій місяць оборони, після чергового влучання дрона їхнє укриття завалило.
«У нас лишилися невеликі щілини для повітря. Було темно, не бачили взагалі, але мали ліхтарики. Ми були на радіозв’язку з сусідніми позиціями, командир передавав вказівки. Нам доставляли їжу, але росіяни збивали наші дрони. Бувало, що ми не їли по два тижні, не вистачало води. Але ми тримались», – згадує гвардієць.
Каспер і ще двоє поранених гвардійці, навіть попри зруйноване укріплення, не зламались. Вони змогли знайти сили і викопати собі нове укриття. Окопалися так, щоб ворог не міг зрозуміти, де саме переховуються оборонці. Згодом росіяни почали висувати штурмові групи. Але їх зустрів Каспер. Немов справжні привид, він виникав нізвідки, знищував окупантів і зникав нікуди.
Спочатку він ліквідував першу двійку, яка пішла на зачистку. Вони навіть не зрозуміли, з якого боку по них вів вогонь гвардієць. Згодом на позицію прийшла наступна двійка росіян. Вони почали закріплюватися.
«Я розумів, що в мене дуже мало часу, і це єдиний шанс для нас всіх. Довелось виходити і знищувати ворога. Вони почали тікати, я допрацював по них на ходу. Потім прийшли п’ятий і шостий. Їх з повітря прикривав дрон, кружляв над позицією і не давав наблизитись. Тут мені допомагали мої поранені побратими. Вони споряджали зброю і подавали мені. У нас був такий невеличкий вхід, і лише один міг вилізти і вести вогонь. Побратим помагав, міг подати, що треба. Я на свій страх і ризик вийшов і відпрацював по тих росіянах. Тоді вони з дрона помітили нас і почати бити по нашій позиції», – говорить Каспер.
Ворог прицільно обстрілював їхню викопану в землі схованку. Спочатку її завалило, згодом черговий скид пробив перекриття. Під ранок нацгвардієць та його два поранені товариші змогли відійти на сусідню позицію. Там їх зустріли побратими з суміжного підрозділу, і бійці вперше за довгий час змогли трохи відпочити і поїсти.
«Сухпаї ми поділили на п’ятьох. Я захотів собі кашу гречану, хто взяв рисову, перлову. Суп був, борщ, хліб! Було справжнє свято», – згадує Михайло.
Згодом Каспера і двох його побратимів вдалося евакуювати. Повернувшись з фронту, Михайло пройшов курс декомпресії і зараз відновлюється після найважчих трьох місяців в своєму житті. Допомагають у цьому професійні лікарі і улюблені шоколадні батончики. Гвардієць мріє, що колись війна обов’язково закінчиться, і він зможе реалізувати своє давнє бажання – стати пожежником. Вочевидь, це велика внутрішня потреба – рятувати та допомагати людям.
«Найголовніше – не думати про те, що може трапитись щось погане, підтримувати своїх в тяжкий час і бути морально стійким. Бо інакше ти не зможеш стояти. Мені допомогла велика віра в те, що все буде добре», – резюмує «Покровський привид» – гвардієць на псевдо Каспер.
Джерело: група інформації і комунікації Західного ТУ НГУ
peredplata
