Протягом багатьох-багатьох років відкриття сесії Верховної Ради знаменувало собою початок політичного сезону. Так було, поки минулого року не скасували Конституцію 2004-го року. Відтоді роль законодавчого органу в державі звелася до цеху з натискання кнопок за питання порядку денного, позначені в шпаргалці Михайла Чечетова знаком \”+\”.
Верховна Рада в Україні Януковича взяла на озброєння гасло російської Держдуми \”парламент – не місце для дискусій\”. Оскільки в діяльності законодавців зникла будь-яка політична конкуренція, то діяльність цього органу звелася до факультативу. Відповідно, впав ажіотаж навколо їхньої роботи. Що позначилося на відкритті цьогорічної осінньої сесії.
За традицією, цю подію проігнорувала група впливових донецьких депутатів на чолі з Рінатом Ахметовим. БЮТівський депутат Костянтин Жеваго також не з’явився до парламенту. Ніхто вже навіть не шукає пояснень такої зневаги до Конституції, до своїх зобов\’язань та взагалі до людей.
За словами джерел, напередодні відкриття сесії Партія регіонів провела свої збори за зачиненими дверима. Розповідають, що Азаров присвятив більшу частину свого виступу перебігу суду над Тимошенко та аналізу укладених нею контрактів з \”Газпромом\”:
– Тимошенко судять не за те, що газ дорогий, ні, – переконував Азаров однопартійців. – А тому, що в своїй діяльності вона сповідувала принцип \”ціль виправдовує засоби\”.
Азаров поскаржився, що нинішня формульна ціна на газ – 440 доларів за тисячу кубометрів – з’їдає економічне зростання, за яке він бореться усіма своїми силами. А, оскільки прем’єр відповідальний за ВВП країни, миритися з такою вартістю газу він не може.
Водночас сам Азаров і його статус в Партії регіонів постійно балансують на межі стрибка в небуття. Тому що його відставка з посади прем’єра автоматично означатиме втрату регалій партійного вождя. Відповідно, значна частина регіоналів не сприймає Азарова серйозно і очікує, коли його переведуть з посади прем’єра на непильну роботу керівником Рахункової палати.
Траурне братство
З ранку коридори парламенту першими почали заповнювати представники Блоку Тимошенко. Спочатку на другий поверх кулуарів піднявся Олександр Абдуллін.
Головний медіа-менеджер Тимошенко, він завжди намагався триматися за лаштунками фракційних процесів. Коли вона очолювала уряд, Абдуллін до парламенту не ходив в принципі – вважав це не своєю справою. Але за останній рік багато чого змінилося. Його найкращі друзі – брати Буряки та Микола Баграєв – давно перейшли на бік Януковича, а медіа-можливості БЮТ впали до рівня глухої опозиційності часів Кучми.
Одразу за Абдулліним йшов інший \”раритет\” фракції БЮТ – давній соратник Юлії Тимошенко – Віталій Чепінога, який також не ходив до парламенту останні три роки.
Перше, що впадало в очі, на обох БЮТівцях – це чорні футболки з однаковими надписами. За декілька хвилин їх оточили інші люди в чорному. БЮТівці один за одним з’являлись у кулуарах в однакових футболках.
Спереду футболка обклеєна фотографією Юлії Тимошенко за гратами і надписом \”Україні – волю\”, а ззаду білим по чорному було виведено: \”Батьківщина понад усе\”.
За двадцять хвилин до початку засідання чорна колона БЮТівців почала заходити в зал засідань. Траурні фігури БЮТівців проходили повз курсантів у білій уніформі, що готувались урочисто занести в зал державний прапор України.
Ще більш символічною була картинка в залі. Чотири роки тому ті самі обличчя з радощами в очах і жартами про \”біле братство\” заповнювали ряди парламентської зали у білих светрах з червоними серцями, вишитими на грудях. Тепер на місцях БЮТівців у залі було розкладено величезний стяг з портретом Юлії Тимошенко за гратами.
Поруч – на місцях фракції НУНС – був розтягнутий трохи менший стяг з обличчям Юрія Луценка.
Дехто тільки в цей день пригадав, що колишній міністр внутрішніх справ – виявляється! – був першим номером НУНСівців на позачергових парламентських виборах 2007 року. Ну а Тимошенко – першим номером блоку свого імені. Тепер обидва лідери списків були під арештом.
Спотворений реформатор
Коли у сесійній залі з\’явився президент Янукович, опозиційний сектор пожвавішав.
– Шановні народні депутати, в роботі Верховної Ради бере участь Віктор Федорович Янукович. Прошу привітати президента, – звернувся до присутніх спікер Володимир Литвин.
– Ганьба! Ганьба! Ганьба! – почали скандувати БЮТівці синхронно з оплесками регіоналів.
– На засіданні Верховної Ради також присутні: прем`єр-міністр Микола Янович Азаров…
– Ганьба! – трохи менш дружньо продовжив скандувати БЮТівський сектор.
– …Генеральний прокурор України, – продовжував перелік Литвин.
– Ганьба! – відповіли БЮТівці.
Ще до того, як почав лунати гімн з нагоди відкриття сесії, вони залишили сесійну залу. Так само порожнім виглядав нашоукраїнський сектор – багато хто з НУНС навіть не заходив під купол. Залишилися тільки депутати, які підтримують нинішню більшість та входять до неформальних груп Віктора Балоги та Давида Жванії.
Останній обрався до Верховної Ради за квотою Луценка, але відмовився вийти з зали на знак протесту:
– У нас є своя думка, але це не означає, що її треба виражати на урочистому відкритті сесії, – пояснював Жванія свою поведінку. – Ми дотримуємося етикету.
Тим часом в кулуарах зібралася нарада чорно-футболкових БЮТівців. Керівник фракції Іван Кириленко наче вожатий піонерам пояснював депутатам план дій.
– Починаючи з завтрашнього дня, ми не будемо працювати в залі. Там залишиться 10 депутатів. Решта по моїй команді або Романа Забзалюка працює в Печерському суді. Поки наше робоче місце там. А зараз у вас – вільний час, – розпустив Кириленко фракцію.
Тим часом Янукович вийшов на трибуну, щоб зачитати свою промову з нагоди відкриття сесії. Без згадки конкретних прізвищ, він знову відхрестився від впливу на суд по справі Тимошенко.
– Деякі рішення влади того часу викликають багато запитань. Мова йде про фінансові програми підтримки банківського сектору в 2008-2009 роках та невигідний для України контракт щодо постачання газу, підписаний на початку 2009 року. В цих питаннях своє слово має сказати слідство і правосуддя, – читав Янукович, не збавляючи темпу.
Більшість присутніх цікавило зовсім інше – депутати вслуховувалися в промову Януковича, аби почути, яким буде новий закон про вибори. Бо від цього залежить їхня власна доля.
Останнім часом знову почали ширитися чутки про збереження чисто пропорційної системи. Жодного зрозумілого сигналу Янукович їм не надіслав, обмежившись загальними словами.
– Прийняття закону про вибори народних депутатів стане іспитом на зрілість українського парламентаризму, – наче знущався Янукович з присутніх у своїх неконкретних висловлюваннях. – Національне виборче законодавство має стимулювати розвиток парламентаризму, партійної системи, реального місцевого самоврядування…
Традиційно не обійшлося без конфузу – цього разу Янукович не зміг правильно прочитати абзац про позитивні зміни, які здійснюються за його керівництва.
– Зроблені серйозні кроки на шляху реформ. Започатковано пенсійну, земельну реформи, реформу охорони здоров’я… Спотворюються умови для розвитку підприємництва.
Обмовка у президента вийшла за Фрейдом, враховуючи наростання невдоволення у підприємницьких колах.
Янукович не довго втомлював депутатів своєю промовою. Присутні рятувалися від монотонного виступу за допомогою газет і айпадів – не хочаючись, поки Янукович розпинався на трибуні, останні новини зі свого гаджету читав Олег Царьов.
Після Януковича слово надали Івану Плющу. Це була домашня заготовка Банкової – колишній спікер, за задумом сценаристів, уособлював 20-річчя незалежності, а своїм виступом він мав передати Януковичу естафету від батьків-засновників держави.
Враховуючи, що Плющ входить до провладної групи \”Реформи заради майбутнього\”, його спроби захистити Януковича виглядали природно.
– Сьогодні найпростіше і наймодніше списувати всі негаразди на президента і парламент. Треба зрозуміти, що проблеми не зводяться виключно до економіки, – пояснював Плющ. – Це проблеми несформованості всього українського суспільства в політичну націю…
Очевидно, колишній спікер мав бути адвокатом нинішньої влади в очах колишнього помаранчевого виборця.
– Не ототожнюйте поразку Віктора Ющенка на президентських виборах як поразку української національної ідеї, яка була серцевиною майдану 2004 року, – закликав Плющ… – І на завершення. Я в цьому залі працюю четверть віку…
– Пора на пенсію! – вигукнув хтось з присутніх.
– Да коли пора, це не вам судить! – огризнувся Плющ. – Закон \”Про мову\” був прийнятий у 1989 році. Як на мене, це найкращий закон. Кращого ми поки що не придумали, а може й не потрібно!
Таким чином Плющ, користуючись нагодою присутності Януковича в залі, спробував переконати в хибності ідеї регіоналів на чолі з Вадимом Колісниченком.
Єнакіївський гість
Депутатів недовго мучили урочистою частиною – менше ніж півтори години, після чого частина депутатів залишила Верховну Раду, щоб наступного разу з\’явитися тут через декілька місяців чи навіть років. До числа таких \”дисциплінованих\” законодавців належить міфічний Юрій Іванющенко. Його поява на відкритті сесії стала несподіванкою для журналістів – адже інші впливові регіонали засідання проігнорували.
Користуючись шансом, журналісти атакували Іванющенка з усіх боків. По-суті, це стало його першим досвідом публічного спілкування. Назвати депутата багатослівним було б перебільшенням – на більшість питань він відповідав коротким спростуванням.
– Вас називають одним з найбільш впливових в оточенні президента?
– Неправда. На що я впливаю?! – почав заперечувати Іванющенко російською. – Я впливаю лише на свою родину.
– Ви часто спілкуєтеся з президентом?
– Ні, – відповів Іванющенко, усміхаючись.
– Дружите з президентом?
– Ні, – повторив він свою відповідь.
– Ви давно знайомі?
– Я не пам\’ятаю, – заявив Іванющенко, але додав, зрозумівши, що ці слова виглядають дуже неправдоподібно. – Ну, ми жили в одному місті…
– У вас є спільний бізнес з сином президента?
– Взагалі немає.
Трохи більш багатослівним Іванющенко став, коли мова зайшла щодо болючого для нього питання – заборони на в\’їзд до США, яка була накладена на нього протягом більш ніж десяти років.
– Ви вже написали на цю тему таких нісенітниць! – обурився депутат.
– Зараз вам дозволено в\’їзд до Америки?
– Дозволено.
– А чому ви були в списку осіб заборонених?
– В документах помилилися один раз – і все. Було написано, що я працював десь у міністерстві культури, – сам розсміявся з такої легенди Іванющенко. – В ті роки були агентства в Києві – сто штук – у кого була довга віза, можна було віддавати паспорт, і вони ставили візи.
– Скільки зрештою коштували вам послуги американських лобістів Sidley Austin за вирішення вашого візового питання? – нагадали журналісти, що в американському Мінюсті зберігаються звіти про залучення депутатом цієї фірми.
– Взагалі ні копійки! – знову обурився Іванющенко постановкою запитання. – Жодного долару я не платив!
– Чим ви займалися в Америці?
– Їздив до МАГАТЕ.
– З часу тієї поїздки ще їздили до США?
– Ні, не їздив.
Хвиля журналістів навколо Іванющенка наростала. Поряд із впливовим депутатом опинився і Святослав Піскун, який дуже хотів вирішити з \”Юрою Єнакіївським\” якесь делікатне питання. Екс-прокурор весь час намагався відвести депутата в бік, але преса того не відпускала.
Намагаючись сподобатися Іванющенку, Піскун почав розхвалювати його присутнім репортерам.
– Це наш товариш по фракції Юрій Володимирович…, – колишній прокурор запнувся і не наважився назвати прізвище депутата. – Кожен міф, який створюють журналісти, він не відповідає дійсності. Малюють чоловіка таким, а він інший, простіший…
Запопадлива усмішка не сходила з обличчя Піскуна. Але журналісти наче не помічали прокурора і продовжували атакувати Іванющенка питаннями.
– Ви цікавитеся збройним бізнесом?
– Ніякого стосунку до нього не мав і не буду мати, – запевнив \”сірий кардинал\”.
– Яким взагалі бізнесом ви володієте в Україні?
– \”Азовмаш\”. І все.
– А ринок \”7 кілометр\”?
– Ну, це хіба бізнес? – розсміявся Іванющенко, натякуючи, що це – не його масштаб.
– Компанія \”ХлібІнвестБуд\”?
– Жодного відношення до них не маю! – знову почав відхрещуватися Іванющенко.
– У вас великий вплив на вугільну галузь?
– У вугіллі у нас лише одна шахта – \”Комсомол\”. Поїдьте і все дізнайтеся.
– А \”Макеевуголь\”?
– Ні.
– Здається, ви ще займаєтеся аеропортом \”Жуляни\”?
– Займаюся, – підтвердив Іванющенко. – \”Жуляни\” будують.
– Навіщо вам \”Жуляни\”?
– Як навіщо?! – не зрозумів депутат.
– Ну, хіба це прибутковий бізнес?
– Бізнесу поки немає. Будемо дивитися. В місті має бути другий аеропорт. Хтось же повинен вкладати.
Поволі Іванющенко просувався до виходу, і шанси поставити йому додаткові запитання падали. А враховуючи, що наступного разу журналісти можуть побачити його за декілька років, преса намагалася розпитати у нього про все і одразу.
– Вам подобається те, що відбувається в країні? – запитали в Іванющенка.
Відповіді не пролунало – схоже, ця тема була йому не дуже комфортна.
– Ну, ви підтримуєте процеси, які зараз мають місце? Чи треба ще жорсткіше? – уточнив журналіст.
– Жорсткіше вже не можна, – видав Іванющенко.
– Сьогодні президента освистали і кричали \”Ганьба!\”
– Душі трошки боляче. Ну все, хлопці, я пішов…
Зрештою, Іванющенко вислизнув з парламенту, і Святослав Піскун нарешті взяв його під лікоть. Прямо під будинком законодавчого органу він почав його про щось гаряче просити. Напевно, обговорювали якийсь законопроект про соціальний захист дітей війни.
Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, УП
peredplata
