У Заставні, маленькому містечку в Чернівецькій області, що має статус районного центру з населенням, котре ледве перевищує 10 тисяч чоловік, є свій герб і прапор.
І те і інше має пряме відношення до гучної історії з чотирма рибалками, яких навесні цього року по-звірячому били у ставу, причому брав участь в акції \”залякування\” і голова району, тепер уже колишній, Бойчук.
ЧУЖІ ТУТ НЕ ХОДЯТЬ
Запитайте, до чого це я – про прапор і герб? Пояснюю: на головних міських символах намальовані риба і шлагбаум.
У принципі не виключаю, що замість шлагбаума повинен був би красуватися прикордонний стовп, оскільки область прикордонна, але… загалом, якщо і намалювали стовп, то все одно він виглядає шлагбаумом.
І \”трактування\”, до речі, більш актуальною. Риба і шлагбауми в Заставні – притча во язицех.
Ставків, \”ставів\”, у районі більше двох з половиною сотень, що всі без винятку – по периметру – в загородах. Це тому, що водойми давним-давно вже \”чиїсь\”.
Так що місцевим доводиться рибалити, так сказати, потайки. Навіть не кажу про таке задоволення, як просто прийти, посидіти на берегу, покупатися, відпочити…
Допускаю, звичайно, що близькі люди цих самих нових господарів ставків можуть собі таке дозволити. Але близькі – як особлива каста: один, два та й усе.
Іншим мешканцям вхід до ставків заборонений. І щоб це краще доходило, крім шлагбаумів, обнесли водойми ще і колючим дротом. Запустили вівчарок. Ну скажіть, кому захочеться після цього рибки?
Але і це ще не все. Будь-якого \”чужинця\”, що проник до ставка, можуть запросто побити. Та й що хочуть можуть з ним зробити.
І так триває в Заставні не один рік… Вражаюче, але місцевий люд, той самий, що не раз битий, все одно вважає: \”отримав по заслугам\”! Ось цієї логіки досі зрозуміти не можу.
Вони не пишуть заяви в міліцію. Не ходять в суди. Взагалі намагаються нікому про НП не розповідати, оскільки рукоприкладство навіть не сприймають як щось з ряду геть.
\”Але чому?!\” – втрачаючи терпіння, допитувалася в заставнівських співрозмовників. З декого все ж таки вдалося витягнути кілька фраз.
Знаєте, що вони відповідали? \”Звикли\”.
У це містечко ми їхали не для того, щоб проводити журналістське розслідування щод квітневого побиття. А лише задля того, аби зрозуміти: чи змінилося хоч щось після випадку, який буквально збурив країну?
На мою думку, це взагалі перша справа \”про рибалок\”, якою зайнялася прокуратура. Тепер йде суд. Звичайно, дочекаємося вердикту.
Поки ж для тих читачів, хто забув історію \”буковинського Лозінського\” (так в пресі відразу ж охрестили Бойчука), коротко переповім суть. Причому посилаюся на висновки, зроблені прокурором Чернівецькій області Петром Ковалем.
Отже, прокурор підтвердив факт не тільки побиття, але і \”катування головою (нині вже колишнім) Заставнівської РДА Михайлом Бойчуком, його родичами й охоронцями водойми чотирьох рибалок на одному із платних ставків райцентру Заставна, що стався в суботу, 16 квітня\”.
\”Мною було прийнято рішення про затримання чотирьох із п\’яти осіб (зятя, брата Бойчука і двох охоронців ставка), – говорив вже для преси прокурор, – які брали участь у катуванні… Встановлено, що він (Бойчук – Авт.) особисто брав участь у побитті одного з рибалок за допомогою дерев\’яного предмету типу біти\”.
Ще кілька цитат з місцевої преси: \”… За словами потерпілих Василя Слободяна, Івана Абрамовича, Миколи Михайлюка, їх побили бітами по тілу, приковували кайданами до бетонних стовпів, погрожували вбити й опустити тіла на дно ставка, \”щоб погодувати риб\”.
\”…Зляканим людям дали три хвилини, щоб утекти, а в цей час стріляли з рушниць у повітря… Абрамовичу рушницею один з охоронців вибив зуби… Іван Бабій лежав у районній лікарні з проламаним черепом\”.
ОСИНЕ ГНІЗДО
Відразу зазначу: ніхто з посадових осіб району не горів бажанням з нами зустрічатися. Як тільки по телефону їх секретарки з\’ясовували, внаслідок чого до них \”їдуть з газети\”, відразу починалися \”наради\”, \”відпустки\” і т.д. Знайома картина.
Обдзвонила своїх давніх чернівецьких знайомих, нехай і не таких великих чиновників, але все ж… Якщо вони до Заставни ближче, то повинні знати більше, ніж в Києві?
На жаль, почувши, що саме мене цікавить, тут же з’їжджали з теми, посилаючись на раптову занятість. Просто епідемія якась!
Власне, нічого такого крамольного я-то у них не запитувала. Лише одне: чому в Заставні всі намагаються про квітневий випадок мовчати?
\”Припустимо, люди на службі, остерігаються, щоб чого не сказати зайвого, – знаходила виправдання неговірким чиновникам. – Але не може такого бути, щоб звичайні городяни, хто завгодно, хоч перші зустрічні, якщо їм задати питання: \”чи пам\’ятаєте історію з побитими рибалками?\” – щоб і вони забули?!\”
Ранній ранок в Заставні. З фотокором йдемо по центральній вулиці Незалежності… Народу повно: хто на лавці сидить, відпочиває, хто за пивом поспішає. Ні, не бажають і вони не тільки коментувати, що було, але і взагалі згадувати.
Заглядаємо в промтоварні магазинчики. Тут, думаю, розговорятся. Продавцям поспішати нікуди. І покупців поки немає… Куди там! Махають руками, тікають в підсобку, побачивши диктофон.
Гаразд, підкоригувала питання, тепер не питаю про побитих рибалок, а тільки щодо ставків. Типу того – чи можна простому смертному ходити по ту сторону шлагбаума?
Знову мовчать. І знову махають руками. Бояться сказати зайвого.
Йдемо до групи нудьгуючих на площі таксистів. Ті видко одразу не квапляться: пасажирів поки немає. Попит на таксі в Заставні взагалі не дуже.
Водії хоч і виявилися балакучіші, ніж продавчині, але їх пояснення теж не багато прояснило. Виявляється, на ставки ходити можна, але або спочатку заплативши охоронцеві \”за вхід\” (?!), або домовившись \”по знайомству\”. Найризиковіші ходять нелегально. Але таксисти вважають, що це вони даремно.
– Треба ж розуміти: зловлять – будуть бити! Або підстрелять, – говорив один з водіїв.
Через деякий час цю \”збройну\” тему (наскільки вона актуальна в Заставні) підтвердив і один з місцевих підприємців Віктор Горюк. Він був депутатом, таким \”правдолюбцем\” (\”а колишня влада таких не любила\”, – говорить), поплатився – його навіть заарештовували по справі, як пізніше встановив суд, геть сфабрикованим.
– Чому, на вашу думку, Бойчук зберігав у себе вдома цілий арсенал, який при обшуку знайшли? – говорив мені вже про рибалок Горюк. – І взагалі, навіщо постійно зброю возив? Говорили, що і гранату в машині тримав.
Під час проведення санкціонованого судом обшуку в будинку екс-голови Заставненской РДА було вилучено шість \”стволів\”: два нарізних і чотири гладкоствольних рушниці. Судячи з усього, Бойчук з рушницями в Заставні не один. Подейкують, багато хто з начальства їздять з \”стволами\”.
– І як міліція на це реагує? Не може не знати про \”арсенали\”.
– Вона і реагує, – гірко посміхнувся співрозмовник. – Колишнього начальника райвідділу, який не захотів прикривати \”осине гніздо\”, в інший район перевели. Ще й у посади понизили.
І хоч переведення на інше місце служби колишнього головного міліціонера Заставни безпосередньо не пов’язують з квітневою історією про рибалок і Бойчука, але, напевно ж, багато хто розуміє – за що \”зняли\”?
– Мені шкода його, порядний хлопець, добряк, у нього батько був міліціонером… Є нормальні люди, які не вимагають хабарів. Ось за це і прибрали, – говорив Сергій Капіцький, який кілька років тому тут був головою райради. – Від нього вимагали, щоб він прикрив тих, хто машини крав. А він сказав, що не буде. На нього голова району тричі давав \”подання\”, щоб перевели куди-небудь! А тут ще й історія з рибалками… Адже Бойчуки змушували, щоб побиті люди відмовилися від претензій. У своєму ресторані \”Хрещатик\”, а в Заставні всі знають, що це заклад Бойчука, з ними бесіду проводили. Хлопців примушували переписати заяви… Вони, на мою думку, навіть і переписували. І колишньому начальнику міліції хотіли папери віддати, а він сказав: я це приймати не буду. Посадив їх у машину і привіз в прокуратуру. Ну а потім пацана зняли ні за що… Перевели кудись в райцентр Глибоку. Тепер сидить і мовчить. І з вами розмовляти не буде.
З новим начальником райвідділу я намагалася поговорити. Але до пуття зробити це так і не вдалося.
Головний міліціонер, попереджений місцевим начальством, що \”з ним хочуть зустрітися з газети\”, відразу ж покинув кабінет і зібрався їхати. Ми перехопили його біля вхідних дверей в РВВС.
Людина в погонах незворушно стрімко пройшла повз, не реагуючи на питання, ні навіть на прохання зупинитися.
Врешті-решт біля машини \”пригальмувала\”. І тільки лише для того, щоб перевірити мої документи.
– З моменту, як я виконую обов\’язки начальника, ніхто з влади нічого поганого не робив. Відійдіть! Ви мене затримуєте, – от і все, що вдалося почути від охоронця порядку.
НАРОДНЕ НАДБАННЯ
Будівлі райвідділу і райадміністрації – майже поруч. Так що з Василем Копчуком, головою району, призначеним після відставки Бойчука, зустрілися буквально через кілька хвилин після невдалого бліц-інтерв\’ю з міліціонером. Василь Дмитрович, втім, теж не особливо хотів спілкуватися з пресою.
Сказав, що він тут голова новий, в колишні історії не вникає. Живе тихо, мирно. Жалкував, що судять Бойчука, тому що, як \”людина він нормальний, але, може, десь перевищив повноваження, я не вникав\”.
\”Перевищив повноваження\”! Виходить, якщо б компанія разом з Бойчуком \”покарала\” рибалок, хоч би й аж до переломів ребер, але без підручних засобів у вигляді бейсбольних біт, – то тоді б повноваження \”не перевищив\”? Так, чи що?
Але очільник району сказав, що у нього мало часу, на 10.00\”нарада\”, давайте, мовляв, прямі запитання.
– Ставки в районі приватні або державні?
– Знаходяться в оренді. Ми оформляємо договір, наприклад, на 49 років…
– Прибережна частина біля ставка – ця територія чия?
– Розумієте, – знехотя почав пояснювати Василь Дмитрович, – є договори. А за ним виходить, що риба – власність орендаря.
– І вода теж його?
– Ні, вода – народне надбання.
– А трава?
– Народна, – запевнив Копчук. – Ставки знаходяться у власності держави. Але, повірте, туди люди можуть приходити, відпочивати, купатися… Будь ласка! Питань немає!
– І якщо я підійду до \”ставку\”, на мене не спустять собак? І мене не затримає охорона?.. І з бітами ніхто не накинеться?
Василь Дмитрович розсміявся: він вирішив, що це жарт такий.
Але і мені, і фотокору в той момент було не до жартів.
Ще коли тільки під\’їжджали до райцентру, з\’явилося погане передчуття. І були до того підстави.
…Наша машина зупинилася на узбіччі: фотокор вирішив зробити пару кадрів. Природа там дійсно красива.
Але вийшло ж так, що стали якраз поблизу одного з \”ставків\”, підступи до якого були затягнуті колючим дротом. До шлагбауму були прив\’язані вівчарки.
Загалом, фотокор почав клацати пейзажі, я ж, сидячи в машині, роздивлялася \”натюрморт з дротом\”. У цей момент поруч пригальмувала легковик з місцевими номерами.
\”Їдьте\”, – тільки й сказав незнайомий водій. \”А якщо залишимося, що буде?\” – \”Хлопці, не наривайтесь. Один ось так зупинився, колесо міняв, так його охорона \”ставка\” ледь не прибила… Думала, він за рибою приїхав\”. – Але це ж просто дорога!\” – \”А тут свої закони\”.
І хоч до цієї інформації спочатку поставилася скептично, але все-таки виникла підозра: в Заставні справді \”свої закони\”.
ХАТУ СПАЛЯТЬ
Ми заручились клятвою голови РДА, що всі, крім риби, тут народне надбання, – вирішили провести експеримент на собі.
Відправилися до ставку, де господарює товариство \”Брілліон\”. Саме туди, де і сталося квітневе НП.
Коли прокуратура вже розслідувала кримінальну справу, з\’явилося приголомшливе трактування подій.
Виявляється: взагалі ні-чо-го ж не відбувалося!
Цю версію озвучив директор тієї самої \”Блакитной ниви\” Пелиховський, наполягаючи, що – апріорі – \”ставок не є придатним для ловлі риби, а подій, які описуються в деяких ЗМІ, на ставку не було\”.
Уявляєте? Побиті вже в лікарні. Вже шум пішов по району… Але раптом свідчення \”начальника ставку\” потрапляють до губернатора Папієву і той на прес-конференції, посилаючись у тому числі і на \”заяву Пелиховського\”, робить висновок: історія – суцільна провокація.
Знаю, що всім тим, хто при владі в області та районі, і хто намагався за гарячими слідами запевнити пресу, що рибалки – підставні, \”бомжі\”, яких \”підкупив БЮТ\”, – зараз ніяково.
Але ніяково зовсім не тому, що не особливо приємно визнавати свої помилки. А тому, що багато – в Заставні особливо – як і раніше побоюються Бойчука.
Один з місцевих депутатів мені розповідав, як буквально рятував побитого свого знайомого.
\”Якось той ішов по вулиці… тротуаром! Купив собі пляшку пива і йшов додому. Повз проїздив колишній голова району. Вискочив з машини з гвинтівкою в руках. Накинувся на хлопця, побив… Ніхто не заступився, не захистив! Коли я його побачив, кажу: ”Пиши заяву в міліцію!\”, а він: \”А потім Бойчуки \”хату спалять\”?\”
Ставок, орендований \”Блакитною нивою\”, в межах міста. Просто вулиця обривається, а далі – луки, гай і видніється вдалині той самий \”ставок\”. До нього треба йти по стежині.
Втім, вхід у \”володіння\” разом з лугом, стежкою і гаєм перекрита шлагбаумом. Де я читала, що після історії з рибалками огородження прибрали. Як же, прибрали. Подивіться на фотографії!
Пригальмували метрів за сто від шлагбауму, але з глибини території нас запримітив той самий Пелиховський, що \”підставив\” губернатора.
Не уявляю, що \”начальник ставка\” задумав (може, тільки \”налякати\”?), але коли його \”Нива\” рвонула прямо на нас, – чесно, стало не по собі.
Біля шлагбауму на хвилинку пригальмував. Думаю, просто не хотів протаранити загородження… Вискочив з машини, почав прибирати шлагбаум. Я включила диктофон, а мій колега зробив кілька знімків.
Тут же посипалася матюки. Директор погрожував розбити фотоапарат, встиг замахнутися, але фотокор ухилився і техніка була врятована.
Але \”головний на ставку\” не заспокоївся: вскочив у \”Ниву\” і – не знаю, який маневр на цей раз задумав, – але якби я не встигла зробити крок у бік, удару не уникнула б.
ВУЛИЦЯ БОЇТЬСЯ
Ми шукали будинок Івана Бабія, одного з чотирьох постраждалих. Адреси ніхто не давав, тільки показали – де вулиця. А там, кажуть, запитайте.
Легко сказати! Вулиця, де тільки що чи не біля кожної хати стояли люди і балакали, враз пустіла, лиш я питала: \”Де живе такий-то, кого люди Бойчука побили на озері…\”
Це ж в якому страху треба жити, щоб боятися навіть адреса побитого та \”опального\” Бабія назвати.
А те, що рибалки \”в опалі\”, стало зрозуміло після декількох фраз, кинутих їх сусідами з-за закритих воріт:
– Знати не знаємо, хто вони! І правильно зробили, що їм \”урізали\”! Чого лізли на чужий \”ставок\”?
– Він не чужий! Він і ваш теж, – намагалася пояснити сусідам, але марно.
Навіть останній аргумент на них не подіяв:
– Якщо ви будете боятися, вас всіх переб\’ють!
– Ну і що? – парирували з-за огорожі. – Ніж таке життя… Один у полі не воїн.
Насилу, але відшукали будинок Бабія. Господаря не було. Тільки дружина і донька.
Олена, дружина Івана, 16 квітня чекала чоловіка до пізньої ночі. Він пішов ввечері, хотів зловити кілька рибин – доньку годувати. Їжі в будинку було небагато, а грошей і поготів.
Коли чоловік повернувся, вона глянула і ледве не зомліла: в крові, голова розбита.
Злякалася, подзвонила в лікарню.
\”… Прийшов, весь у крові, грязний, у болоті, – згадує ту страшну квітневу ніч Олена. – Зав’язала йому голову рушником, він рвав, бо струс мозку… Спитала: \”Хто це тобі так?\”, він тільки й мовив: \”Бойчуки\”. А тут же когось з їх зачепиш – хату спалять… Я розумію, у них діти, у нас діти, але ж не можна так з людьми!\”
Дружині непросто згадувати той страшний час. Вона не хоче. Плаче на ганку. Потім все-таки продовжує:
\”Я боялася дзвонити в міліцію. I про Бойчуків казати боялася. Як питають \”Що трапилось з чоловіком?\”, кажу – впав з драбини, але спочатку дайте медичну допомогу! Все інше – мені байдуже. Аби він живий… А як почався розголос, то вже ми стали почувати себе як обвинувачені. У нас сім\’я не має таких коштів, щоб з\’їздити у Чернівці до прокуратури, на суд, на адвоката…
Чоловік зараз працює, 1100 гривнів отримує, а я – тільки пенсію на доньку, вона в нас інвалід. Всі гроші, що були, пішли на ліки чоловікові. На четверту добу грошей на лікування вже не вистачило, він і поїхав додому. А преса написала, що втік з лікарні. Так образливо було!\”
На прощання Олена сказала про те, що її стільки часу турбує:
\”Якби, не дай Боже, на сантиметр нижче вдарили у вісок, – то й свідків би не знайшли… Ми досі з чоловіком намагаємось не говорити на цю тему\”.
Били п\’ятеро. Четверо зараз в СІЗО, а п\’ятий – Бойчук – ні. Одні кажуть, що досі лежить у лікарні: чи-то серце, чи-то ще щось…
Але багато хто запевняє, що бачили його і на вулиці, і в ресторані. І навіть на колишньому своєму заводі, що знаходиться поруч з Заставною в селі під назвою Хрещатик, теж Бойчука зустрічали.
І ми вирушили на \”бойчукове\” підприємство: дуже вже хотілося побачити того, кого досі так бояться жителі Заставни.
Завод колись був колективною власністю, \”колгоспний\”, фасував в пляшки мінеральну воду. Потім, як і ставки, і ще багато чого, став \”приватним\”.
– З ким ви зустрічалися?! Хто вас сюди привіз?! Навіщо збираєте інформацію? Мені доповіли, що вам від Заставни до Хрещатика дорогу показувала \”копійка\”! – слово в слово – такий допит влаштував нам вірний соратник Бойчука Іван Романець.
Я так зрозуміла, що він на заводі тепер головний, хоча і представився скромно – \”майстер\”.
Ми дійсно з\’ясовували дорогу до села у водія, який проїжджав повз на \”копійці\”. Запитали – чоловік відповів. От і все.
Але це пояснення Івана Тарасовича не влаштувало.
Він досі вірить у невинність і святість колишнього голови району і в те, що рибалки насправді \”бомжі\”, яких політичні опоненти Бойчука \”взяли\”, щоб влаштувати \”провокацію\”.
Тут швидше вірять в абсурд, ніж в прості і зрозумілі речі.
І я не знаю, що має трапитися, щоб люди перестали боятися ходити по своїй землі, гуляти по гаю, сидіти біля ставка?
І розмовляти, не побоюючись, що \”хату спалять\”.
Та й ніхто не знає, коли зникне цей страх.
Поки ж тільки кілька депутатів райради написали на ім\’я президента країни \”подяку\”.
Вони дякують, що почався суд над Бойчуком, і вірять, що коли-небудь тут наведуть порядок.
Лідія ДЕНИСЕНКО
Джерело та світлини Тижневик 2000
Переклад – газета \”Час\”
peredplata
