За двадцять років після розпаду СССР не знайшли свого місця у світі не лише українці. Чималі проблеми мають і росіяни. На початку 90-х рр. чимало громадян РФ сподівалося невдовзі увійти «у сім’ю цивілізованих народів». Не судилося. Надії на розвиток демократії та швидку модернізацію держави розвіялися після того, як більшість з них внаслідок псевдореформ Чубайса та Гайдара була пограбована і обдурена. Популярність ліберальної ідеї у суспільстві різко впала, натомість громадська думка повернулася до звичних імперських фантомів. Відроджена символіка Російської імперії та московське православ’я в ролі державної ідеології засвідчили: Москва повертається до традицій «Третього Риму».
Найбільша за територією держава світу Росія має величезні природні багатства. Живе в основному за рахунок їхнього розпродажу на світовому ринку. Правляча верхівка отримує колосальні прибутки, тож і не має стимулу для оновлення країни. А невирішених проблем маса. Одна з найбільш болючих – демографічна. Внаслідок складних умов життя, воєн, різноманітного травматизму, розповсюдженого п’янства та наркоманії етнічні росіяни вимирають швидко. Хоча офіційно вони становлять 83 % населення РФ, їхня питома вага падає. Натомість серед громадян Росії зростає відсоток інших етносів, особливо мусульманських. Сюди ще й спрямовується потік мігрантів з країн Азії та Африки. Вони намагаються осісти там, де крутяться великі гроші, насамперед у Москві. Частішають конф-лікти між ними та місцевими мешканцями.
На московських ринках торгують переважно вихідці з Кавказу та Середньої Азії, багато таджиків і узбеків працюють двірниками, чорноробами. Вони почувають себе людьми нижчого ґатунку в порівнянні з корінними москвичами. Імміграційні служби ганяються за нелегальними мігрантами, полює за їхніми грошима організована злочинність. Їм нерідко доводиться зіштовхуватися з проявами національної та расової нетерпимості, що викликає бажання оборонятися. Сутички на етнічному ґрунті часто закінчуються кривавими трагедіями, причому жертви бувають з двох боків. А це лише підсилює запеклість протистояння.
Прем’єр Росії В. Путін якось сказав, що країни Заходу перетворюються на колонії своїх колишніх колоній. Те саме відбувається і з Москвою. Вихідці з Кавказу контролюють великі капітали кримінального походження і намагаються диктувати свою волю москвичам. Відповіддю на сваволю чужинців-кримінальників є зростання расистських настроїв серед етнічних росіян. Владі вигідно спрямовувати ненависть простолюдинів на інородців, відволікаючи їхню увагу від чиновницької корупції. Проте загравання з расизмом та національною ненавистю є украй небезпечним.
Колись подібними настроями скористався Гітлер і прийшов до влади у Німеччині. Він проголосив відродження імперії, назвавши її Третім рейхом. Перший – Священна Римська імперія германської нації (962-1806 рр.), другий – Німецька імперія на чолі з пруською династією Гогенцоллернів (1871-1918 рр.). Гітлерівському Третьому рейху судилося проіснувати лише з 1933 до 1945 рр., хоча нацисти сподівалися, що буде він «тисячолітнім». Але він встиг накоїти стільки бід, що людство пам’ятатиме їх дуже довго.
Почав Гітлер із «захисту прав етнічних німців» за кордоном. Під цим приводом послідовно приєднав до свого рейху Австрію, Судетську область Чехословаччини, значну частину Польщі. Проте після програної війни Німеччина втратила не лише ці землі, але й багато інших. А етнічних німців звідти силоміць виселили переможці. Отакий вийшов «захист прав»…
Нині з Москви лунають заклики «захистити права російськомовного населення в пострадянських країнах». Відкрито проповідується ідея «русского мира», яким маскуються плани відродження імперії. Якої за рахунком? Перша, під владою династії Романових, проіснувала з 1721 до 1917 рр. Друга, під назвою СССР, припинила своє існування 1991 року. Виходить, створюється третя. Невже на таких же расистських основах, як гітлерівський Третій рейх? Не дай Боже, і права росіян захистить так само «ефективно», як Третій рейх «захистив» права етнічних німців… Мисляча частина ро-сійського суспільства намагається протистояти расизмові, проте сил у неї небагато. Набирають ваги прибічники «слов’янонацизму», перетворюючи його на реальність російського по-літичного життя. Наступного року в Росії зміниться президент, на цю посаду повернеться Путін. А саме за його президентства підняв голову агресивний російський етнонаціоналізм, який до нестями закоханий у «велич держави».
Не тим шляхом пішов «Третій Рим», схибив на манівці. Замість модернізації Росії, швидкого розвитку її науки, освіти і культури – а потенціал росіян у цих сферах величезний – знову залізає в імперське болото. Балачками про «особливий шлях Росії» маскують її відставання від найбільш розвинутих країн. Фальшива позолота імперської величі в сучасному світі викликає лише іронію. Обожнення влади веде до духовного закріпачення людей, позбавляє їх індивідуальності та особистої ініціативи. А справжній розвиток відбувається лише там, де особистість розкріпачена і має найкращі умови для самореалізації. Інакше країна скочується у так званий «Третій світ», де на тлі бідності основної маси населення нахабно розкошує невеличка купка хазяїв життя. Картина, типова для чорної Африки. Навряд чи прості росіяни прагнуть саме цього. Але імперські манівці ведуть лише туди – у законсервовану відсталість, в архаїчний світ міфів та фантазій.
peredplata
